Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

Українська етносоціологія

Із свідчень Наталі Яковенко дізнаємося, що десь у середині XVI ст. важливість козацтва ще треба було доводити. Але після 1572 р. з-під пера польських та західноєвропейських письменників, які писали про українське козацтво, поставав уже остаточно героїзований образ козака – християнського лицаря. Він подається читачеві то як “мужній лев”, то як “витривалий і мужній степовий воїн”, то як “гроза турків”, то як “воюватель перекопських татар” [2, с. 117]. Ці епітети власне й вказували на те дійсно особливе місце, що його посіло у суспільній свідомості тодішнього західного світу українське козацтво. Разом з тим бачимо, що “козаччина зародилась і розвинулась органічно, як результат особливих умовин українського життя XV і XVI ст. на степовім пограниччю, в сусідстві з хижацьким татарським Кримом” [3, с. 149] і набувала значення ефективно дійової антитатарської, ширше – антиосманської збройної (військової) сили. В цьому полягала також і її (козаччини) особлива зовнішня функція.

Тут важливо підкреслити те, що до кінця XVI ст. на південь, у Степ спрямовувалася переважно промислова і розбійницько-вартова (розбійницько-оборонна) козаччина, представниками якої були “переважно подніпровські міщани і бояри” [2, с. 111]. Однак після Люблінської унії 1596 р., коли степова Україна переходить від Литви під польську зверхність, починається її, степової України, масова колонізація. Відтак ближче до січової козаччини, активно поповнюючи її лави, присуваються великі маси українського селянства. Отож ставалося так, що “коли в половині XVI віку козаків нараховувано тисячами, то в кінці того ж самого століття їх можна рахувати на десятки тисяч” [3, с. 188]. І що головне – суттєво змінюються, так би мовити, “соціальні витоки” козаччини.

З іншого боку, після Люблінської унії зріс релігійний тиск на православні українські маси, а також посилилися спроби суцільного спольщення цих мас, що їх здійснювала католицька Польща. І саме “в той час, коли стара провідна верства українського суспільства, магнати й шляхта, помалу сходить зі сцени через масову дезерцію своїх членів до польсько-латинського табору, а у міщанства вже не вистачає сил самим виносити тягар боротьби за церкву й народність, виступає нова суспільна сила, нова верства, що вийшла з лона українського народу, – козаччина й переймає на себе завдання бути головною опорою православної церкви і української народності” [Там само, с. 205, див. також с. 186, 228]. Саме в цьому полягала тоді особлива внутрішня функція українського козацтва.

Виконуючи цю дуже важливу функцію, козацтво поступово проникало в усі шпарини українства, формуючи в ньому таку нову ментальну якість, як козацькість. При цьому у своїх найважливіших виявах відповідна роль козацтва полягала в тому, що:

по-перше, козацтво поставало як захисник переважної більшості українського народу (тобто – селян) передусім від кримсько-татарської небезпеки;

по-друге, козацтво здійснювало найактивнішу підтримку прихильників збереження й розвою української духовної та культурної самобутності. Чого варта одна тільки акція вступу 1620 р. гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного “з усім військом запорізьким” до Київського братства! І взагалі, “в Україні в початку XVII століття... союз української інтелігенції з козацтвом був дуже доконаним фактом” [3, с. 208];

по-третє, “в козаччині український народ виділив з-поміж себе найкращий, найбільш активний елемент, утворив свою національну аристократію (в буквальному розумінні цього слова: по-грецькому значить найкращий)” [Там само, с. 148];

нарешті, по-четверте, “не дурно в XVII ст. утворилась і довший час трималась назва “козакоруська нація” [Там само]. Бо завдяки подвигам козаків та генію їхнього гетьмана Богдана Хмельницького у середині XVII ст. було створено козацьку державу українців-русів.

Відтак український народ безпомилково відчував, хто саме не дав йому впасти в небуття, і дуже добре розумів, що стало його дійсним та найістотнішим самовиразом і головною етно- ментальною рисою. Авже ж, відповідно, – козаччина і Козацькість. “Козаччина, – відзначає український історик Дмитро Дорошенко, – є не тільки найблискучішою, найефективнішою появою української історії; вона являє собою ще й добу найбільшого напруження сил українського народу та його державної, соціальної та культурної творчості, коли виявились яскраво найліпші – ясні й найгірші – темні боки української національної вдачі” [Там само].

Козацькість, ця новостворювана ментальна якість українства, від самого початку поставала як двоєдність чітко вираженого волелюбного, незалежно-вільного селянського індивідуалізму та вимушено-мілітарного способу життя. Це поставала ментальна якість етносу – орача-воїна.

У цьому розумінні дуже показовою є ситуація, що вона виникла на Правобережній Україні, яка після Руїни (приблизно 1657-1677 pp.) перебувала під владою Польщі і являла собою фактичну пустелю. При цьому потреба охорони українських кордонів від татарського Степу залишалася все ще вельми актуальною. Отже польський король Ян Собеський змушений був 1684 р. дійти висновку про необхідність відновлення тут, на Правобережній Україні, козаччини. Звичайно, за умови надання козакам землі й волі. Дмитро Дорошенко з цього приводу пише: “Всіх приваблює обіцянка свободи й володіння землею, скільки хто захоче її взяти: родючі чорноземні простори лежали вільні й незайняті, аби була охота на них працювати. Мов із-під землі виростають козацькі полки й сотні: кожен із прибулих переселенців записується в козаки й хоче одночасно орудувати шаблею й плугом” (виділення і курсив автора. – Ред.) [З, с. 139].

Таким чином, проблема землі та волі (як соціальної, так і національної), що її не розв'язано в Україні й досі, – ось головний рушійний чинник формування зрілої козаччини. Відповідно індивідуалізм (як покладання виключно на себе) та мілітарність життєсприйняття (як постійна готовність до самооборони) – ось дві взаємодоповнювані риси-властивості, що складали в українській ментальності таку якість, як Козацькість.

Щодо мілітарності життєсприйняття, то вона означала те, що українці впродовж століть змушені були формуватися як етнос-воїн. Не в розумінні надзвичайних здібностей до військової справи, неперевершеної хоробрості тощо, а в розумінні всього способу життя й, відповідно, всього способу мислення, які впродовж багатьох століть були (а що стосується способу мислення, то він значною мірою й зараз є), безперечно, мілітарними. І, знов-таки, не в розумінні агресивності, загарбництва, а в розумінні виключно оборонства. Всі ці довгі століття основний субстрат українства складали селяни, й вони, ці люди, завжди були змушені однією рукою тримати плуга, а другою – шаблю.

Отже, геоісторичне й геополітичне знаходження України на рубежі християнського Заходу та мусульманського Сходу, на розмежуванні католицтва та православ'я, на кордоні з Великим Степом і зумовило те, що українство сформувалося як козацький етнос з його відповідною визначальною ментально-мілітарною ознакою – Козацькістю.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства
  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки