Розділ «Черновецький»

Історія з Леонідом Черновецьким — це ключова історія моїх стосунків з Віктором Ющенком.

Все почалося з засідання Ради національної безпеки і оборони. Розглядаємо питання про земельні оборудки, виступають прокурори, СБУ, іще хтось. Доходить черга до мене. А я сиджу недалеко від Ющенка і кажу: «Вікторе Андрійовичу, вам дійсно цікаве питання припинення земельних дерибанів?..» Всі оживились, і він каже: «Так, цікаво». Кажу: «Тоді давайте зробимо одну просту річ. Ми в міліції встановили вже щонайменше п’ять схем розкрадання земель: через студентів, через підставні кооперативи тощо. Усі схеми зрозумілі. Але поки ми збираємо матеріали, передаємо їх у прокуратуру, поки вони заводять справу… її або закривають через суд, або землю продають. У мене є проста пропозиція: давайте зобов’яжемо прокуратуру при порушенні справи по земельних аферах автоматично накладати на спірну землю арешт. Це унеможливить її використання, а з іншого боку, щоб зняти арешт, треба буде чекати рішення Верховного Суду. Жоден бізнесмен не буде платити неймовірні хабарі за землю, яка йому дістанеться після рішення Верховного Суду, повірте».

Я ж через це вже проходив. Ми так зупинили волинський Клондайк, коли крадені машини ганяли з Польщі. Як тільки вони попадались, ми фіксували, арештовували їх і судилися аж до Верховного Суду. Не так як раніше, коли міліція програвала, або не приходила в суд, тоді машину легалізовували й забирали. Ні, йдемо аж до Верховного Суду.

А тепер уявіть собі. Ви привезли контрабандою машину, її заарештували, ви дали хабаря міліції, потім суду, потім апеляційному суду, потім аж Верховному Суду! І на це пішло мінімум п’ять років! Кому це потрібно? І клондайк зупинився, а бюджет отримав додаткові мільярди гривень.

Так і тут, кажу, ну який дурень буде купувати землю на таких умовах? Всі вислухали, в залі тиша, і в цій тиші наш доблесний Космос каже: «Виктор Андреевич, тут вот Луценко выступает, а сам в собственном кабинете требовал у меня землю, и угрожал посадить меня и моего сына».

Я втратив дар мови. По-перше, я в житті не мав землі, не маю її зараз і поки що не збираюсь її мати. По-друге, що стосується сина, я особисто зробив усе, аби з дітьми Черновецького не воювали. Хоча справа була. Перед київськими виборами міська прокуратура домовилась з Олександром Омельченком, що вони посадять Степана Черновецького, щоб нагадати про його причетність до афери «Еліта-центр». Дзвонить мені Віталій Ярема і каже: «Є така справа, від мене вимагають арешту хоч на добу, що робити?» Кажу: «Яремо, слухай, ми з дітьми не воюємо, ти почув?» Потім з цього ж питання дзвонить Віктор Ющенко: «Юра, скажи, там є небезпека, що його арештують?». І я йому сказав те сам: «Ні, ми з дітьми не воюємо». Потім дзвонить вже сам Черновецький. Я і йому сказав те саме, єдине, що взяв у нього гарантії, що син у понеділок прийде і як свідок дасть покази. До речі, син прийшов і спокійно дав покази.

І тут я сиджу на Радбезі і чую від нього цю нісенітницю. Я офігів. Кругом сидять губернатори, міністри — всі. Для мене це просто виклик. Я пишався тим, що жодна людина ні тоді, ні зараз не зможе сказати, що вона давала Луценку хоч копійку хабаря, або що він це вимагав. І от я дивлюсь на Ющенка — він же знає всю ситуацію з сином Черновецького! — але слова не дає. Я йому пишу записку «прошу виступити», він — нуль реакції. Я подивився направо, наліво: стоять дві відеокамери, був упевнений, що все буде зафіксовано і я просто подам в суд. Правда, потім виявилося, що вони в порядку економії не працюють.

А по завершенні РНБО, коли президент зі свитою вийшов, я через весь зал кажу: «Гей, придурошний, іди сюди». Черновецький повертається, каже: «Я?» Я повторюю, кажу: «Тут других придурошних немає. Іди сюди». І він нахорохорився — всі ж дивляться! — обійшов стіл, і коли опинився достатньо близько, я вліпив йому ляпаса. Ляпас був потужний, його трохи так похитнуло, каже: «Ну, я ж тоже могу» — і замахується. А в мене спрацювали ментівські рефлекси: дав коліном у пах, скрутив руку за спину і дав сильного пендаля. Він відлетів метри на три. Його забрали, і на тому нас розняли. І у ту ж ніч перший заступник Генпрокурора, син якого працював у Черновецького, завів на мене три кримінальні справи — по хуліганці, по судових злочинах і по середніх ушкодженнях, для чого Черновецький, продовжуючи бігати навколо своєї резиденції, на двадцять один день ліг на лікарняний.

І саме в цей час у мого старшого сина виявилась онкохвороба. Нам порадили їхати лікуватися в Австрію. Перед самим від’їздом дзвонить мені Ющенко і дослівно каже: «Юра, ти мудак. Але я почув, що у твого малого є проблеми…» Я кажу: «Навзаєм, Віктор Андрійович, так, справді, в мене є проблеми». Він каже: «Чим помогти?» Я йому відверто кажу, як є: «Нічим помагати не треба, тільки дайте мені хоча б два тижні спокою від прокуратури, щоб ми могли пройти хіміотерапію». — «Юра, — каже, — ти навіть про це не думай. Їдь спокійно». І я поїхав.

Поки мене не було тут, почались суди з Черновецьким. Справа дійшла до апеляції, я виграв. Але потім було цікаво. Тільки я повертаюсь з Австрії, дзвонить мені людина, каже: «Доброго дня, я голова Апеляційного суду, Антон Васильович Чернушенко. Давайте зустрінемось на нейтральній території». Зустрічаємось і він каже: «Тут така справа, мені подзвонив Віктор Ющенко і каже: «Луценко поїде завтра за кордон, у тебе є два тижні, щоб він програв апеляцію. Це інтерес держави. Його, мовляв, все одно ніхто не посадить, там нема за що, але слідчий зможе його усунути з посади — а країні потрібен новий міністр внутрішніх справ». І що? — «Нічого. Просто я родом з Волині, ти мені подобаєшся своїм радикалізмом. А Ющенку я сказав, що Луценко не може програти ні за якою логікою». От і все. Потім ми з ним часто бачились, він показував мені нове приміщення суду, як класно облаштовані конвойні війська. Ну і в тому числі показував «бокси» для засуджених. А там вони значно кращі, ніж в Печерському суді — туалети, ліфти, все як слід. Потім мене возили в ці бокси, вже як засудженого, на апеляцію, і я згадував усе зовсім з іншими почуттями. А прямі підлеглі Чернушенка спокійно затвердили мій вирок.