Традиції ім'янаречення в Україні.

Філософія родознавства

Ґенеза імені Роксолана (середньовічно-латинське) історично набуває два значення: роксоланка (представниця іраномовного скіфського племені) і русинка, українка (оскільки назву роксоланів перенесли на русинів) (Скрипник, Дзятківська, 1996, с. 177).

Під іменем Роксолана (як означення українського походження) відома Настя Лісовська (1505, м. Рогатин, тепер Івано-Франківська обл.; 1561, м. Стамбул, Турція). Анаста-сія-Роксолана 1520 р. зовсім юною потрапила у полон, була продана до султанського гарему. Згодом витончена, освічена, музично обдарована полонянка стала дружиною султана Сулеймана II. За свідченням сучасників, Роксолану вирізняли краса, розум, дипломатичний хист, вона суттєво впливала на політичне життя Османської імперії 20—30-х років XVI ст.

З ім'ям Роксолани пов'язана низка архітектурних пам'яток у Стамбулі. Французький драматург Ж. Расін (1636— 1699) присвятив Роксолані трагедію "Байазет".

У Львівському історичному музеї зберігається "Портрет Роксолани" (кінець XVI—XVII ст.) невідомого художника. Українські художники були знайомі з традиціями французького та німецького портрета. Наприкінці XVI — початку XVII ст. у замках польських і українських магнатів з'являються оригінали та копії творів італійських митців (Джуліо Романо, Корреджо, представників школи Тиціана й ін.). Можливо, один із тодішніх портретів і слугував взірцем для зображення Анастасії Лісовської — Роксолани. На портреті зображена приваблива жінка з гордою поставою, мудрими очима. Вона — у світлому турецькому вбранні, високе становище засвідчує великий білий тюрбан із червонуватими смугами (хоча у Турції такий головний убір носили лише чоловіки). Вплив італійських митців виявляє кольорова гама портрета, світлотіньові ефекти, особливості ліплення форми. Натомість в узагальненому тлумаченні образу прекрасної українки відчутний пензель місцевого майстра (Уман-цев, 1967).

Образ Роксолани використав український композитор Д. Січинський (опера "Роксолана"; 1909). У романі "Роксолана" (1980) українського письменника П. Загребельного наша землячка постає історичною особистістю, на долю якої випали складні випробування. Пам'ятник Роксолані 1999 р. встановлено у її рідному Рогатині.

Прізвища з'являються в пізньому Середньовіччі. Відомо, що давньоруських князів стали вирізняти по батькові (Олег Святославович) та наданими ознаками (Володимир Красне Сонце).

Згодом у XV—XVI ст. складається тризначна система означення особи: ім'я — по батькові — прізвище.

Історично виникла і певна регламентація. Бояри мали право писатися відповідно до "табеля про ранги", по батькові, на — вин. У представників духовенства прізвища часто визначалися за назвою приходу (наприклад, за назвою приходу Введенський надавалося прізвище Введенські). Подекуди в школі, якщо учень навчався добре, отримував прізвище від назви квітів (Ландишев, Розов), а коли навчався погано — ставав Кропившим. Щодо селян, то після скасування кріпацтва (1861) багато з них отримували прізвища Голіцини, Меншикови (за прізвищами магнатів, яким вони належали).

Поява прізвищ у європейській традиції інколи зумовлювалась відповідним титулом. Так, з графством Валуа пов'язана поява династії Валуа.

Згідно з джерелами творення українських прізвищ, у сучасному розумінні, прізвища з'являються в українських пам'ятках ділової мови і грамотах XIV—XV ст. Характерно, що це були прізвища людей, котрі належали до тодішньої суспільної верхівки, мали у власності великі земельні маєтки, тобто прізвища князів, магнатів.

Передача у спадок нащадкам або родичам певних маєт-ностей вимагала відповідних юридичних дій, документального оформлення. Отже, прізвища юридично засвідчувало спадкоємців маєтностей.

До речі, у період Раннього Середньовіччя у Західній Європі володарі маєтностей надавали особливого значення письмовим документам — дипломам (франц. diplome — лист, складений удвоє; зв'язані, навощені пластинки з дерева або металу для запису документів), які засвідчували умови землеволодіння.

Західноєвропейські середньовічні школи навчали мистецтву написання офіційних актів у класі "Риторики".

В Україні з-поміж найдавніших, зафіксованих документами власних родових найменувань особи, згадуються князі Острозькі, Чорторийські, Четвертенські, Гольшанські, Глин-ські. Першою документально засвідченою особою з роду Острозьких був "Данило з Острога", згадуваний від 1340 р. (Яковенко, 1993, с. 89). Рід Острозьких мав найвагоміший вплив у економічному, політичному, культурному розвитку українських земель XVI ст. за життя Костянтина-Василя Костянтиновича Острозького (1526—1608).

За висновками вчених, "у початках XVII ст. родова еліта Волині й Київщини ще діє як живий соціальний організм. її політичну активність виразника інтересів Русі забезпечує лідерська князівська група. Роль не такого виразного, але стабільного консерванту звичаїв і традицій виконує панський прошарок, тон у якому підіграє дрібно шляхетське середовище. Найвиразніше це виявилося, наприклад, через постачання кадрів у церковне і культурно-освітнє життя. Адже ідеологічне забезпечення культурного ренесансу кінця XVI—початку ХУП ст. було підготовлене переважно вихідцями зі шляхти під охороною князівського протекторату, розпочавшись створенням при дворі князів Острозьких першої у Східній Європі слов'яно-греко-латинської школи вищого типу — Острозької академії" (Яковенко, 1993, с. 269).

Історичну зумовленість появи прізвищ міщан простежив Ю. Редько, пов'язуючи їх виникнення з юридичним оформленням власності та передачі її поколінням (нерухомість, ремесло, торгівля та ін.).

У міщан (жителів українських міст) родові прізвища переважно закріплюються впродовж XVI—XVII ст.

Основну частину населення тогочасної України становили селяни. Після занепаду Києва головним центром для усієї

України стала Галицько-Волинська держава, яка втратила політичну незалежність у середині XIV ст. Тому на території України тривалий час діяло чужоземне право, польсько-литовське законодавство та Литовські Статути. їх норми закріплювали станові привілеї феодалів, посилюючи закріпачення селян. Селянам достатньо було мати ім'я або прізвисько, які засвідчували відробку панщини поміщикам і монастирям.

Наприкінці XVIII—початку XX ст. Україна була розділена кордоном двох імперій — царської Росії та цісарської Австро-Угорщини. На західноукраїнських землях діяло австрійське право, на східноукраїнських — після скасування гетьманства 1764 р. і зруйнування Запорозької Січі — "Звід законів Російської імперії". Запроваджувалася обов'язкова військова служба в австрійській та російській арміях, що вимагало здійснювати відповідні записи за прізвищами. Здебільшого прізвищами селян ставали їх давні прізвиська.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Традиції ім'янаречення в Україні.“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.
  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література