Ідея родючості та весільна обрядовість.

Філософія родознавства

• виразна поетична символіка (червона калина, тополя — дівчина; кучерявий дуб — парубок; сади у цвіту — щасливе кохання; сокіл, орел — символи мужності, волі; чайка — символ матері-страдниці);

• епітети (сонце — ясне, поле — чисте) тощо.

Жанр лірично-побутових пісень належить до найвищих мистецьких надбань українського народу. Такі пісні втілюють народну вдачу, мораль, чистоту почуттів.

Українська народнопоетична традиція дівочу вроду пов'язує з образом калини. "Красна, як калина", - - казали про гарну дівчину. Вираз "в'яла калина" — символ не лише втрати цнотливості, а й печалі, туги.

Краса парубка асоціюється з образом сокола, орла: "Знати сокола за польотом, а молодця — за ходою".

Народна етика особливо цінує моральну сутність краси людини. Це засвідчують народні моральні настанови: "Не хвалися красою, а слався розумом"; "Краса до вінця, а розум до кінця" (Українські прислів'я).

"Врода чоловіка — його характер"; "Окраса людини — мудрість, окраса мудрості — відвага, окраса відваги — м'якість" (Японські прислів'я).

Весільні звичаї та обряди, спільність і відмінності традиційних форм сватання, заручин, весілля у різних регіонах України висвітлюють наукові дослідження. Цілком слушно автори зазначають тенденції суб'єктивного сприйняття культурної спадщини народу, що подекуди призводить до втрати багатьох традиційних елементів весільної обрядовості. Тому сучасні весілля часто перетворюються на одноманітні гостини, без доброго напуття молодим на сімейне життя. Натомість весільні побажання відображають етико-моральні погляди народу на родинне щастя, а головна функція весільної обрядовості полягає у морально-етичних настановах молодим (Кравець, 1966; Здоровега, 1974; Борисенко, 1988, 1989).

В Україні зазвичай шлюб брали дівчата у 16—18 років, хлопці — у 18—22 роки. Одруженню передували певні обрядові дії, спрямовані на досягнення згоди обох родин і наречених. Обрядових зустрічей було три: сватання, оглядини, заручини.

Дія сватання відома під різними назвами: у Центральних районах — сватання, рушники; на Закарпатті — сватанки; на Тернопільщині — слово, старости; на Поліссі — могорич, змовини, словини, злюбини; на Харківщини — рушники тощо. Обряд сватання не втрачає значення і дотепер (Борисенко, 1991).

У традиційному українському весіллі кожну обрядову дію освячували хлібом — символом миру і добра.

На Харківщині батько, благословляючи молодят, вручав їм хліб-сіль напучуючи: "Нате, діти, хліб-сіль, дбайте і майте, до цього хліба прибавляйте! Слухайте батька й матері і добрих людей, одне одного любіть і поважайте".

На Рівненщині напуття виголошували так: "Візьми, мій сину, цей хліб і дбай, щоб за цим хлібом ти свого діждав і мене з матір'ю годував". Слова, прості й лаконічні, виражали мудру народну філософію життя — примножувати хліб і шанувати старших.

На Поліссі, Поділлі, в Карпатах молодим підносили окраєць хліба з медом чи самий лише мед, щоб життя їхнє було багатим і солодким.

Хлібом батьки благословляють шлюб на Гуцульщині. Цікаво, що тут у четвер до хати нареченої приносять сосну і прикрашають її. З нареченою спілкуються п'ять дружок. Одягає наречену лише та жінка, в якої добре склався шлюб. Брат розчісує косу нареченої, а мати накладає шлюбний вінок. Молода просить пробачення у батьків і отримує їхнє благословення.

Турботу про здоров'я наступних поколінь засвідчує заборона вживати алкогольні напої впродовж перших років подружнього життя. Молоді в цьому присягали у церкві перед усією громадою. Такий приклад наводить В. Борисенко за описом весілля у с. Нагуевичах (на Львівщині), який зробив 1911 р. Петро Франко (син письменника Івана Франка).

За українським народним звичаєм, теща, зустрічаючи зятя, підносила йому горщик з водою і вівсом (символ вроди, здоров'я, достатку).

Цікаве свято тещі побутує в Мордовії (с. Пирма). Тут не прийнято, щоб після одруження зять мешкав у родині своєї дружини, це вважається ганебним для нього. За давнім звичаєм, він має відвідувати тещу п'ять разів на рік (не більше). Тоді теща догоджає зятю в усьому. Відзначають свято тещі за два дні до Масляної; теща випікає млинці й радо зустрічає гостей.

Українську весільну обрядовість опоетизовують і художньо збагачують давні народні традиції: троїсті музики, оздоблення одягу (вишивка, мереживо), рушники.

Наукові джерела висвітлюють символіку рушника в українській весільній обрядовості за етнічними регіонами України: Холмщина і Підляшшя (Кара-Васильєва, 1978, 1989); центральні та південно-східні (Борисенко, 1988, 1989); Полісся, Наддніпрянщина, Поділля (Булгакова, 1995) та ін.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ідея родючості та весільна обрядовість.“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.
  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література