Розділ «Останнє слово (виступ у Печерському райсуді 16.02.2012)»

Ну що ж, перефразовуючи мого улюбленого Хемінгуея: «Тюрма — не найгірше в житті. Боягузтво гірше, зрада гірша, егоїзм гірший».

* * *

Здається, є гарний анекдот, який описує нинішню політичну ситуацію в країні — про двох ковбоїв.

Їхали два ковбої з Каліфорнії. У кожного — мішечок намитого золота. Степ широкий, немає чого робити.

Один питає іншого: «Джон, а ти з’їв би лайно коня за мішечок золота?»

Зупинилися. Джон з’їв купу лайна, отримав золото. Їдуть далі. В одного тепер два мішечки золота, в іншого — нуль.

«Сміт, а ти з’їв би лайно мого коня за мішечок золота?» — питає Джон.

Зупинилися. Сміт повторив подвиг Джона. Отримав назад своє золото. Їдуть далі.

«Слухай, Джон, а тобі не здається, що ми з дурної голови наїлися обидва лайна і їдемо при своїх грошах?»

Отже, Схід і Захід України квити — і тих, і тих зрадили вожді. Ціною цього Україна є як ніколи об’єднаною і позбавленою ілюзій. Очевидно, фактом стало те, що державна влада вкрадена у людей. Неможливо докричатися до глухих! Неможливо показати сліпим! Неможливо пояснити байдужим! Знову, як сотні років до нас, держава і Україна — дві великі різниці. Це головна причина нетерпимості і тимчасовості влади Януковича і Ко.

Стиль життя еліти, демонстрація безкарності її за будь-які злочини — від мега-крадіжок до убивств — щоденний виклик усьому українському народу.

Киньте погляд на будь-яку гілку цієї еліти:

 У Верховній Раді залишилася жменя людей і безліч плазунів, там померли людяність і свобода. Пігмеї духу на Евересті вкрадених грошей намагаються видати себе за українських законодавців. Але по факту вони — лише торжище політичних повій за викликом.

Клюевські гроші роблять у парламенті з людей депутатів-тушок, союзників Партії регіонів. Але навіть подвійна сума вже не зможе зробити із них знову людей.

 Через дорогу — з Кабінету Міністрів тхне архівом, інколи розритою могилою. Тільки таргани в голові Азарова можуть аплодувати стоячи цій кунсткамері УРСР за методами і озброєному злочинному угрупованню за цілями!

Вони атрофували всі свої обов’язки і зловжили всіма своїми правами. Видатки нації покладені на плечі простих платників податків, основні прибутки нації покладені в приватні кишені цього «закритого акціонерного товариства». Фактично відбулася кристалізація, монополізація корупції в урядових руках. На дверях тюрем вже час писати: «Не вбий, не вкради — влада Партії регіонів не терпить конкурентів!».

Агресивна економічна і соціальна імпотенція Кабінету Міністрів пояснюється дуже просто. Проблема цієї влади мільярдерів Партії регіонів не в тому, що вони не здатні побачити рішення для країни, а в тому, що вони не можуть боротися з головною проблемою України — олігархією, породженням якої вони і є.

Інколи здається, що міністри і губернатори самі соромляться свого казнокрадства, але ці «кровосісі» циклопічного розміру шлунків тримаються за відведені для пограбування вотчини без жодного сорому. Яскравий приклад — Тигіпко, який спіткнувся об власну тінь 2004 року і політично перестав існувати, злився із правлячою мафією.

 За два роки після президентських виборів виявилося, що легше стати Президентом, ніж ним бути. Замість капітана державного корабля ми отримали самозакоханого Плюшкіна, який збирає в своєму «межигірському Версалі» мільярди грошей, тисячі гектарів мисливських угідь і колекцію посаджених опонентів.

Влада Януковича вже давно не донецька. Вона межигірська, з усіма ознаками мафіозного сімейного клану, ціллю якого є повна і необмежена влада, конвертована в гроші, і гроші, конвертовані у владу. Цей спазм історії вітчизняного тоталітаризму показує нам результат байдужості на виборах і ціну зґвалтованої Конституції.