Ґенеза імені Роксолана (середньовічно-латинське) історично набуває два значення: роксоланка (представниця іраномовного скіфського племені) і русинка, українка (оскільки назву роксоланів перенесли на русинів) (Скрипник, Дзятківська, 1996, с. 177).
Під іменем Роксолана (як означення українського походження) відома Настя Лісовська (1505, м. Рогатин, тепер Івано-Франківська обл.; 1561, м. Стамбул, Турція). Анаста-сія-Роксолана 1520 р. зовсім юною потрапила у полон, була продана до султанського гарему. Згодом витончена, освічена, музично обдарована полонянка стала дружиною султана Сулеймана II. За свідченням сучасників, Роксолану вирізняли краса, розум, дипломатичний хист, вона суттєво впливала на політичне життя Османської імперії 20—30-х років XVI ст.
З ім'ям Роксолани пов'язана низка архітектурних пам'яток у Стамбулі. Французький драматург Ж. Расін (1636— 1699) присвятив Роксолані трагедію "Байазет".
У Львівському історичному музеї зберігається "Портрет Роксолани" (кінець XVI—XVII ст.) невідомого художника. Українські художники були знайомі з традиціями французького та німецького портрета. Наприкінці XVI — початку XVII ст. у замках польських і українських магнатів з'являються оригінали та копії творів італійських митців (Джуліо Романо, Корреджо, представників школи Тиціана й ін.). Можливо, один із тодішніх портретів і слугував взірцем для зображення Анастасії Лісовської — Роксолани. На портреті зображена приваблива жінка з гордою поставою, мудрими очима. Вона — у світлому турецькому вбранні, високе становище засвідчує великий білий тюрбан із червонуватими смугами (хоча у Турції такий головний убір носили лише чоловіки). Вплив італійських митців виявляє кольорова гама портрета, світлотіньові ефекти, особливості ліплення форми. Натомість в узагальненому тлумаченні образу прекрасної українки відчутний пензель місцевого майстра (Уман-цев, 1967).
Образ Роксолани використав український композитор Д. Січинський (опера "Роксолана"; 1909). У романі "Роксолана" (1980) українського письменника П. Загребельного наша землячка постає історичною особистістю, на долю якої випали складні випробування. Пам'ятник Роксолані 1999 р. встановлено у її рідному Рогатині.
Прізвища з'являються в пізньому Середньовіччі. Відомо, що давньоруських князів стали вирізняти по батькові (Олег Святославович) та наданими ознаками (Володимир Красне Сонце).
Згодом у XV—XVI ст. складається тризначна система означення особи: ім'я — по батькові — прізвище.
Історично виникла і певна регламентація. Бояри мали право писатися відповідно до "табеля про ранги", по батькові, на — вин. У представників духовенства прізвища часто визначалися за назвою приходу (наприклад, за назвою приходу Введенський надавалося прізвище Введенські). Подекуди в школі, якщо учень навчався добре, отримував прізвище від назви квітів (Ландишев, Розов), а коли навчався погано — ставав Кропившим. Щодо селян, то після скасування кріпацтва (1861) багато з них отримували прізвища Голіцини, Меншикови (за прізвищами магнатів, яким вони належали).
Поява прізвищ у європейській традиції інколи зумовлювалась відповідним титулом. Так, з графством Валуа пов'язана поява династії Валуа.
Згідно з джерелами творення українських прізвищ, у сучасному розумінні, прізвища з'являються в українських пам'ятках ділової мови і грамотах XIV—XV ст. Характерно, що це були прізвища людей, котрі належали до тодішньої суспільної верхівки, мали у власності великі земельні маєтки, тобто прізвища князів, магнатів.
Передача у спадок нащадкам або родичам певних маєт-ностей вимагала відповідних юридичних дій, документального оформлення. Отже, прізвища юридично засвідчувало спадкоємців маєтностей.
До речі, у період Раннього Середньовіччя у Західній Європі володарі маєтностей надавали особливого значення письмовим документам — дипломам (франц. diplome — лист, складений удвоє; зв'язані, навощені пластинки з дерева або металу для запису документів), які засвідчували умови землеволодіння.
Західноєвропейські середньовічні школи навчали мистецтву написання офіційних актів у класі "Риторики".
В Україні з-поміж найдавніших, зафіксованих документами власних родових найменувань особи, згадуються князі Острозькі, Чорторийські, Четвертенські, Гольшанські, Глин-ські. Першою документально засвідченою особою з роду Острозьких був "Данило з Острога", згадуваний від 1340 р. (Яковенко, 1993, с. 89). Рід Острозьких мав найвагоміший вплив у економічному, політичному, культурному розвитку українських земель XVI ст. за життя Костянтина-Василя Костянтиновича Острозького (1526—1608).
За висновками вчених, "у початках XVII ст. родова еліта Волині й Київщини ще діє як живий соціальний організм. її політичну активність виразника інтересів Русі забезпечує лідерська князівська група. Роль не такого виразного, але стабільного консерванту звичаїв і традицій виконує панський прошарок, тон у якому підіграє дрібно шляхетське середовище. Найвиразніше це виявилося, наприклад, через постачання кадрів у церковне і культурно-освітнє життя. Адже ідеологічне забезпечення культурного ренесансу кінця XVI—початку ХУП ст. було підготовлене переважно вихідцями зі шляхти під охороною князівського протекторату, розпочавшись створенням при дворі князів Острозьких першої у Східній Європі слов'яно-греко-латинської школи вищого типу — Острозької академії" (Яковенко, 1993, с. 269).
Історичну зумовленість появи прізвищ міщан простежив Ю. Редько, пов'язуючи їх виникнення з юридичним оформленням власності та передачі її поколінням (нерухомість, ремесло, торгівля та ін.).
У міщан (жителів українських міст) родові прізвища переважно закріплюються впродовж XVI—XVII ст.
Основну частину населення тогочасної України становили селяни. Після занепаду Києва головним центром для усієї
України стала Галицько-Волинська держава, яка втратила політичну незалежність у середині XIV ст. Тому на території України тривалий час діяло чужоземне право, польсько-литовське законодавство та Литовські Статути. їх норми закріплювали станові привілеї феодалів, посилюючи закріпачення селян. Селянам достатньо було мати ім'я або прізвисько, які засвідчували відробку панщини поміщикам і монастирям.
Наприкінці XVIII—початку XX ст. Україна була розділена кордоном двох імперій — царської Росії та цісарської Австро-Угорщини. На західноукраїнських землях діяло австрійське право, на східноукраїнських — після скасування гетьманства 1764 р. і зруйнування Запорозької Січі — "Звід законів Російської імперії". Запроваджувалася обов'язкова військова служба в австрійській та російській арміях, що вимагало здійснювати відповідні записи за прізвищами. Здебільшого прізвищами селян ставали їх давні прізвиська.
Джерела творення українських прізвищ.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Традиції ім'янаречення в Україні.“ на сторінці 3. Приємного читання.
