Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

Філософія родознавства

Розвиток декоративного мистецтва в Україні характеризували дві основні форми: домашнє ремесло й організовані художні промисли для потреб ринку.

Виставка домашнього промислу (1890, Відень) засвідчила високий художній рівень гончарства і ткацтва Галичини; ці вироби суттєво відрізнялися від експозицій інших частин тодішньої Австро-Угорської імперії. Декоративно-ужиткове мистецтво Галичини здобуло заслужене визнання на Всесвітній виставці 1900 р. у Парижі (Франція). Тоді у Галицькому павільйоні експонувалися такі галузі художнього виробництва: інтер'єр, меблі, металеві вироби, кераміка, килимарство.

Поширення ремесла і народних художніх промислів пов'язано з мистецькими промисловими школами, які були створені наприкінці XIX ст. у Галичині й на Буковині (Коломия, Вижниця, Миргород та ін.). Пізніше (середина XX ст.) виникли артілі, фабрики мистецьких виробів. Сферою їх діяльності стало гончарство, ткацтво, килимарство, різьбярство, стінний розпис тощо"

Дослідники розглядають розвиток народного мистецтва за окремими регіонами: різьба по дереву і народне мистецтво в західних областях України (Будзан, 1960; Гургула, 1966); художні промисли Прикарпаття (Соломченко, 1979), народне мистецтво Яворівщини (Захарчук-Чугай, 1979) та ін.

В Україні навички художнього вправляння передавалися від покоління до покоління, поєднуючи наступність і розвиток народної художньої майстерності.

На Гуцульщині у XIX ст. виникли самобутні осередки гончарства: школа косівської кераміки і пістинська школа гончарства (Антонович, Захарчук-Чугай, Станкевич, 1993). Важлива ознака їх діяльності — наслідування і розвиток родинних традицій гончарства. Наприклад, Олекса Бахме-тюк (1820—1882) — видатний майстер косівської кераміки, у певному відношенні продовжив гончарну справу батька — Петра Бахметюка (він виготовляв неполиваний посуд). Творчість Олекси Бахметюка вирізняє оригінальний тематичний розпис традиційного святкового посуду і кахлів, яскраві квіткові мотиви в орнаментиці: пишні багатопелюсткові квітки в оточенні зигзагоподібного ореолу, тюльпани, подібні до пальметти, грона винограду (згодом ці мотиви дістали назву "бахмінщини"). Традиції школи косівської кераміки розвивала родина Баранюків: Петро (1816—1880), Михайло (1834—1902) і Йосип (1863—1942).

З пістинською школою гончарства пов'язана творчість родин Волощуків, Зондюків, Михалевичів, Тимчуків. Вони виготовляли переважно мальовані миски, тарелі, дзбанки. Оригінальні фігурки баранів, кіз, оленів із горщиками на спині для кімнатних квітів створював Петро Тимчук (1878—1924). Власну майстерню у Пістині мав Петро Кошак (1864— 1940). Він виготовляв декоративний посуд, тарілки, миски, плесканки, дзбанки, вази, кахлі тощо. Неодноразово його вироби відзначалися на виставках у Львові (1894), Косові (1904), Коломиї (1912).

На Закарпатті працювали гончарі Андрій Лех (1837— 1909) і його син Йосип (1872—1946).

На Полтавщині функціонує найвідоміший осередок української кераміки — давнє козацьке село Опішня. Тут упродовж XX ст. працювали талановиті народні умільці, здобув визнання Іван Білик — заслужений майстер народної творчості, митець світового рівня. Сферою його діяльності були декоративні тарелі, вази з рельєфним орнаментом, фігурний посуд, скульптура малих форм.

Розвиток гуцульського різьблення й інкрустації на дереві пов'язаний із родиною народних майстрів Шкрібляків, які працювали у с. Яворові (тепер — Івано-Франківська обл.) (Захарчук-Чугай, 1979). Основи сучасної школи гуцульського художнього деревообробництва заклав батько — Юрій Шкрібляк (1822—1884). Його виробам властива оригінальна форма, орнаментальні мотиви, використання в інкрустації металу і кістки (баклаги, пляшки, барильця, скриньки, топірці). Художній досвід батька творчо розвивали сини — Василь (1866—1928) і Микола (1858—1920). Вони використовували різьблений орнамент, інкрустацію з різнокольорового бісеру (скриньки, столики, декоративні тарелі, цукорниці).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.
  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література