Розділ «Політика для конвою»

З першого ж дня часто розмовляли з конвоєм. Я з міліціонерами завжди спілкуюсь, я все одно для них міністр. Говорили про життя, та частіше про політику. Питання ті ж самі, що й на вулиці у людей: «Чому в нас така Верховна Рада?» «Чому у нас хочуть забрати пенсійну вислугу?» «Чому у нас з’являються «тушки»?» І так далі.

Тому я їм всім прочитав коротку лекцію. Розумієте, кажу, хлопці, головним законом Верховної Ради є закон про уникнення оподаткування з республікою Кіпр. За моєї пам’яті його пробували скасувати разів тридцять. І пояснюю їм на пальцях, що людина може обрати: або платити 30 % податку в бюджет України, або 3 % — у бюджет Кіпру. Кажу: «Вгадайте з одного разу, де платять більшість своїх податків Ренат Ахметов, Дмитро Фірташ, Ігор Коломойський і так далі». — «На Кіпрі». — «Молодці, — кажу, — готові бути народними депутатами».

«А тепер друге питання: які фракції голосують проти скасування цього закону?». Вони кажуть: «Регіони», бо там найбагатші». — «Молодці, а ще хто?» — «Комуністи, бо вони їм продалися». Кажу: «Молодці! Але ще проти цього голосує половина «Батьківщини» і половина НУНСу, бо вони продалися тим самим. Це означає, що насправді, не дивлячись на колір партійного прапора, парламент майже повністю підконтрольний крупному капіталу. Ми їх називаємо олігархами. Але є купка людей, може, чоловік сто, совісних, для яких принципово наповнити все ж таки державну скарбницю України, а не Кіпру. От і вся арифметика. І вся українська політика зводиться до боротьби одних з іншими. І вони вас грабують. Хоча насправді, крупний капітал не треба вбивати, він настільки багатий, що вже завжди буде присутній в українській політиці. Проблема лише в тому, що в нього нема конкуренції і він робить, що хоче. Єдиний вихід: протиставити йому партії середнього класу, найманого класу, у якого немає іншого виходу, окрім як зорганізуватись і профінансувати свої партії — представників своїх інтересів. Все зрозуміло?». Вони кажуть: «Зрозуміло».

Потім я цю лекцію якось повторив на суді. І пам’ятаю, як після першого ж рішення, коли справу розглядали взагалі без адвокатів, один конвоїр під час переїзду до СІЗО довго мовчав — розумів, що мені погано, люди навколо мене це відчували, — а потім каже: «Тепер зрозуміло, за що вас посадили — ви їм кажете правду. Таке не прощають».