Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

Філософія родознавства

"Тадж-Махал — сльоза на щоці часу", — так образно сказав відомий індійський письменник і громадський діяч Рабіндранат Тагор (1861—1941).

І хоча незворотність життя очевидна, все ж його інша іпостась — безсмертя.

За давніми уявленнями, безсмертними вважалися лише боги (грец. at kanatos — безсмертний). Міф про богів, які вмирають і воскресають, відомий у Єгипті й на Сході (Озирне, Аттис, Ваал, Орфей). Цей міф вплинув на формування грецьких уявлень стосовно розділення душі й тіла (грец. soma і sema — тіло і надгробок, тобто тіло як могила душі) та посмертних мандрівок душі (орфіки, піфагорійці, Пла-тон, неоплатоніки).

Ідея особистого безсмертя людини простежується в античності з VII ст. до н. е. Вчення про безсмертя душі, яке розробляли Сократ, Платон, Аристотель, було своєрідною спробою осмислити і подолати трагізм смерті. їхні ідеї з деякими модифікаціями сприйняло християнство і гносис як елемент віри в Бога.

Гносис (у грецькому тлумаченні — пізнання, знання) — релігійна течія пізньої античності, в якій східне (у тому числі іудейське) розуміння буття поєдналося з елліністичними. Останні домінували завдяки збагаченню ідеями персько-іранських вірувань. Гносис вирізняє строгий дуалізм — світ і людина розглядаються як дві антагоністичні частини; тіло і матерія (як і космос), вважались творінням і сферою володарювання Деміурга. Власне Деміург прирівнювався до біблійного Бога-Творця. Душа і дух трактувались творінням і сферою діяльності бога світла, спасителя. Гносис тлумачить спасіння людини як усвідомлення того, що її душа, її первісне "Я" — частина божественної матерії світла, яка прагне повернутися у потойбічний світ світла, де вона зародилась. Пізнання відкривається людині через Спасителя (грец. phostere — освітлюючий). Представники різних сект (мандеїв, манихеїв, прибічників Сета, симоніан або герметиків) іменували спасителем своїх богів; такими були Мани, Сет, Гермес, Трисмегист, Симон Мага, Сем, або Зостріан, Ісус, а також Іаков. Іудаїзмові можна приписати концепцію безсмертя людини з відомими обмеженнями. Софістика, скептицизм і матеріалізм заперечували безсмертя.

Ідея особистого безсмертя означає повну незалежність людини від природи, оскільки людині як носію душі приписується трансцендентальна (лат. transcendens — переступити, виходити за межі) якість.

Як відомо, представники афінської рабовласницької демократії засудили філософа Сократа до смерті. Його примусили випити чашу з отрутою, виготовленою зі спеціальної рослини — цикути. Причиною смертного вироку стала критика філософом тодішніх демократичних інститутів і звичаїв, але не демократії як такої, а її спотворення.

Знаменитий учень Сократа — Платон повсюдно підтримував пам'ять про вчителя. Він зробив Сократа персонажем своїх діалогів ("Апологія", "Критон", "Федон").

В образі філософа Платона на фресці "Афінська школа" (Ватиканський палац), де відображено діалог ренесансної й античної культур, Рафаель увічнив пам'ять про свого вчителя — Леонардо да Вінчі, видатного митця доби Відродження.

Відповідно до сучасного розуміння сотеріології (грец. soterion — спасіння, logos — слово, вчення) — церковного вчення про спасіння, останнє тлумачиться як знаходження праведниками "вічного блаженства" у загробному світі (йдеться про християн усіх конфесій, а також невіруючих, які ведуть моральне життя).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").
  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література