Розділ «Могильов»

Міліція при мені і міліція зараз має одну дуже важливу різницю. Так, ми не були ідеальними, і я це визнаю. Але я в силу свого романтизму справді вірив, що ця система може працювати за прямим своїм призначенням — боротися зі злочинністю. Це було пріоритетом. За це й питав, нагороджував і знімав з посад. Зараз ситуація інша, у людей у главку є два головні завдання: збір коштів для правлячої сім’ї і недопущення протестів. Все. І ці два завдання до недавнього часу виконувались ідеально. Тому ані до Віталія Захарченка, ані до Анатолія Могильова ніяких запитань бути не може. Всі інші завдання — розкриття злочинності, захист мирного населення — знаходяться на другому плані.

Більше того, їх не цікавить навіть захист особового складу. Просто є симптоматичні речі. Згадайте реакцію влади на події в Одесі, коли троє кілерів розстріляли загін МВС.

Я ж сидів у «міліцейській хаті», спілкувався з колегами, зокрема з тими, хто був у курсі й знав подробиці тих подій. Звичайно, всі дивувались і обговорювали, як це взагалі можна було послати на перехоплення озброєних убивць загін ДАІшників. Зрозуміло, що злочинців з Криму вела «сімка» — служба зовнішнього спостереження. Потім кримський УБОЗ або карний розшук передзвонив колегам з Одеси, повідомивши: «вони рухаються до вас». За здоровою логікою, начальник одеського главку мав би одразу прийняти рішення і перехопити злочинців поза містом, не допустивши їх до житлових кварталів з мирним населенням. Для цього в міліції існує спецпідрозділ «Сокіл» від УБОЗу, або контртерористичний підрозділ «внутрішніх військ Омега». Обидва підрозділи спеціалізуються саме на затриманні особливо небезпечних озброєних злочинців і мають усі необхідні навики і зброю.

Але сталося все по-іншому. Київський главк це взагалі не цікавило, а коли подзвонили начальнику одеської міліції, його чи не було, чи він не надав цьому значення — ну їдуть якісь вбивці, хіба на цьому заробиш? Таким чином рішення було делеговане керівникам нижчого рангу, які в рамках своєї компетенції просто сказали: «Хай затримують, хто там є на місці». В результаті сигнал про затримання отримали ППСники і ДАІшники! Яких, звісно, не проінформували, хто знаходиться в цій машині, хто ці злочинці, як вони озброєні. Людей просто кинули під кулі, на смерть. І все. В результаті ми маємо знімки закривавлених кашкетів, які облетіли всю країну.

Це ж елементарно! Розкатують на під’їздах «їжаки», виставляють автоматників у бронежилетах, блокується дорога спереду і ззаду. І рано чи пізно вони попадуться. Таку операцію на дорозі міг спланувати першокурсник академії МВС. Я точно знаю, що й міністр, і заступники, і керівники підрозділів — усі до одного точно знають, як це робиться, краще за мене. Але цього не сталося. Бо з цього бабла не зрубаєш.

А щоб відволікти від цього увагу, людям наступного після трагедії дня запропонували «войнушку» — штурм. І то суто театральний — з БТРом, кулеметними стрічками… Це було вищою демонстрацією повного непрофесіоналізму Анатолія Могильова і його команди. Бо доки не приїхала «Альфа» СБУ, там просто розстрілювали боєзаряд, нічого більше зробити не могли. Для міліції це ганьба.

З Анатолієм Могильовим у нас давні стосунки. Перший раз я його звільнив з посади керівника УМВС Криму в 2007 році, під час свого другого терміну керування міліцією, вже в уряді Віктора Януковича. Я тоді приїхав у Сімферополь, і Геннадій Москаль — на той момент мій радник — приніс мені плівку телефонних переговорів Могильова з місцевим кримінальним авторитетом Мелею. І я був просто шокований: Меля, на якому висіли десятки трупів, відкритим текстом, з матами і лайкою питав у Могильова, чому керівниками Карного розшуку і УБОЗу не призначають людей, яких вони узгодили попередньо. Тоді я зібрав місцеву колегію МВС і прокрутив їм цю плівку прямо на засіданні. Що цікаво, на колегію запросили і самого Могильова, але він не прийшов. Ну, всі послухали — голоси Мелі і Могильова там знають добре, не впізнати їх було неможливо. А після цього я зачитав наказ про його звільнення і призначення нового керівника.

Далі була ціла епопея. Могильов не змирився й пішов по судах. Причому він постійно звертався в суди не за місцем роботи, і навіть не за місцем розташування Главку в Криму, а за містом своєї прописки — в Донецьк. Там його всі інстанції із задоволенням підтримували й видавали рішення про незаконність звільнення. Що робити? Я, звісно, рішення судів виконував, відновлював його на роботі, того ж дня звільняв і призначав нового начальника кримського главку. І от так я його регулярно звільняв, а донецькі суди його регулярно поновлювали. Нам вдалося тримати оборону до самого мого зняття. Після того все стало на свої місця — Анатолій Могильов повернувся в Крим, а разом з ним і Меля, і вся бандота.

Показово, що в той день, коли мене привезли в Лук’янівське СІЗО, звідти випустили затриманого при мені злодія в законі Юру Львовського.