Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

Українська етносоціологія

Будь-яка первісна людська спільнота, вириваючись із тваринно-природних зв'язків та залежностей, формувала зв'язки та залежності соціально-природні. То була доба формування етносів, що ототожнювали себе передусім із певним природним середовищем як зі своєю Батьківщиною; з усією діяльністю предків на цих просторах як із своєю Історією; з усіма матеріальними, соціальними та духовними результатами цієї діяльності як зі своєю Культурою.

Гадаємо, що прийнятним може бути таке визначення: етнічна Батьківщина – це природа загалом, тобто сукупність особливостей ландшафту клімату, флори й фауни, які позначилися на формуванні певного етносу й на тлі яких відбувалися найважливіші доленосні події процесу цього формування в оболонці різноманітних соціально-економічних, духовно-культурних, військово-політичних та інших внутрішніх і зовнішніх стосунків та відносин.

Етнічна Батьківщина – це явище культурно-історичне та соціально-екологічне. Якщо ж етнос доволі великий і обіймає значні географічні простори, він може подрібнюватися на відносно самодостатні субкультурні угруповання (наприклад, український етнос – це лемки, бойки, гуцули, поліщуки, подоляни тощо). Тоді усвідомлення й відчуття етнічної Батьківщини може мати подвійний вияв: і як належність до свого етнографічного краю, і як водночас спорідненість з усім тим природним та соціальним простором, що його обіймає етнос.

У представників діаспорних груп почуття територіальної прив'язаності є ще складнішим, бо для них поняття етнічної Батьківщини та країни, де вони впродовж тривалого часу живуть (або навіть і народилися), не збігаються. Причому у світі є етноси, більша частка яких становить саме діаспорні утворення (наприклад, євреї, вірмени), тобто живе за межами етнічної Батьківщини. Щоправда, дедалі зростаюча політична відкритість сучасного світу полегшує можливості для представників будь-яких діаспорних груп задовольняти свої ностальгійні потреби у спілкуванні зі своєю етнічною Батьківщиною.

Усвідомлене невтрачене почуття етнічної Батьківщини постає як найважливіший елемент етнічної самосвідомості та, мабуть, і самосвідомості людини взагалі. Бо хоч би якою відбивалася у людській самосвідомості Батьківщина, її страждання або відрив від неї завжди породжують співпереживання або ностальгійний біль. Це – біль душевних зв'язків, який західноукраїнський поет періоду польської окупації (перед Другою світовою війною) Богдан-Ігор Антонин втілював, до прикладу, у таких рядках [21, с. 217]:

Ніяк заснути! Кличуть півні,Забута земле під дощами,
годинник б'є і місяць лине.під оливом рудого неба!
Мій сон, мій голос неспокійний,Ця пісня серцю наче камінь,
в моїй трагічній Батьківщині.а все ж її співати треба.

Однак людина, яка має Батьківщину, має і радощі зустрічей з нею. Саме про таке відчуття говорить Чацький – герой комедії О. Грибоедова “Лихо від розуму” [22, с. 52]:

Когда ж постранствуем, воротимся домой,

И дым отечества нам сладок и приятен!

Отже, зосередивши увагу на представниках двох етносів – українського та російського, ми, тим самим, отримали можливість порівнювати почуття Батьківщини в тих респондентів, які живуть на своїх етнічних теренах (у країні предків), з почуттями тих респондентів, країна предків яких знаходиться за межами України. Погляньмо ж на результати цього порівняння.

Так, на запитання “Чи знаходиться Ваша Батьківщина там, звідки походить Ваш етнос?” позитивну відповідь (“радше згодний”, “цілковито згодний”) дали 85 % респондентів- українців та 66 % респондентів-росїян (див. табл. 5.2). Відповідно, з іншого боку, 34 % респондентів-росіян і 15 % респондентів-українців ніяк не включили у своє усвідомлене відчуття Батьківщини чинник етнічної території.

Яку залежність заманіфестували ці цифри? Висновком, який майже “лежав на поверхні”, був той, що більше тяжіння до своєї етнічної Батьківщини виявили ті респонденти, які жили безпосередньо на своїй етнічній території, тобто українці. Адже респонденти-росіяни, які жили в Україні і з яких половина (53 %) народилися в Україні, а 47 % – за її межами, виявили загалом меншу схильність до Росії як до своєї етнічної Батьківщини (66 %), ніж респонденти-українці – відповідно до України (85 %).

Але ми вважали, що для здійснення дещо глибшого аналізу необхідно було задіяти і такий чинник, як країна власного народження респондентів. Отже, нами було порівняно відсоток респондентів (відповідно до етнічної приналежності), народжених в Україні з відсотком респондентів, які відчували країну походження свого етносу як свою етнічну Батьківщину.

Відтак – респонденти-росіяни. З одного боку, 53 % загалу респондентів-росіян народилися в Україні і, відповідно, частка тих респондентів-росіян, які народилися за межами України, становила 47 %. З іншого боку, 66 % респондентів-росіян виявили тяжіння до Росії як до своєї етнічної Батьківщини, і, відповідно, 34 % цих респондентів залишались у цьому сенсі байдужими.

Оскільки зазначені 34 % загалу належали до тих респондентів-росіян, які народилися в Україні (тобто до 53 % всього загалу), це означало, що лише менша частка (53 % мінус 34 % = 19 %) народжених в Україні респондентів-росіян тяжіла до етнічної Батьківщини-Росії. Тобто ті 66 % загалу респондентів-росіян, які виявили тяжіння до Росії як до своєї етнічної Батьківщини, складалися із 47 % загалу, народжених поза межами України, та з 19 % загалу, народжених в Україні.

Отже, можна припустити, що фактор народження в Україні (себто в іншоетнічному середовищі) спричинив байдужість у ставленні до своєї етнічної Батьківщини з боку 34 % всього загалу респондентів-росіян, і російське “етнобатьківщинне” тяжіння як феномен етнічної самосвідомості в них не сформувалося.

Тепер звернімося до респондентів-українців (див. табл. 5.2). Так, близько 15 % (100 % мінус 85 %) тих респондентів-українців, які не виявили у 1994 р. схильності до України як до своєї етнічної Батьківщини, належали не тільки 4,6 % (100 % мінус 95,4 %) тих, які хоч і народилися поза межами України, але жили на її теренах, а й 10,4 % (95,4 % мінус 85 %) тих, які і народилися, і жили в Україні, тобто на власній етнічній землі.

Натомість, нагадаємо, що серед 47 % респондентів-росіян, які народились поза межами України, але жили в іншоетнічній країні (тобто в Україні), не знайшлося жодного, хто б не виявив тяжіння до Росії як до своєї етнічної Батьківщини. Більш за те, такі самі почуття виявили ще 19 % респондентів-росіян, які і народилися, і жили в іншоетнічному середовищі (тобто в Україні).

Що це могло означати? По-перше, оскільки респонденти- українці жили на власній етнічній території, а респонденти-росіяни – на іншоетнічній, то можна було припустити, що у першому випадку могла мати місце певна “розслабленість”, а в другому – ностальгійна загостреність відповідних почуттів. По-друге, не варто, мабуть, було виключати й наслідки довготривалої політики формування “єдиного советского народа как новой исторической общности людей”, через яку (політику) етнічні українці УРСР практично не знали власної етнічної історії. По-третє, фактом було й те, що за радянських часів етнічні росіяни в Україні були переважно мешканцями міст Сходу, Півдня і Центру УРСР, у яких (містах) вони перебували практично у російськомовному середовищі. Наостанок до цього додамо, що на момент проведення опитування (квітень-травень 1994 р.) незалежність України не сягала ще й трьох років.

Ось чому тоді в Україні серед більш як третини (19 % проти 53 %) навіть того загалу респондентів-росіян, що складався з осіб, які народилися в Україні, мало місце тяжіння до своєї етнічної Батьківщини-Росії. Водночас і з іншого боку, щодо процесу формування почуття етнічної Батьківщини, давався, зрозуміло, взнаки і вплив фактору народження й замешкання у країні іншого етносу. Однак не можна було обминути і того факту, що й серед представників титульного етносу, як уже зазначалося, сприйняття України як етнічної Батьківщини не було загальнопоширеним, оскільки тяжіння до України як до своєї етнічної Батьківщини виявили 85 % респондентів-українців, тобто не всі.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини
  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки