Отже, хто ж вони, ці РУНівці? З огляду на щойно викладене, констатуємо, що ці етнічні українці є не так російсько-одномовними, як російсько-українськими білінгвами. Однак, попри те, що вони білінгви російсько-українські, а не українсько- російські, своєю рідною мовою вони вважають все таки українську, тобто – свою етнічну мову, а Україну вони вважають своєю Батьківщиною. Також лідер РУНу наполягає на тому, що учасники очолюваного ним громадського руху є “патріотами своєї країни”, через що він і застерігає проти ототожнення понять “російськомовний” та “проросійськи налаштований”. РУНівці, розуміючи, що сьогодні в Україні поки що не створено сприятливих соціально-політичних та культурних умов для їхнього переходу від російсько-українського до українсько-російського білінгвізму, висловлюють переконання, що вже їхні діти напевне стануть україномовними. У нашій табл. 10.6 (див. с. 384 цього посібника) ми віднесли таких етноукраїнців до другої групи.
В цілому, маючи готовність сприймати “мережеву інформацію” стосовно виникнення громадського руху під назвою “РУН” як свідчення про одну з сучасних позитивних змін у функціонуванні етномовної ознаки української ментальності, точніше – як запоруку поширення етномовної реідентифікації, ми, разом з тим, змушені виявляти певну стриманість в оцінках, оскільки виникають деякі запитання, на які в нас відповідей поки що немає, а саме:
• 1. Для чого знадобилося С. Замілюхіну дати започаткованому ним рухові найменування “Російськомовні українські націоналісти”, а не, скажімо, “Російськомовні українські патріоти”? Адже у соціальній мережі сам очільник руху чітко позиціонує свій рух як патріотичний, а не націоналістичний.
• 2. Якщо, далі, громадський рух “РУН” є, зі слів С. Замілюхіна, масовим, то чому під час подій Майдану в листопаді 2013 – лютому 2014 pp. цей рух ніяк себе не заявив? Адже, як відомо, 40 % протестувальників Майдану були російськомовними. І це були представники як раз Центру, Сходу і Півдня України. Крім того, відомо також і те, що під час подій Майдану взимку 2013-2014 pp. продовжувався процес, розпочатий Майданом взимку 2004-2005 pp. – формування Єдиної політичної української нації.
Сподіваємося, що відповіді на ці запитання дасть саме життя.
А поки що, по-третє, продовжуючи відповідати на поставлене вище більш загальне запитання “Чи є поширення російськомовності процесом неспинним і незворотним?”, звернемося хоча б до, так би мовити, новітніх “парламентських практик” боротьби за реальність конституційно визначеного статусу української мови як єдиної державної. Так, внаслідок осінніх парламентських виборів 2012 р. створилася опозиція з таких трьох фракцій, як “Батьківщина”, “Удар” та “ВО Свобода”. Вони протистояли фракціям Партії регіонів та КПУ, і особливо настирливо – як раз у питанні використання у сесійній залі парламенту винятково української мови. Найбільш послідовно-наполегливими щодо дотримання цієї конституційної норми були представники фракції “Свобода”. Слід визнати, що принаймні на рівні парламенту загалом “мовну дисципліну” було встановлено, і тим було доведено, що процес поширення російськомовності за рахунок україномовності зупиняти можливо.
Втім, навряд чи цей окремий приклад може бути взятий за взірець для ширшого застосування. Для нас важливішим видається той висновок, що боротьбу за відстоювання міцності етномовної ознаки української ментальності може і має вести весь загал україномовних українців України, котрі у своїй більшості є на сьогодні українсько-російськими білінгвами. І це у той час, коли лише незначна частина етнічних росіян України є російсько-українськими білінгвами. Втім тут ми впритул підійшли до з'ясування ролі українського етносу взагалі й української мови зокрема у процесі формування політичної нації України. Ця тема розглядатиметься у другій частині цього посібника.
Висновки
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.“ на сторінці 3. Приємного читання.
