Розділ «Останнє слово (виступ у Печерському райсуді 16.02.2012)»

(виступ у Печерському райсуді 16.02.2012)

Шановний суде!

Очікування вироку є Рубіконом для кожної відповідальної людини. Тим більше — для політика, котрий по суті своїй є суспільною людиною, і для якого зовнішня оцінка його дій є визначальною.

Я не раз проходив чистилище втрати посади, але відчуття Рубікону, важливості нинішньої оцінки всього зробленого за 47 років життя, 25 років трудової діяльності та 12 років у політиці — дуже сильне.

Найважчим при цьому є факт того, що я пробую підвести ці проміжні, сподіваюсь, підсумки свого життя із-за ґрат. Можна було б втішатися тим, що знаменита трагедія Есхіла «Prometeusdesmotes» («Прометей Закутий») теж містила слово, похідне від desmoterion «місце ланцюгів» — як називали афінську в’язницю. Але, при всій любові до історії, я не схильний перебільшувати свою роль аж до таких вершин, і хочу просто зрозуміти: чому я опинився у в’язниці?

Те, що моє перебування у камері не є результатом боротьби із корупцією — не викликає жодного сумніву. У моєму звинуваченні немає жодної копійки особистої користі, а всі дії, які Генпрокуратура вважає незаконними, робилися, робляться і будуть робитися усіма міністрами внутрішніх справ. Але на лавці підсудних — я один. Тож причина цих ґрат, з-за яких я говорю, — не в службовій діяльності.

Причина моїх 417-ти днів і ночей під арештом — політична. Тюрма — ціна непродажного перебування у владі і незмінності поглядів в опозиції.

З приходом до президентської посади Януковича і так недосконала судова система України стала базуватися не на римському праві, а на племінному законі помсти.

Відтак я бачу чотири головні причини розправи наді мною:

1. Помста за страх, пережитий у 2005–2009 роках. Я не продав жодної кримінальної справи, не домовлявся про взаємовідносини з будь-якою політичною партією. Вал розкритих резонансних злочинів був шоком для вічно недоторканних. Але покарання тих, хто розікрав країну, хто вбивав журналістів і політиків, хто фальсифікував вибори — було компетенцією приватизованої «регіоналами» Генпрокуратури. «Свій» Потебенько, потім Піскун, потім Медведько, зараз Пшонка «своїх» не здали. А непокаране зло регенерує себе. І тепер — мстить за свій страх.

2. Це відплата за вибори 2010 року, за те, що я, як і в 2006-му році, зайняв принципову позицію на недопущення фальсифікацій. Всі спостерігачі — і в Україні, і за кордоном — визнають, що при мені вибори були виборами. МВС чітко забезпечило чесні і прозорі умови їх проведення.

— Ми викреслили понад мільйон «мертвих душ»

— Ми не допустили друкування додаткових бюлетенів

— Ми заборонили підвіз оплаченого електорату у день виборів

Це коштувало Партії регіонів дуже дорого. Згадайте, що Янукович перед другим туром виборів гарантував перемогти ізрозривому 10–15 %. А вийшло — в3 %!Якби Ющенко не змусив Грузію відкликати одну тисячу спостерігачів, що прибули на наше запрошення в Донбас, не було б і того! Безумовно, з точки зору фальсифікаторів, тих, хто звик малювати в Донбасі будь-які результати, така поведінка — недопустима в майбутньому. І тюрма — відплата мені за ті події.

3. Моє ув’язнення, як і ув’язнення Тимошенко — це і публічне покарання Майдану, направлене на залякування мільйонів вільних українців, які змогли зробити ривок до свободи і демократії у 2004 році. І страх його повторення — причина показової розправи над Юлею і наді мною.

4. Ще одна загроза режиму злодіїв і брехунів — командність демократів. На недопущення цього задіяні зараз усі сили, усі гроші, усі спецслужби Партії регіонів.

Я був один із небагатьох політиків, які послідовно підтримували Юлію Тимошенко із 2007 року. Я дав слово їй і виборцям, що ми — союзники, і дотримав це слово у владі, і в опозиції. Мені пояснювали, що саме це — шлях в тюрму. «Але хіба можна залишатися вільним, якщо в тюрму садять всю країну?» — відповідав я у 2009-му і в 2010-му році. Я не вмію бути опозиціонером в дозволену міру і в дозволений час. І я хотів довести, що вміння об’єднатися в час загрози для держави (як це і було в останній президентській кампанії) притаманне і українцям. А звичка здавати гетьмана після поразки на розправу переможцям відійшла в минуле.

Отже, покарання за командність двох лідерів політичних сил, які виграли останні парламентські вибори 2007 року і разом діяли до арешту в 2010-му році — причина, яка видає смертельну точку правлячого режиму «арештократів» Януковича. Щоб довести це, я мусив опинитися в тюрмі.