Розділ «Тимошенко — Янукович — Ющенко»

Якщо порівнювати масштаби цих трьох особистостей, то для мене на першому місці стоїть Тимошенко, потім Янукович, а потім з великим відривом Ющенко. Я взагалі вважаю, що Ющенко у політиці і у владі випадкова людина. На відміну від нього, Тимошенко та Янукович є самодостатніми лідерами. Безумовно, на різних полюсах добра і зла.

Ось маленький приклад. Міністру внутрішніх справ доповідають, коли і куди виїжджають перші три особи держави. Тому я точно знаю, що Ющенко рятував країну у повній відповідності зі своїм графіком: приїздив на роботу не раніше десятої, від’їздив не пізніше другої. І то не щодня. Тимошенко ж, навпаки — не було дня, щоб вона не сиділа у Кабміні до двох, трьох ночі. І не просто сиділа, а приймала, працювала і розбиралась з паперами.

Ефективність Тимошенко як менеджера, безумовно, вища. Вона професійніша. Крім того, в неї природна здатність проводити неймовірні комбінації. Янукович як менеджер слабкий, гнучкість розуму, як у рейки, але він здатен зібрати команду, яка, беззаперечно, ефективно і професійно виконує його бажання. Всі, хто з ним працює, дуже чітко розуміють цю систему координат: від вас вимагається тільки найкраще виконання поставлених завдань, і жодної самодіяльності, ніяких інтриг. За те — частка награбованого. Й це працює краще, ніж самолідерська система Тимошенко, де всі глядачі великої вистави «Вона працює». Це факт. Але і Тимошенко, і Янукович надзвичайно інтуїтивні. Різниця лиш у тому, що інтуїція Тимошенко направлена на отримання підтримки виборців у рамках виборчої демократії, а Януковича — на узурпацію влади. При цьому Янукович опирається на професійне оточення, а Тимошенко сподівається лише на себе. Саме це, до речі, і підвело її у 2009 році. За три місяці до виборів її штаби просто перестали працювати, бо вважали, що в центрі все зроблять самі, а в головному штабі всі вважали, що Юля сама все розуміє і знає, що робити. А в Януковича спрацювало гасло «Мы стая и мы победим стаей».

2005 року після поразки від нього багато хто відвернувся. Люди масово тікали у «Нашу Україну». Але потім відбулась знакова подія. Янукович зібрав усіх ключових людей команди на базі відпочинку, десь біля Азовського моря, і поставив одне запитання: «Якщо хочете мене зрадити, скажіть «так» — і ми розходимось. Хто хоче виграти разом зі мною, значить, ідемо разом, я прощаю все, що ви вже наговорили Ющенку і Тимошенко». Й вони тоді прийняли рішення: зціпили зуби і чекали моменту, коли «помаранчеві» між собою перегризуться.

На жаль, їх розрахунок справдився. Ющенко не усвідомив, що він — лідер переможного середнього класу, який і організував Майдан задля звільнення від феодалізму Кучми. Віктор Андрійович вирішив, що переможець — він сам. Суспільство чекало руху, реформ, зламу системи. А Ющенко був упевнений, що вже досяг мети. Тому він регулярно зустрічався з олігархами, а не з громадським активом. Він був фейковим революціонером. Нічого міняти не збирався. Просто став Кучмою у вишиванці. Якщо чесно — значно слабшим за Даниловича.

За великим рахунком, план Януковича виявився більш ефективним. Гроші перетисли слабенькі демократичні переконання еліт. Я це можу сказати, бо пройшов це на прикладі свого оточення. І це саме та причина, з якої я лишався з Тимошенко і після поразки. Я хотів довести: не всі бояться і не все продається. Не секрет, ми не були близькими однодумцями. Ми сварилися і мирилися, в нас була війна і співпраця, але я завжди відчував її як союзника. І для мене було абсолютно зрозуміло, що її програш — це і мій програш, і програш демократії, і всієї України в перспективі.

От саме тоді Ренат Кузьмін прийшов з сигналом, що від Юлі треба відректися і йти своїм шляхом. Я вважав це неприпустимим. І я був не один. Таку ж позицію зайняли О. Турчинов, керівник Народного Руху Б. Тарасюк, лідер ПРП С. Соболєв. Але виявилося і багато ключових людей які відступились. Щоправда, після нашого ув’язнення вони вже вийшли з кущів, стали виконувачами обов’язків лідерів опозиції.