Розділ «Митрополит»

Вся команда Луценка складалася з сімох людей. Це моя дружина Ірина, мій брат Сергій, двоє моїх товаришів з інституту — Ярослав зі Львова і Юзик з Тернополя (ми з ними жили в одному номері гуртожитку), керівник моєї охорони Василь (у МВС він працював начальником департаменту внутрішньої безпеки), дві працівниці прес-служби Інна і Лариса та наш сисадмін Дмитро. Все. Саме ці люди доводили мою безневинність, і мені здається, їм це вдалося.

Команда почала збирати підписи на мою підтримку. На перший суд тоді Сергій приніс мільйон підписів українців і десь тисячу підписів відомих осіб, у тому числі глав церков. Я передивився листи і серед них не виявилося підпису митрополита Володимира. Для мене, скажу чесно, це був нелегкий удар.

Справа в тому, що я ходив до митрополита Володимира на сповідь, нас пов’язують давні стосунки. Мене тільки призначили міністром внутрішніх справ, я як ошпарений намагаюсь зрозуміти що це за машина, хто ці 300 тисяч міліціонерів, як вони працюють… І тут — Пасха. І ми з Президентом ходимо по церквах всіх конфесій. Останнім у списку був Московський патріархат.

Я приїхав у Лавру, зайшов до митрополита, представився, і під час розмови дав йому, як і всім іншим ієрархам, залізну обіцянку, що доки я міністр, церкви захоплюватись не будуть, і ніхто у міліцейській формі на території парафій не зайде. І, до речі, я цю гарантію дотримав.

Ми з ним дуже часто розмовляли про життя, про релігію і так далі. Пам’ятаю, як після інциденту з Леонідом Черновецьким — коли я його вдарив, мені через пару днів дзвонять і кажуть: «Блаженнійший просить вас приїхати». Кажу: не можу, в мене тут проблеми з прокуратурою, не маю часу. Передзвонюють, кажуть, владика дуже просить приїхати на декілька хвилин. Ну що робити, їду, він зустрічає, сідаємо за стіл і він своїм дуже тихим голосом — бо в нього дуже хворе горло — шепоче мені: «Юрію Віталійовичу, в історії був святитель Миколай, який на церковному соборі виступив проти Арія і засудив аріянську секту. І в суперечці вдарив його по обличчю. І братія тоді сказала, що це не по-християнськи. Зняли з Миколая ризи, закрили його голого в кімнаті, і стали обговорювати, як його покарати. Врешті-решт вирішили вигнати його з громади. Відкривають замкнуту кімнату, щоб оголосити йому своє рішення, а він стоїть весь у ризах, які йому водрузила Богородиця. І стало зрозуміло: Бог дав знак, що Миколай був правий у цій суперечці з Арієм…». Я слухаю і не можу зрозуміти, що відбувається. Кажу: владико, навіщо мені це все знати? А він каже: «Юрію Віталійовичу, це вам урок: сектантів бити можна, але не часто. Цей гріх я вам відпускаю, але більше його не повторюйте». У нас були теплі стосунки.

І от, значить, сиджу я у СІЗО. До нього прийшли наші хлопці з проханням підписати лист на мою підтримку. Він сказав, що підпише — приходьте завтра. А коли прийшли наступного дня, їм у приймальні сказали, що відповіді не буде. Пізніше очевидці розповіли, що до нього приїжджав міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов і дослівно казав: «Не лізьте в цю справу, бо головний прихожанин церкви вам цього не пробачить». Хто головний український вірний Московського патріархату, думаю, пояснювати не треба.

Мені це розповіли і, чесно кажучи, було неприємно. Образи немає, але чомусь думав, що церква має за свій обов’язок клопотатися за принижених. Ну, так вже в історії склалося з часів Івана Грозного. А в країні Януковича так не сталося. Хоча з іншого боку, я до митрополита і по сьогодні ставлюсь як до митрополита, пастиря, а не як до людини, котра має мене виручити.

Пізніше ми побачились з митрополитом Володимиром, вже коли я лежав у клініці «Оберіг». Він лікувався десь поруч, і я сам прийшов до нього в палату, ми переговорили. Не в моєму характері чаїти образу. У певні моменти він зробив для України дуже важливі речі. Наприклад, мало хто знає, але внутрішньо він дуже українець, і саме він прийняв рішення про визнання Голодомору як геноциду. Він був серйозним каменем на дорозі всевладного «Руского міра» в УПЦ. Взагалі і він, і Філарет, і Шевчук — це саме ті пастори, яких бракує суспільству поза церквою.