“Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

Українська етносоціологія

У другій половині XVIII ст. становище вже обертається на протилежне: освіта і духовно-культурне життя поступово пересуваються на північ. А в Україні, внаслідок покріпачення селян, посилення загалом соціально-економічного гноблення населення, втрати Січчю своєї військової ролі охоронця кордонів (після підкорення Росією Криму) й тому занепаду козаччини як гаранта української самостійності та державності, у духовно- культурному житті не тільки не відбулося просування вперед, а вкінець руйнувалося й те, що було. Стала зайвою і зникла нижча й занепала вища школа рідною мовою, ледве животіла писемність.

Роблячи підсумковий висновок, М. Грушевський пише, що “за Польщі та Москви так зложилося, що котрі заможні українці, то сполячилися й змосковщилися” [1, с. 115], царським урядом було “старшину українську зрівняно з дворянами російськими, чини козацькі переведено на чини російські. Відкрито українцям дорогу до найвищих посад російських (чимало з них було міністрів). Селянство українське віддано українській старшині в люте кріпацтво, у всім зрівнявши з селянами великоруськими, аби тільки старшина, пани українські забули гетьманщину і права українські” [Там само, с. 45]. І таки забували... Відтак українство вдруге втрачає свою владно-політичну еліту.

Після мазепинського духовно-культурного Відродження минуло 100 років, “і ось наприкінці XVIII століття вищий клас малоросійського суспільства масово зрікається мови своєї батьківщини, відмовляється від одягу, звичаїв, національної обстановки, – він намагається вести "благородне" життя, тобто наслідувати російське дворянство”. “Ще трохи, й ціла прірва розділила культурний клас, який зрікся своєї національності й національної культури, від закріпаченого народу, котрий зберіг свої національні риси, та не зміг утриматися на досягнутій ним культурній висоті” [21, с. 152,155].

І все ж знову український етнос, позбавлений власної владно-політичної еліти, втративши церковну автономію, не маючи фактично власної буржуазії, напружує свої сили і, через таких геніїв, як Іван Котляревський, Тарас Шевченко, Іван Франко та Леся Українка, через “розстріляне Відродження” 20-30-х років XX ст., маніфестує надзвичайну здатність до самозбереження. Отже, знову, як його компенсаторно-зберігальна ментальна риса, як його дійсний духовний аристократизм, вже вдруге постає його внутрішня інтелігентність, а разом з нею – його вища духовна інтелігенція. Причому, як дуже слушно зауважував відомий соціолог Юрій Левада, “у понятті “інтелігенція”... міститься щось інше і більше, ніж “верства” або “соціальна група”; це водночас ще й соціальна функція, роль, причому уявлена як місія, оточена ореолом обов'язку та жертовності. Це не просто група освічених людей, але якась спільність, яка бачить сенс свого існування в тому, щоб нести плоди освіченості (культури, освіти, політичної свідомості тощо) в народ і яка вподібнює це завдання до священної (принаймні культурно-історичної) місії” [22, с. 156]. Гадаємо, не буде перебільшенням стверджувати, що українська етнічна інтелігенція, виконуючи свою священну місію, виявила надзвичайну жертовність і відданість своєму народові. Не буде перебільшенням стверджувати також і те, що вона свою місію таки виконала, бо українство як цілісний етноментальний феномен існує. І не тільки як цілісний, а й як повноцінний.

На останньому особливо важливо наголосити тому, що відсутність в українства власної владно-політичної еліти, власних україномовних філософів світового рівня тощо часто-густо інтерпретують як саме ментальну неповноцінність, меншовартість українства. Прикладом скиглення такого кшталту (на противагу вселенським скигленню, побиванню та тузі з приводу тих бід і трагедій, що їх зазнало українство у минулому) є те “якби”, що його висловив 1954 р. знаний серед української західної діаспори філософ і публіцист Микола Шлемкевич: “Які були б ми щасливі, – писав він, – коли б сьогодні, в час негоди, ми могли увійти під високе склепіння нашого "Гамлета" чи нашого "Фавста"; коли б могли шукати доріг духу, заглиблюючися в наших Кантів, Шопенгауерів, Ніцше, Бергсонів. Маємо великих провісників у Шевченкові, Франкові, Лесі Українці, але не завериіителів духу. Тож не під склепінням своїх палат, але серед дороги, битий вітрами, стоїть український дух – скита- лець без теплої одежі мислі й образу” (курсив автора. – Ред.) [23, с. 135].

На такі ремствування М. Шлемкевича подамо два, так би мовити, контраргументи. По-перше, духовно-культурна невивершеність не є чимось притаманним лишень українству, а радше являє собою деяку історичну норму. Так, В. Мільтон звертає, зокрема, увагу на невивершеність як на типову ознаку епосу та літератури Давньої Греції, Стародавньої Індії, а також російського, японського та низки західноєвропейських народів [24, с. 100]. По-друге, на оптимістичний лад має налаштовувати кожного “етноскигляра” хоч би і той загальновідомий факт, що ще на середину XIX ст. Прага була майже суцільно німецькомовним містом. Тут, здається, коментарі геть не потрібні.

З'ясувавши в основних рисах, як українство у історичній боротьбі за виживання розвивало і гартувало власну етнічність, спробуємо по можливості пильно вдивитися у найвиразніші ознаки української ментальності. Адже, певна річ, сьогоднішніх українців як етнос завжди можна “впізнати” через їхню неповторну ментальність. Вдавшись до розгляду останньої, всю множину ознак, що вони її складають, можливо, з нашого погляду, згрупувати принаймні навколо таких, як інтелігентність (про яку вже достатньо сказано); гуманність і демократизм; індивідуалізм і роз'єднаність; працьовитість-хазяйновитість та, особливо, – етнічна мова.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „“Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства
  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки