Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

Українська етносоціологія

Наш коментар-пояснення

Отже, маємо той факт, що у середовищі етнічних українців сучасної України, попри 24-річний “вік” її начебто незалежного існування, питома вага російськомовних, так само як це відбувалося протягом довгих десятиліть радянського панування, продовжує зростати. Тому, з огляду на ці негативні як для незалежної держави Україна тенденції, ми маємо повернутися знову до вже встановлених вище фактів етномовно-ментальної реідентифікації (за результатами перепису 1959 р.; див. с. 348- 349 цього тексту) та етнічної самореідентифікації (за результатами наших обрахунків матеріалів переписів 1989 і 2001 pp. та статистичних даних щодо природного приросту і міграційного руху населення у цей період; див. с. 373-381 цього тексту) для того, щоб поставити питання: “Чому те, що було можливим в Україні у 1959 р., виявилося неможливим у наші дні? Чому сьогодні на Сході та Півдні України більш можливою є відмова етнічних за походженням українців від позиціонування себе етнічними росіянами і повернення до етнічності своїх предків, ніж їхня відмова від російської мови на користь української?”

Мабуть, по-перше, однією з важливих причин є суттєві зміни у поселенській структурі (табл. 10.9). Так, в Україні між 1959 і 2014 pp. питома вага міського населення зросла від 47,5 до 69,0 %, а сільського – зменшилася від 63,8 до 31,0 %, тобто – удвічі [63]. Це означає, що етнічна основа української мови значно послабшала, а російської – посилилася. Адже в Україні міста (особливо такі великі, як Донецьк, Луганськ, Харків, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Одеса, але й такі, як Чернігів, Суми, Миколаїв, Херсон, Кіровоград, Вінниця та багато інших, які не є обласними центрами) ще й досі залишаються сферами панування російської мови. Тому ще й досі етнічні українці-селяни, які мігрують у такі місця (а цей процес переселення, як відомо, є перманентним), просто змушені, як зазначалося, ставати російськомовними (точніше – спочатку білінгвами).

По-друге, важко не помітити той велетенський вплив на свідомість всього населення України, що його нині здійснюють ЗМІ Росії, і передусім – засобами екранної культури. Переважає на сьогодні російська мова і на книжковому ринку України.

По-третє (і це є головним), пануванню російської мови в усіх головних сферах суспільного життя України потурала всі роки незалежності держава, яка була українською тільки за формою, але за своєю сутністю завжди була антиукраїнською. Це переконливо довели події Майдану в листопаді 2013 – лютому 2014 pp.

Таблиця 10.9

Співвідношення міського і сільського населення України (за даними переписів населення та статистичних звітів)

Рік перепису та статистичних звітівТип населення
міськесільське
кількість, млн осіб% від загалукількість, млн осіб% від загалу
19265,3718,523,6581,5
193911,1936,219,7663,8
195919,1545,722,7254,3
197025,6954,521,4445,5
197930,1760,819,4439,2
198934,366,717,1533,3
200132,5767,215,8832,8
201431,3469,014,0931,0

Чи є поширення російськомовності неспинним?

І все ж важливішою здається відповідь на питання “Чи є поширення російськомовності серед етнічних українців неспинним і незворотним? Чи є в українському суспільстві достатньо потужні сили протилежного спрямування?”

По-перше, гадаємо, що наявність певного відповідного потенціалу слід пов'язувати із зафіксованим під час аналізу даних перепису населення 2001 р. фактом (процесом) етнічної реідентифікації. Цей процес відбувається, певна річ, насамперед серед російськомовних етноукраїнців (які, однак, під час попереднього перепису, або й попередніх переписів, позиціонували себе як етнічні росіяни) у спосіб змін в їхній свідомості щодо власної етноідентичності: від російської до української. Проте поки що вони є російсько-одномовними і їм ще належить пройти шлях через російсько-український білінгвізм до білінгвізму українсько-російського. Але для цього мають бути створені відповідні соціально-політичні та культурні умови. У нашій табл. 10.6 (див. с. 384 цього тексту) ми віднесли таких етноукраїнців до п'ятої групи.

Якщо Україна збереже свій статус незалежної держави, якщо наступний Всеукраїнський перепис населення все ж відбудеться і якщо його результати не будуть сфальшовані, є підстави сподіватися, що буде зафіксована нова хвиля етнічної реідентифікації, тобто – перетворення певної частини “етнічних росіян” на етнічних українців.

По-друге, хоча процес етномовної реідентифікації, як ми це показали, є набагато складнішим і тривалішим, ніж процес етнічної реідентифікації, однак на деякі ознаки можливих позитивних зрушень і в цьому напрямі у сучасній Україні можна було б вказати. Так, навесні 2013 р. у соціальних мережах було розміщено інформацію про виникнення громадського руху “Російськомовні українські націоналісти” (РУН), до якого входять переважно мешканці Сходу та Півдня країни. Лідер РУНу Сергій Замілюхін, стверджуючи, що започаткований ним рух є масовим, у своєму інтерв'ю кореспонденту видання “Независимая газета” зазначив: “В Україні сьогодні 45 % населення складають російськомовні громадяни. Дві третини з них – етнічні українці, сім'ї яких стали російськомовними внаслідок русифікації, що тривала багато століть. За даними соцопитувань 86 % з цих людей вважають Україну своєю Батьківщиною, а 72 % назвали себе патріотами своєї країни” (виділення і курсив автора. – Ред.). Тому він спеціально наголошує на тому, що сьогодні “у Росії багато хто помилково ототожнює такі поняття, як "російськомовний" та "проросійськи налаштований". Для України ці поняття не є тотожними” [64].

Вважаємо, що заслуговує на увагу ставлення С. Замілюхіна до російської і української мов: “Що таке для нас російська мова? – запитує він. – Ми нею говоримо, думаємо, для більшості з нас вона була мовою навчання. Нарешті, ми народилися з нею і чули російські колискові пісні. Але... Необхідно розуміти, що російська мова для росіянина у Росії – одна річ, а російська мова для російськомовного українця в Україні – інша. Горезвісний вислів: "Рідна мова – це мова, з якою ти народився" сприймається нами лише як імперський інструмент, інструмент асиміляції. Натомість для російськомовного українського націоналіста рідна мова – це мова його нації (етносу. – О. Н.), тобто – українська, навіть якщо у побуті він на цей час нею не говорить. Але наші діти будуть україномовними'” (виділення і курсив автора. – Ред.), – запевняє С. Замілюхін [65].

Учасники громадського руху з абревіатурою “РУН” подають у соціальних мережах таку самохарактеристику (наводимо мовою оригіналу):

“Кто же такие русскоязычные украинские националисты?

• Это люди, часто всю жизнь говорящие по-русски, но считающие себя украинцами, а Украину своей Родиной.

• Мы спокойно в разговоре переходим с одного языка на другой: у нас есть друзья во всех частях страны.

• За границей на вопрос “Are you from Russia?” отвечаем “No! I'm from Ukraine”.

• На другой вопрос: “What is your native language”, отвечаем: “I'm bilingual: Ukrainian and Russian”.

• После просмотра фильма мучительно пытаемся вспомнить, на каком языке он был, на русском или украинском” [66].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.
  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки