Наш коментар-пояснення
Отже, маємо той факт, що у середовищі етнічних українців сучасної України, попри 24-річний “вік” її начебто незалежного існування, питома вага російськомовних, так само як це відбувалося протягом довгих десятиліть радянського панування, продовжує зростати. Тому, з огляду на ці негативні як для незалежної держави Україна тенденції, ми маємо повернутися знову до вже встановлених вище фактів етномовно-ментальної реідентифікації (за результатами перепису 1959 р.; див. с. 348- 349 цього тексту) та етнічної самореідентифікації (за результатами наших обрахунків матеріалів переписів 1989 і 2001 pp. та статистичних даних щодо природного приросту і міграційного руху населення у цей період; див. с. 373-381 цього тексту) для того, щоб поставити питання: “Чому те, що було можливим в Україні у 1959 р., виявилося неможливим у наші дні? Чому сьогодні на Сході та Півдні України більш можливою є відмова етнічних за походженням українців від позиціонування себе етнічними росіянами і повернення до етнічності своїх предків, ніж їхня відмова від російської мови на користь української?”
Мабуть, по-перше, однією з важливих причин є суттєві зміни у поселенській структурі (табл. 10.9). Так, в Україні між 1959 і 2014 pp. питома вага міського населення зросла від 47,5 до 69,0 %, а сільського – зменшилася від 63,8 до 31,0 %, тобто – удвічі [63]. Це означає, що етнічна основа української мови значно послабшала, а російської – посилилася. Адже в Україні міста (особливо такі великі, як Донецьк, Луганськ, Харків, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Одеса, але й такі, як Чернігів, Суми, Миколаїв, Херсон, Кіровоград, Вінниця та багато інших, які не є обласними центрами) ще й досі залишаються сферами панування російської мови. Тому ще й досі етнічні українці-селяни, які мігрують у такі місця (а цей процес переселення, як відомо, є перманентним), просто змушені, як зазначалося, ставати російськомовними (точніше – спочатку білінгвами).
По-друге, важко не помітити той велетенський вплив на свідомість всього населення України, що його нині здійснюють ЗМІ Росії, і передусім – засобами екранної культури. Переважає на сьогодні російська мова і на книжковому ринку України.
По-третє (і це є головним), пануванню російської мови в усіх головних сферах суспільного життя України потурала всі роки незалежності держава, яка була українською тільки за формою, але за своєю сутністю завжди була антиукраїнською. Це переконливо довели події Майдану в листопаді 2013 – лютому 2014 pp.
Таблиця 10.9
Співвідношення міського і сільського населення України (за даними переписів населення та статистичних звітів)
| міське | сільське | |||
| кількість, млн осіб | % від загалу | кількість, млн осіб | % від загалу | |
| 1926 | 5,37 | 18,5 | 23,65 | 81,5 |
| 1939 | 11,19 | 36,2 | 19,76 | 63,8 |
| 1959 | 19,15 | 45,7 | 22,72 | 54,3 |
| 1970 | 25,69 | 54,5 | 21,44 | 45,5 |
| 1979 | 30,17 | 60,8 | 19,44 | 39,2 |
| 1989 | 34,3 | 66,7 | 17,15 | 33,3 |
| 2001 | 32,57 | 67,2 | 15,88 | 32,8 |
| 2014 | 31,34 | 69,0 | 14,09 | 31,0 |
Чи є поширення російськомовності неспинним?
І все ж важливішою здається відповідь на питання “Чи є поширення російськомовності серед етнічних українців неспинним і незворотним? Чи є в українському суспільстві достатньо потужні сили протилежного спрямування?”
По-перше, гадаємо, що наявність певного відповідного потенціалу слід пов'язувати із зафіксованим під час аналізу даних перепису населення 2001 р. фактом (процесом) етнічної реідентифікації. Цей процес відбувається, певна річ, насамперед серед російськомовних етноукраїнців (які, однак, під час попереднього перепису, або й попередніх переписів, позиціонували себе як етнічні росіяни) у спосіб змін в їхній свідомості щодо власної етноідентичності: від російської до української. Проте поки що вони є російсько-одномовними і їм ще належить пройти шлях через російсько-український білінгвізм до білінгвізму українсько-російського. Але для цього мають бути створені відповідні соціально-політичні та культурні умови. У нашій табл. 10.6 (див. с. 384 цього тексту) ми віднесли таких етноукраїнців до п'ятої групи.
Якщо Україна збереже свій статус незалежної держави, якщо наступний Всеукраїнський перепис населення все ж відбудеться і якщо його результати не будуть сфальшовані, є підстави сподіватися, що буде зафіксована нова хвиля етнічної реідентифікації, тобто – перетворення певної частини “етнічних росіян” на етнічних українців.
По-друге, хоча процес етномовної реідентифікації, як ми це показали, є набагато складнішим і тривалішим, ніж процес етнічної реідентифікації, однак на деякі ознаки можливих позитивних зрушень і в цьому напрямі у сучасній Україні можна було б вказати. Так, навесні 2013 р. у соціальних мережах було розміщено інформацію про виникнення громадського руху “Російськомовні українські націоналісти” (РУН), до якого входять переважно мешканці Сходу та Півдня країни. Лідер РУНу Сергій Замілюхін, стверджуючи, що започаткований ним рух є масовим, у своєму інтерв'ю кореспонденту видання “Независимая газета” зазначив: “В Україні сьогодні 45 % населення складають російськомовні громадяни. Дві третини з них – етнічні українці, сім'ї яких стали російськомовними внаслідок русифікації, що тривала багато століть. За даними соцопитувань 86 % з цих людей вважають Україну своєю Батьківщиною, а 72 % назвали себе патріотами своєї країни” (виділення і курсив автора. – Ред.). Тому він спеціально наголошує на тому, що сьогодні “у Росії багато хто помилково ототожнює такі поняття, як "російськомовний" та "проросійськи налаштований". Для України ці поняття не є тотожними” [64].
Вважаємо, що заслуговує на увагу ставлення С. Замілюхіна до російської і української мов: “Що таке для нас російська мова? – запитує він. – Ми нею говоримо, думаємо, для більшості з нас вона була мовою навчання. Нарешті, ми народилися з нею і чули російські колискові пісні. Але... Необхідно розуміти, що російська мова для росіянина у Росії – одна річ, а російська мова для російськомовного українця в Україні – інша. Горезвісний вислів: "Рідна мова – це мова, з якою ти народився" сприймається нами лише як імперський інструмент, інструмент асиміляції. Натомість для російськомовного українського націоналіста рідна мова – це мова його нації (етносу. – О. Н.), тобто – українська, навіть якщо у побуті він на цей час нею не говорить. Але наші діти будуть україномовними'” (виділення і курсив автора. – Ред.), – запевняє С. Замілюхін [65].
Учасники громадського руху з абревіатурою “РУН” подають у соціальних мережах таку самохарактеристику (наводимо мовою оригіналу):
“Кто же такие русскоязычные украинские националисты?
• Это люди, часто всю жизнь говорящие по-русски, но считающие себя украинцами, а Украину своей Родиной.
• Мы спокойно в разговоре переходим с одного языка на другой: у нас есть друзья во всех частях страны.
• За границей на вопрос “Are you from Russia?” отвечаем “No! I'm from Ukraine”.
• На другой вопрос: “What is your native language”, отвечаем: “I'm bilingual: Ukrainian and Russian”.
• После просмотра фильма мучительно пытаемся вспомнить, на каком языке он был, на русском или украинском” [66].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.“ на сторінці 2. Приємного читання.
