Розділ «Лист Міхніка»

А через тиждень прийшов лист від Адама Міхніка. Для мене це було дуже несподівано. Потім виявилось, що він побачив в Інтернеті фотографію, де я в день вироку, сидячи в клітці на суді, читаю його книжку. І вирішив написати мені листа.

«Надсилаю тобі з Варшави мої слова солідарності та братерства. З хвилюванням переглядав твоє фото із зали суду, де ти за ґратами читаєш мої есе, перекладені українською мовою. Не один із тих есеїв був написаний саме в тюрмі. І це фото для мене має дуже символічне значення.

Ніколи не думав, що один із очільників Помаранчевої революції буде ув’язнений на підставі таких примітивних доказів. Твої вороги — боягузи, які не мають сміливості боротися та воювати чесно і відкрито. Вчинки таких людей підлягають осуду, а їм самим можна лише поспівчувати. Бо засуджуючи тебе, вони автоматично підготували вирок і для себе. Ти вийдеш із в’язниці з високо піднятою головою, натомість їх до кінця життя переслідуватиме власна совість і боягузтво.

Юрію, доля визначила тобі пройти шлях українців, які справді відстоюють свободу в країні. Вірю, що твоє ув’язнення буде шляхом до слави. Захоплююся твоєю позицією відважного демократа і патріота незалежної України. Вірю, що так само думають чимало поляків. Прийми від мене слова поваги, солідарності і дружби від старого в’язня, польського приятеля вільної та незалежної України. Будь мужнім. Багато хто у світі за тебе.

Адам Міхнік»

А я дійсно тоді читав збірник його есеїв, які він писав, сидячи в тюрмі в часи «Солідарності». Адам Міхнік був інтелектом польського опору. І для мене була дуже важлива його точка зору на те, хто такі ліві у сучасному світі, після розчарування в комунізмі і розбудові нових країн на фундаменті СРСР. Найбільше вразив його есей про польського філософа Колаковського, який у нас майже не перекладений. Я знайшов переклад його роботи російською «Жрец и паяц», у журналах. Це точне віддзеркалення моїх поглядів на політичну діяльність! Для мене саме віра й іронія є рушійними силами людини в політиці.

Він описував стан Польщі 80-х, дуже схожий на те, що в нас діється сьогодні. Коли влада вже змирилася з тим, що їй не аплодують, її не люблять, і вона вже не може вимагати, щоб перед нею стояли навколішки, вона лише просить мовчати і виконувати вказівки. Він описує те саме інертне суспільство, яке іззовні здається покірним, а насправді ось-ось може вибухнути. Та головне не в зовнішніх ознаках, а в його висновках: інтелектуали повинні не просити, а примушувати народ іти вперед, даючи йому альтернативу, нову візію.

Мені було настільки цікаво його читати, що я тягав його книжки у суд. А в день вироку, коли почали зачитувати рішення суду, я зрозумів, що слухати це декілька годин я просто не зможу. Бо витримати і не перебивати було неможливо. Я розкрив книжку і просто відключився: пошуки свободи мені були набагато цікавішими від вироку Вовка. А потім ця фотографія стала імпульсом до листування і зав’язування певних стосунків уже із самим Адамом Міхніком, чим я страшенно пишаюсь до сьогоднішнього дня. Але тоді, сидячи у клітці, я навіть уявити не міг, що це може колись відбутися. Я просто прочитав його книжку, яка в той момент виявилась фантастично важливою для мене.

І у відповідь на листа я написав йому, що в полінезійських народів є такий вислів: «токіан тукіко». Так кажуть про дерево, яке вчепилося корінням у скелю і продовжує жити попри все. І я написав пану Міхніку, що саме такі люди, як він, і були моєю скелею, саме за таких, як він, я тримався: за їхню скелю віри, надії і упевненості в ідеалах.

А вже після звільнення, коли був у Варшаві, знайшов його телефон і поїхав до нього в гості. Чудова зустріч! Він живе в центрі Варшави, у звичайному будинку. Але найбільше здивувало, що коли я називав адресу, то навіть таксист знав, куди я їду, вже не кажу про вахтерів, людей на вулиці. Хоча в тому ж кварталі живе і Кваснєвський та інші відомі люди. «То ясно, то до пана Адама. Вітання йому. То розумний хлоп, легендарний. Пан має велику втіху, що з ним зустрінеться». Зустрілись, мали дуже гарну бесіду, а потім вийшли прогулятись вулицею — пройти неможливо! Усі йому кланяються, здоровкаються. Величезна повага в нього.