Юрген Габермас: національна ідентичність

Українська етносоціологія


Місце національної ідентичності у соціології Юргена Габермаса


Розглядаючи таке явище, як “етнічний націоналізм”, відомий сучасний англійський соціолог Ентоні Сміт зауважує, що

“з усіх ідентичностей, що їх тепер поділяють люди, національна ідентичність, мабуть, найважливіша й найповніша. ...Інші типи колективної ідентичності – класова, родова, расова, релігійна – можуть накладатися на національну ідентичність або поєднуватися з нею, але вкрай рідко спромагаються підточити її силу”. Натомість сама “національна ідентичність пронизує життя індивідів та спільнот майже у всіх сферах діяльності”, вона є “сьогодні не тільки глобальна, а й усепроникна” (курсив автора. – Ред.) [2, с. 149, 150].

Щодо Габермаса, то проблематику нації, національного, національної ідентичності також без перебільшення можна вважати центральною у його соціально-філософських працях. Адже він, як відомо, є ревним прихильником ідей космополітизму, обґрунтовувати і розгортати які неможливо, обминаючи зазначену проблематику. Габермас глибоко переконаний, що доба глобалізації є водночас добою “постнаціональних суспільств”, наднаціональних об'єднань, початком руху до всесвітнього космополітичного суспільства. На цьому шляху, як він вважає, людство має послідовно здолати кілька ідентичностей – етнічну, національну, постнаціональну – і, нарешті, вийти на рівень космополітичної ідентичності.

Принагідно зазначимо тут, що наш аналіз поглядів Ю. Габермаса на проблеми національної (та й етнічної) ідентичності спонукуваний не абстрактно-академічним інтересом, він важливий у сенсі глибшого розуміння шляхів і засобів формування української національної ідентичності.


Народ і національна ідентичність


Загальне, в основному негативне, ставлення Габермаса до етнічного, зумовлює викривлене розуміння ним механізмів поставання нації та національної ідентичності. Так, він вважає, що “нації виникають лише тоді, коли вони подолали важкий шлях від базованої на етнічних засадах спільноти товаришів, знайомих між собою, до правничо опосередкованої солідарності громадян держави, чужих між собою. На Заході утворення таких національних держав ... затягнулося більш як на століття” [13, с. 219]. На нашу думку, подібне бачення процесу поставання сучасної нації і національної ідентичності базується на неадекватному відображенні таких двох соціальних феноменів, як етнос і народ.

Отже, по-перше, значною примітивізацією є погляд на етнос, як на “спільноту товаришів, знайомих між собою”. Скажімо, німецький етнос належить до найбільших у Європі; переважна більшість його представників не знають і ніколи не будуть знати один одного. Проте цей етнос є соціальною реальністю, визначення якої ніяк не можна підвести під згадану вище “спільноту товаришів”.

По-друге, – щодо подання сучасної політичної нації як спільноти “громадян держави, чужих між собою”. Вище, коли йшлося про етнічне ядро нації, фактично вказувалося на визначальну роль титульного етносу у формуванні політичної нації. Однак ядро нації – це ще не вся нація, і тут важливо не припуститися механічно-арифметичного підходу на зразок “політична нація = титульний етнос + етнічні меншини”, бо тоді, справді, йтиметься про “правничо опосередковану солідарність громадян держави, чужих між собою”. Насправді, націю створює народ, який вже має свою державу. Саме таким є погляд Карла Дойча, з яким ми повністю солідарні [14, с. 274]. Однак протилежної думки дотримується Габермас. Обертаючи історичні послідовності, він стверджує, що “форма національної ідентичності робить необхідним, щоб кожна нація організовувалася у державу заради набуття незалежності” [10, с. 120].

Народ за своєю сутністю не є ні конгломератом етнічних спільнот, ні механічною сумою “чужих між собою” громадян. Народ – це органічна людська цілісність, яка населяє територію певної країни й ідентифікує себе передусім із цією країною. При цьому на народ перетворюється те певною мірою етнічно гетерогенне населення країни, представників якого об'єднують спільність історичної долі, економічні, соціальні, політичні, духовно-культурні, може й релігійні потреби та інтереси, мова загального спілкування, погляди на майбутнє.

До речі, тривалі строки натуралізації – у ФРН, наприклад, цей строк становить 15 років [13, с. 324] – визначаються саме для того, щоб іммігрант мав можливість стати часткою народу. Отже, фактично новоприбулі (здебільшого нелегально) іммігранти складають радше частку населення відповідної країни, але ще не її народу.

Продовжуючи, зазначимо, що народ, який виборов державну незалежність, – це ще не нація, а його держава – ще не національна держава. Як цілком слушно вважає Роджерс Брубейкер, “національна держава не є тільки чи не є передусім етнодемографічним явищем чи певним набором інституційних облаштувань (arrangements); вона є також – і це вирішальний момент – способом осмислення і оцінки політичного та соціального членства” [15, с. 315]. Разом з тим, гадаємо, не зайвим буде навести тут зауваження Габермаса про те, що “не всі національні держави були або є демократичними” [16, с. 274]. Скажімо, німецький народ у часи гітлеризму безумовно являв собою націю, але – не демократичну. Зрозуміло, що в Брубейкера йдеться про політичну націю, якою, за загальним визнанням, тільки і може бути сучасна нація. Це, передусім, – демократичне громадянське суспільство, якому підпорядкована соціальна за своєю сутністю держава, і в якому реальним є верховенство права (закону). Державний народ, формуючи політичну (громадянську) націю, ядром якої є титульний етнос, набуває національної ідентичності, тобто почуття “Ми”.

Члени такого “Ми”, насправді, в основному не знайомі один з одним, але вони не “чужі між собою”, бо складають єдину спільноту. Як вважав Макс Вебер, “це відчуття спільноти з'являється завдяки спільному політичному й опосередковано соціальному досвіду, які високо цінуються масами” [17, с. 396]. Однак, принагідно зазначимо, що, у світлі викладеного вище, ми не можемо погодитися з Максом Вебером, коли він стверджує, що “нація – це спільнота, об'єднана почуттям, адекватним виявом якого є держава; звідси випливає, що нація – це спільнота, яка має цілком умотивовану тенденцію до створення власної держави” (курсив автора. – Ред.) [18, с. 176]. Навпаки, не нація створює державу, а вже державний народ формує націю, набуваючи національної ідентичності. Адже держава без нації можлива (саме такою є сьогоднішня ситуація в Україні), а сучасна (=політична) нація без держави – ні.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Юрген Габермас: національна ідентичність“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність
  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки