Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

Українська етносоціологія

Контрольні питання і завдання.

Використана література.

Рекомендована література.

Етнічна соціологія як наука

Назва, об'єкт, предмет, основні завдання і функції етнічної соціології

1. НАЗВА ТА ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО НАУКУ “ЕТНОСОЦІОЛОГІЯ”

Спеціального пояснення потребують деякі особливості виникнення назви цієї науки. Тут є сенс зазначити, що, на думку української вченої-етносоціолога з Харкова В. Арбєніної, наука, представники якої на початку XIX ст. розгорнули широкі народознавчі дослідження (переважно так званих “примітивних” народів), географічно тільки в Німеччині отримала назву “етнологія”, а в Росії, Франції та багатьох інших країнах – “етнографія”, у Великій Британії – “соціальна антропологія”, у США – “культурна антропологія” [1, с. 11, 12].

Маємо зауважити, що дещо інше розуміння підходу західних вчених до найменування народознавчих досліджень (з огляду на наявність різних рівнів цих досліджень) висловив у 1973 р. тодішній провідний радянський фахівець з етнонаціональної проблематики академік Ю. Бромлей: “Якщо у нас етнографія традиційно об'єднує описовий та теоретичний рівні досліджень, – писав він, – то у західній науці заведено проводити їх термінологічне розмежування, називаючи перший – етнографією, другий – етнологією” [2, с. 3]. У 1997 р. автор у своєму курсі лекцій “Теорія етносу” висловився на користь саме західного розуміння теоретичного народознавства, тобто – як етнології [3, с. 5]. Власне кажучи й В. Арбєніна визнає, що, з огляду на народознавчі дослідницькі практики (принаймні в Україні), “все більш активно на роль науки, яка інтегрує усі знання щодо народів, претендує етнологія” [1, с. 6, 15, 17].

Цілком закономірно, що від цієї науки (яка узагальнює й водночас методологічно забезпечує народознавчі студії) тоді, коли для неї нарешті нагальною стала потреба в соціологічному вивченні її специфічних проблем [Там само, с. 12], відокремилась наука, за якою сперш у Росії [див. 4], а потому і в Україні закріпилась назва, надана їй у 30-х роках XX ст. німецьким вченим Р. Турнвальдом, а саме – “етносоціологія”.

Як стверджує сучасний український етносоціолог і етнополітолог В. Євтух, історія етносоціології почалася на теренах колишнього СРСР у 60-х роках, тобто майже п'ять десятків років тому “Приблизно на середину 1980-х років, серед багатьох термінів на позначення етнічних явищ "етнос" був уже певною мірою конституйований, принаймні його активно вживали російські дослідники, переважно етнографи та етнологи” [5, с. 6]. А згодом ним почали користуватися й соціологи. Отже, словоутворення “етносоціологія”, вважає В. Євтух, належить новітньому часу і виникло воно у зв'язку із розгортанням досліджень етнічних явищ за допомогою специфічно соціологічних методів [Там само].

У той же час “у західному суспільствознавстві етносоціологічні дослідження й етносоціологічні знання не об'єднувалися під нині звичним для нас терміном "етносоціологія". У Сполучених Штатах, Канаді та в деяких європейських країнах відповідником (за змістом) нашого терміна є "соціологія міжетнічних та расових відносин" (саме такі курси читають в американських університетах)” [Там само, с. 6, 7].

В Україні етносоціологія як наука почала формуватися наприкінці 80-х років XX ст. На сьогодні науковими центрами, які займаються дослідженням етнічних проблем (у тому числі й на етносоціологічному рівні) у межах Національної академії наук України, є Інститут соціології, Інститут філософії ім. Г. Сковороди, Інститут політичних та етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського.

2. ОБ'ЄКТ ЕТНІЧНОЇ СОЦІОЛОГІЇ

Виявляється, що не існує достатньої чіткості поглядів у визначенні об'єкта етнічної соціології. Так, В. Арбєніна, визначивши, що об'єктом етносоціологічного дослідження є етнічні й національні групи [1, с. 18], далі, уточнюючи, у якості тепер вже головного об'єкта, визначає етнонаціональні групи [Там само, с. 23]. Чому? Тому, що, на її думку, “розмежуватія на етнічні та національні групи, як і розмежування на етноси та нації в сучасному суспільствознавстві не вирішено однозначно і як правило вимагає застосування якісних критеріїв. Це доцільно при дослідженні конкретних спільнот, особливо якщо вивчається процес трансформації етносу в націю. Коли йдеться про вибір одиниць етносоціологічного аналізу, то застосування терміна "етнонаціональні групи" знімає ті принципові відмінності, які, у відповідності з окремими існуючими концепціями, можуть існувати між цими типами спільнот” (тут і вище курсив автора. – Ред.) [1, с. 23].

Стосовно даної позиції ми маємо деякі зауваження. Передусім ми наполягаємо на тому, що твердження В. Арбєніної, буцімто “розмежування на етнічні та національні групи ... в сучасному суспільствознавстві не вирішено однозначно”, не відповідає дійсності. Справа в тому, що коли В. Арбєніна здійснила видання свого навчального посібника 2007 р. (як друге після 2004 р. [6], минуло вже 10 років, як вийшов (досить доступним накладом у З тис. примірників) навчальний посібник “Теорія етносу” О. Нельги. “Якщо етнос є утворенням переважно культурно-духовним, – писалося тоді, у 1997 р., – народ – соціально-історичним, то нація є утворенням переважно соціально-економічним та політико-правовим” [3, с. 14]. Гадаємо, що тут цілком “однозначно” здійснюється “розмежування” понять етносу і нації.

Однак і через дев'ять років (тобто у 2006 р.) наша позиція залишилася незмінною. Тоді у широкодоступному всеукраїнському науково-теоретичному часописі “Філософська думка” було видруковано статтю О. Нельги під назвою “Етнос, народ, нація як поняття і соціокультурні феномени”, у якій, зокрема, знов “однозначно” “розмежовано”, з одного боку, український народ і етноси України (як складові єдиного народу), з іншого – українську політичну націю і етноси й етнічні меншини України (як складові цієї єдиної нації) [7, с. 38, 39, 45, 46]. Такою ж є позиція автора і на сьогодні.

До речі (відповідно до концепції О. Нельги), формування політичної нації не може здійснюватись без участі етносів, але так само неможливою є “трансформація етносу в націю” як це собі уявляє В. Арбєніна. Така умоглядна трансформація можлива лише за умов розуміння етногенези як процесу реалізації схеми-тріади “плем'я – народність – нація”, яку слушно критикують сучасні російські етнологи. Так, зокрема, один із них С. Рибаков ще 2001 р. (тобто за три роки до виходу у світ першого видання і за шість років до виходу другого видання “Етносоціології” В. Арбєніної) писав, що автори зазначеної схеми-тріади “у рамцях єдиної концепції намагалися об'єднати дві докорінно різні предметні області – етнос і націю” (виділення автора. – Ред.) [8, с. 7]. Зрозуміло, що С. Рибаков теж цілком “однозначно” здійснює “розмежування” понять етносу і нації.

Нарешті, такою самою є й позиція етносоціолога зі Львова Вікторії Середи, яка заявляє: “Як і багато інших авторів, ми розрізняємо поняття "етнос" і "нація", якщо перше ще не має політичного значення, то друга лягає в основу певної політичної ідеології” (виділення і курсив автора. – Ред.) [9, с. 25].

Яким же виявилось “наукове” реагування В. Арбєніної? Замість пристати на нашу разом із С. Рибаковим думку (бо навчальний посібник В. Середи вийшов друком лише у 2007 р.), або, навпаки, піддати її аргументованій критиці, ця дослідниця використовує такий спосіб, як замовчування “незручних” авторів. Однак, як давно відомо, ignorantia non est argumentum (ігнорування не є аргументом), так само як argumentum ех silentio (доказ, що виводиться із замовчування) не є переконливим.

Таким чином, пропозицію В. Арбєніної представити у якості головного об'єкта етносоціологічних досліджень етнонаціональні групи, ми розглядаємо як вияв або теоретичної еклектики, або теоретичного фантазування. Адже у сучасному демократичному суспільстві нація може бути лише одна (це – політична нація), а етнічне постає множиною титульного етносу, етносів-автохтонів, діаспорних спільнот, іммігрантських мас. Сучасна нація є результатом переважно політико-правового розвитку народу-суспільства і не може постати без держави, у той час як етноси – це культурно-духовний продукт багатьох століть відносно відокремленого і самодостатнього існування, не завжди зумовленого державністю.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна
  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки