Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

Українська етносоціологія

Через сто років, наприкінці VI ст. до н. е., під час вторгнення у Русо-Скіфію перського правителя Дарія, руси-праукраїнці (за Геродотом – скіфи) продемонстрували вражаючу могутність своєї держави. Як відомо, військо русо-скіфів, під проводом свого царя Ідантирса, завдало нищівної поразки велетенській (майже мільйонній) армії персів [43, с. 52-62].

Від V ст. до н. е. Русо-Скіфська держава набуває велетенських розмірів. “Скитія часів Геродота (V ст. до н. е. – О. Н.), – пише С. К. Спасько, – була великою державою-імперією, ...мала дуже велике населення... Лише чоловічої статі було близько 18 мільйонів, а разом із жіноцтвом, треба думати, досягало 40 мільйонів. ...Скитські племена заселяли теперішні українські землі, Центральну Європу від Балтійського (Скитського) моря і до самого Дунаю (Істру),... Балкани, включно із теренами сучасної Греції, ...всю рівнину в Азії, починаючи від Волги (Араксу) і Каспійського моря, включно з Алтаєм” (виділення і курсив автора. – Ред.) [Там само, с. 64]. І цей перелік не є вичерпним, його можна продовжити.

Залишалася Русо-Скіфія велетенською державою-імперією й ще через 500 років, а саме: “скитській державі до кінця Старої ери було вже 1488 р. і вона володіла тоді майже половиною Азії і майже всією Центральною Європою” (виділення автора. – Ред.) [Там само, с. 8].

Втім державна велич русів-праукраїнців полягала не тільки в тім, що їхня держава була велетенською й могутньою, а ще й в тім, що вона була безперервною. Так, коментуючи щоденникові записи посольської місії візантійського дипломата Пріска Панійського до царя гунів Аттіли у середині V ст. н. е., Іван Білик зазначає, що Аттілові так звані “гуни” говорять скіфською мовою, скіфськими є в цих “гунів” одяг, зброя, закони, звичаї, а також і військо. Рід Аттіли походить “з найдавніших скіфських династій, навіть сам Аттіла каже, що його народ – скіфський”. “Та не тільки Аттіла належав до предковічної скіфської династії – увесь його народ, як і тисячу років тому (тобто – з часів Геродота. – О. Н.), є державним: “Коли Епігена було призначено послом, – цитує І. Білик Пріска, – вони поїхали до Уннів. Дісталися Марга, Місійського міста в Іллірику. ...Туди ж прибули й царські скіфи”. Виходить мало що змінилось після Геродота”, – резюмує І. Білик (виділення і курсив автора. – Ред.) [56, с. 409].

Пріск, певна річ, позбавлений будь-якої упередженості щодо русів-українців (так званих “гунів”), тому його інформація є цілком об'єктивною. Завдяки цьому ми можемо чітко усвідомлювати, що в нього йдеться про безперервність існування саме Руської держави.

Не менш важливим є також з'ясування того факту, що за “тюркомовними гунами”, на котрих фальшувальники “замінили” увіпхнутих у праукраїнську історію “іраномовних скіфів”, стояли легендарні руси-анти Болерева-Сегені (так званого Аттіли). І. Білик з цього приводу розмірковує: “Пріск, який опинився в країні гунів, увесь час говорить нам про скіфів, і то знаменно: “Онігіс, після царя найбагатший і наймогутніший з-поміж скіфів...” (виділення автора. – Ред.). І це тоді, коли після зникнення самих скіфів з політичної та географічної арени світу нібито минуло вже близько восьми сторіч, звичайно, якщо вірити Діодорові Сіцілійському та Карамзі- ну” (курсив автора. – Ред.) [Там само, с. 410]. Відтак І. Білик висновковує: “У кожному абзаці Пріскового щоденника поперемінно подибуємо ці два слова, які є синонімом одне одного: "гуни" й "скіфи". И напрошується логічний висновок, що це – синоніми до третього слова – "слов'яни", й до четвертого – "руси"” [Там само]. Ми б тут сьогодні додали: “Й до п'ятого – "українці"”. Однак у 1972 р. І. Білик такого собі ще не міг дозволити.

Отже, завдяки Пріску із його щоденником, сьогоднішні етнічні руси-українці впізнають себе в гунах-скіфах Аттілової доби, а через самого Аттілу-Болерева їхня підсвідомість поповнюється образом-символом “Легендарно-величний предок-рус – творець імперії, підкорювач Європи”. "Ось які слова про великого полководця й державного діяча, – писав Іван Білик, – знаходимо в Пріска та Йордана: "Великий цар ... великого народу, господар досі нечуваної могутності, царств Скіфії та Германії самодержець... вражаючи жахом Західний і Східний Рим ... незліченні підкорені міста не піддавав пограбуванню, а милостиво обкладав їх щорічною даниною". За портретом цього "варвара", "бича божого" вимальовується постава справді мудрого й гуманного й дійсно прекрасного душею русина” [56, с. 433].

Стосовно державної й культурної величі русів-українців у добу від різдва Христового і до Київської Русі включно Іван Білик говорить наступне: “Русини перших століть нової ери були великим і висококультурним народом ... Адже така могутня імперія, як Київська Русь, що півтисячоліття підтримувала статус-кво в Європі, та і у всьому світі, не могла виникнути з надр напівдиких племен” (виділення автора. – Ред.) [Там само, с. 434]. “Говорячи про Гунігард (= "всі слов'янські землі, які лежать на схід від Данії"), Гельмольд (німецький історик середини XII ст. – О. Н.) ніскілечки не сумнівається, що це країна суто слов'янська, й навіть у свій час, у середині XII ст., в добу найбільшого розквіту Київської Русі, наймогутнішої серед усіх європейських держав, називає "метрополісом" ('столицею. – О. Н.) слов'янського світу Хуе. Що це справді Київ, знаходимо підтвердження в інших, раніших і пізніших авторів” (виділення і курсив автора. – Ред.) [Там само, с. 407].


Велич духовно-культурного поступу Слов'яно-Русів-Українців


Таким чином, оскільки повної й правдивої “Історії України” на сьогодні не існує, а є тільки сфабрикована “Історія Території”, сучасні дослідники праукраїнської та української історії змушені спиратися на ті розрізнені, розкидані по різних дуже й не дуже стародавніх археологічних, історичних, фольклорних та інших джерелах факти, об'єднуючи, порівнюючи та співставляючи які, вони (дослідники) поступово складають загальну більш-менш адекватну картину історичної еволюції русів-українців (українського етносу).

Скажімо, з'ясуванню того факту, що кімро-скіфо-сармати здійснюють свій соціальний рух від історично знаменної середини II тис. до н. е. як сколоти-праукраїнці, сприяють свідчення Геродота про самоназву “сколоти”, а також висновки сучасних санскритологів про те, що саме українська є найбільш наближеною до санскриту серед усіх індоєвропейських мов. Володимир Білінський, у зв'язку із тим, що приблизно у 640-х роках до н. е. скіфо-кімерійська армія розбила медійську армію і взяла Нініву – столицю Ассирії, після чого скіфи панували у Малій Азії 28 років, резюмує: “Ось так праукраїнська мова з'явилася в Азії” (виділення автора. – Ред.) [27, с. 80]. Зрозуміло, що праукраїнською В. Білінський цілком слушно називає мову кімро-скіфів.

А про той факт, що кімро-скіфо-сармати вже від VII ст. до н. е. досить чітко означаються як руси-слов'яни, сповіщає Ілар Хоругин у своїй Велесовій Книзі. Але і Іван Білик, спираючись на свідчення Пріска Палійського та Йордана, а також таких пізніших істориків-хроністів, як Лев Диякон, Костянтин Багрянородний, Гельмольд та інших, висновковує про синонімічність понять “скіфи”, “гуни”, “слов'яни”, “руси”.

Та, мабуть, коріння русів припустимо відшукувати, сягаючи в історичну давнину й поза межі існування кімерійців. Так, Ю. Шилов, пов'язуючи коріння кімерійців із сабатинівською археологічною культурою XIV-XII ст. до н. е., наводить “конкретні свідоцтва” щодо русів – вийомку “з листів волхвів Новгородчини (див. Topon В. Древнейшие известия о Руси. – Μ., 1997): "Посилаю промови Перуна проти лжеграмоти. Руси були кімрами і до кімрів жили... Вічна Борусь, на кістках стоїть"” (курсив автора. – Ред.) [21, с. 218]. (Тут звертаємо ува-

гу на примітку-пояснення С. Піддубного: “Борусичі, бори "бореї – орії, одна з перших назв русів"” [39, с. 37]). Якщо ж зважити на інформацію Ю. Шилова, що сліди русів простежуються від кінця IV тис. до н. е. [21, див. с. 645], тобто – від виникнення пізньотрипільської Усатівської культури, то тоді “історичний вік” існування українців як русів і поготів міг би зрости до величини десь у чотири тисячі років.

А якщо це так хоча б здебільшого, то ми вільні убачати в праукраїнцях прарусів (прарусенів, прарусичів) та праслов'ян водночас. Тоді пеласги, з їхньою, як ми вище пересвідчились, наближеною до української мовою, мають сприйматися як праруси-праслов'яни. Такими самими, себто – як прарусів- праслов'ян, маємо ми бачити й етрусків. Однією з підстав для цього є, зокрема, напис на кам'яній намогильній плиті троянця Енея, “зроблений в 1200 р. до Нової ери прарусичівською мовою, мішаним алфавітом глаголиці і кирилиці” [43, с. 9]. У перекладі на сучасну українську мову цей напис виглядає так:

“Райський всіх Боже, вище за Віма і Діма, Ясмен Русі,

Візьми в опіку мій дім і дітей, найліпший Ясмен!

Гекати царство далеко; до долу землі виїзджаю;

Це є так вірно, як те, що я Еней – цар родом.

Сидиш з Ладом в Елісеї, Лети черпнеш – і забудеш.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”
  • Висновки