Ставлення до смерті у більшості давніх культур має епічний характер. Виняток становить аккадська поема про Гільгамеша. Вважається, що Гільгамеш — історична особа, жрець і військовий вождь Урука, який жив близько 2700— 2600 рр. до н. е.
Епос про Гільгамеша — найвеличніше досягнення художньо-філософської думки однієї з перших цивілізацій світу — Шумеру. Водночас це унікальна пам'ятка давньосхідної літератури, найдавніша з відомих великих поем, яка на тисячу років старша від "Іліади". До речі, вірування про переправу через ріку смерті на шляху до підземного царства виникло у Шумері (ймовірно, з середини III тис. до н. е.).
До нас дійшли три версії поеми аккадською мовою. У центрі поеми — проблема марності людського життя та неминучої несправедливості людських страждань і смерті, яка зрівнює всіх.
Питання життя та смерті людини розглядає література Стародавнього Сходу, зокрема вавилонська (епос про Ада-пу, поема "Про невинного страдника", "Розмова пана з рабом"), давньоєврейська ("Екклесіаст", "Книга Іова"), єгипетська ("Бесіда розчарованого із своєю душею", "Пісня арф'яра", "Відповідь на пісню арф'яра"). Тут зазначені питання розглядаються переважно як незбагненність шляхів божества або гедоністично (грец. hedone — веселощі, насолода, задоволення); інший акцент вміщує "Відповідь на пісню арф'яра", де смертність людини протиставлена безсмертю творінь людського розуму.
Аккадську поему про Гільгамеша вирізняє те, що проблему людської долі вона розв'язує не в міфологічному, а в літературно-філософському контексті. Головний висновок поеми — це безсмертя людських славних вчинків і справ. Герой, який зазнав поразки у пошуках фізичного безсмертя, показує своєму супутнику на стіни Урука — безсмертне творіння своїх рук і рук предків — "семи мудреців" Шумеру (Дьяконов, 1991).
Пізніші духовні пошуки засвідчують загострене відчуття особистісного буття і своєрідне сприйняття смерті. Йдеться про буддизм (Індія), зороастризм (Іран), іудаїзм (зокрема у давньоєврейських пророків), даосизм (Китай), релігійно-філософський рух у Греції (VII—IV ст. до н.е.).
Одна зі світових релігій — буддизм виникає в Індії у період VI—V ст. до н.е., його засновник Сиддхартху Гаутаму перший досяг стану нірвани і став Буддою. Головним у буддизмі є догмат про перевтілення живих істот, і карма — розплата у загробному світі за земне життя. У буддизмі поширено вчення про переселення душ, тут день смерті — день переродження (перевтілення).
Наприкінці II — початку І тис. до н.е. склався іудаїзм — монотеїстична релігія, поширена серед населення єврейського походження. Джерелами цього віровчення є Старий Заповіт і Талмуд. Іудаїзм вирізняє віра в єдиного Бога (Яхве) і месію (Спасителя), тепер це панівна релігія в Ізраїлі. В іудаїзмі священний день — субота, тому саме цього дня особливо шануються небіжчики.
До трьох світових релігій, поряд з християнством і буддизмом, належить іслам (мусульманство, магометанство). Слово "іслам" у перекладі з арабської мови означає дослівно — "покірність", "віддання себе (Богу)". Виник іслам в Аравії на початку VII ст. внаслідок створення феодально-теократичної арабської держави — Халіфату. Основні його догмати: визнання єдиним Богом — Аллаха, а засновником — пророка Мухаммеда, який є його "посланцем". Характерна риса ісламу — фаталізм, це домінуюча релігія низки країн Азії й Африки. Головне джерело мусульманського віровчення — Коран (араб, кур'ан — читання), Священна книга, збірка релігійних догм, міфів, правових положень ісламу, сформованих у VII ст. Основний зміст Корану полягає в осудженні ідолопоклонства і багатобожжя, проповідь ідеї єдиного Бога (Аллаха), пророцтво стосовно майбутнього людства — страшний суд, воскресіння мертвих, "посмертна відплата". В Україні основним регіоном поширення ісламу є Крим.
За мусульманськими традиціями, коли людина помирає вранці або вдень (не пізніше заходу сонця), її необхідно поховати того ж дня. Якщо смерть настає ввечері, поховання здійснюють наступного дня. Звичаї ісламу особливо шанують жінку, яка померла від пологів.
До поширених світових релігій належить індуїзм — комплекс релігійних вірувань і соціальна організація значної частини населення Індії. В основних рисах індуїзм склався у середині І тис. н.е. на основі ведичної релігії та брагманіз-му. Ця політеїстична релігія, основні течії якої — вішизм і шиїзм, характерна для Пакистану, Малайзії, Шрі-Ланки,
Непалу, Бангладеш, деяких країн Африки. Бог Вішну втілюється в різні образи і має безліч імен (Кришна, Будда та ін.). Бог Шива — водночас носій смерті та її переможець, оскільки дарує і припиняє життя. На сучасному етапі до індуїзму в його модифікованих і модернізованих варіантах звертаються європейці (зокрема, українці) й американці.
Для індуїзму характерна віра в переродження. Навіть вбивство комахи вважається смертних гріхом. Індусів налічується близько 1 млрд, а їхніх богів — близько 330 млн.
Священним для кожного індуса вважається м. Варанасі (Північна Індія) — своєрідне місто Сонця на березі р. Ганг. Тут Ганг повертає до Гімалаїв, де, за давніми уявленнями індусів, живуть боги. Сюди впродовж 3 тис. років правовірні індуси прибувають, щоби спокійно зустріти кінець свого життєвого шляху. Вздовж священного Гангу на 6 км розташовано храми і святилища (близько 3 тис), споруджені правителями всіх частин Індії. З Гангу, річки-матері, набирають воду, яку підносять своїм божествам (вода не псується впродовж року).
Вважається, що кремація у Варанасі відкриває дорогу в рай, через процес народження і переродження. Щодня у місто для кремації привозять майже 100 небіжчиків. Часто рідні привозять дрова для поховального вогнища. Запалює вогонь чоловік — найближчий родич. Кремація триває 2 год. у присутності рідних. За ритуалом прощання, у попіл кидають горщик із землею Гангу — тоді душа може піднестися до небес.
Інколи Варанасі називають Великим крематорієм. Планування міста втілює повагу до людей, життя яких закінчується: вулиці утворюють півколо, від центру, кожна — певний етап паломництва пілігримів; вулиці тягнуться на 90 км; потрібно п'ять днів, щоб пройти всі "стежки паломників" (обов'язково босоніж). У місті мешкають близько 1 млн. 100 тис. жителів, які працюють для паломників. Деякі сім'ї здійснюють кремацію впродовж тисячі років — від покоління до покоління. Кремація не припиняється навіть у сезон мусонних дощів (червень). В Індії побутують вірування: душа з небес спускається разом з дощем, щоб дати нове життя Землі.
Місто неодноразово переживало кризу, зокрема, коли з середини XVIII ст. поширилась влада британців. Адміністрація британських колоністів і християнські місіонери (які вважали, що християнський поховальний обряд ближчий до божественної волі) прагнули "цивілізувати" обряд кремації. Це було зіткнення двох різних систем цінностей. Протистояння закінчилося 1925 р. Британці змушені були навчитися поважати давні традиції індуїстів.
Сповідують індуїзм і жителі о. Балі (Індонезія), де поховання і день кремації (який називає брагман) вважається святом, тоді душа балійця стає вільною і сягає небес, постаючи перед судом богів. Балійці вірять у реінкарнацію, для них смерть — певний підсумок у земних справах, до цього потрібно готуватися все життя.
Шедевром індійської архітектури періоду Великих Моголів (династії правителів Індії; 1526—1858) вважається Тадж-Махал. Споруда — своєрідна корона імперії і символ великого кохання. Молоді люди покохали одне одного, коли їм було по 15 років. Шах-Джахан та імператриця Мунтаз були щасливим подружжям, але вона померла, народжуючи чотирнадцяту дитину. На її честь він побудував поблизу Агри "восьме чудо світу" (бл. 1630—1652). Упродовж 20 років будівництво і оздоблення здійснювали майже 20 тис. майстрів, ювелірів, гравіювальників з усієї Індії. П'я-тикупольний мавзолей має чотири мінарети по кутах; стіни з гладкої цегли облицьовано білим мармуром, інкрустовано самоцвітами, двері виконано зі срібла, всередині використано дорогоцінні каміння, агати, аметисти, корали, фарфор, чорний мармур, цитати з Корану (каліграфія в ісламі — вища форма шанування Бога).
Шах-Джахан прагнув побудувати навпроти усипальницю для себе — Тадж-Махал із чорного мармуру, але не встиг. Його син, захопивши владу, ув'язнив батька у фортецю, де той провів останні вісім років життя. При ув'язненні було зроблено так, щоб він не бачив свого творіння, а міг його споглядати лише у дзеркалі, вмонтованому в стіну кімнати.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").“ на сторінці 2. Приємного читання.
