Розділ «Арешт»

По обидва боки колючого дроту. У записі Мустафи Найєма

Чесно кажучи, я думав, що арешт якщо і буде, то лише в приміщенні прокуратури. Але все сталося в суботу. Ірина в той день поїхала відвезти молодшого на відпочинок до батьків. Десь, може, о десятій-одинадцятій я вийшов на вулицю погуляти з псом. Мені ще консьєрж каже: «Тут якась машина невідома стоїть». Я розсміявся, і кажу: «Та вона весь час стоїть». Вийшов на вулицю, пройшовся, і як тільки повернув за ріг будинку — зі скрипом під’їхала машина. Справа у тому, що ще давно я поставив відео-камеру, яка дивиться на фасад будинку. І, до речі, кожен раз, як когось грабували, або крали машину, міліція завжди приходила і забирала наші записи. Вони це очевидно знали, й розрахунок був на те, щоб арештувати мене так, аби не зняли камери спостереження — за рогом будинку.

Ну от, під’їхала із свистом машина, а далі — купа Альфи у масках, оточили мене, і декілька разів: «Стоять, не двигаться!» Причому стоять півколом — не для того, щоб я не втік — це ж очевидна дурня так оточувати, а щоб я не вийшов на огляд відеокамери спостереження. І ось ми стоїмо, хвилин, мабуть, десять. Стояв мовчав, дивився на все ніби збоку. Потім, правда, не витримав, бо одягнутий був легко, змерз і кажу: ну пакуйте вже, бо холодно! А вони, виявилось, чекали слідчого Войченка. Той, очевидно, був десь неподалік, скоріше за все, у Генпрокуратурі — там недалеко від мене. Він підійшов, дістав постанову, почав зачитувати. А руки, бачу, тремтять. «Добре, — кажу, — не клей дурня, кажи по якій справі?» Він зачитує і я розумію, що мова йде зовсім про іншу справу, якої мені ще ніхто не пред’являв. Взяв постанову, дивлюсь, а в графі «причина арешту» написано: «Може продовжувати скоєння злочину». Сміюсь і питаю Войченка: а як я можу продовжувати скоєння службового злочину, якщо вже півроку у відставці?! «Не важливо, — каже він, — ми вас ознайомили, і ви затримані». Я спитав, чи можна хоча б собаку додому завести? Каже: ні. Я йому розповідаю, що Іра, дружина моя, дуже хотіла велику, сильну собаку, і що порода ця спеціально виведена для полювання на ягуарів і втеклих рабів, може і вкусити. Дивлюсь — посерйознішали. А я сміюсь — зрозуміло, що якщо я відведу собаку, попаду на камеру. Врешті-решт простягнув їм телефон і сказав: «Ну, якщо ви хочете, щоб усе було спокійно: ось мій телефон, подзвоніть, щоб Сашко спустився, забрав собаку і ключі». Кажу: хлопці, давайте так, бо інакше буде кіно і екшн. Хоча, що я міг зробити? Ну, максимум, сів би в машину, опираючись. Врешті домовились, що вони дзвонять Сашку, а я сідаю в машину, але дверей не зачиняємо. Вийшов Сашко, я йому передав собаку, ключі, якісь ще речі з кишень повитягав. Обніматися там вже не змогли. Ну що, потиснув йому руку, попросив передзвонити мамі, і сказав, що він залишається в родині за старшого мужика. Все. Сіли в машину і поїхали в казенний дім.

І тільки тоді, в машині з «Альфою», до мене дійшло, що почався якийсь новий етап життя — невідомий мені абсолютно! Я не розумів, чим він закінчиться і коли.

Привезли в СІЗО СБУ. До речі, юридично неіснуюче, адже, згідно з чинним законодавством, воно вже давно закрите. Довгі скрипи дверей, заводять на перший поверх, там невелика кімната дослідчих дій. Заходить слідчий Войченко, показує постанову про затримання за підписом Кузьміна і простягає протокол про ознайомлення. Без адвоката я його підписувати відмовився. Ми десь півгодини сперечалися, але я не погодився, і він якось підписав постанову сам.

Після цього мене відвели в сусідню кімнату. Роздягаєшся повністю, догола. У тебе забирають пояс, шнурки, годинника, гроші і всі речі з кишень.

Все було мовчки. Хоча я, як завжди, жартував. Там же ж треба присідати, щоб тобі перевіряли всі порожнини. Я кажу: «Бажаєте ознайомитися з багатством внутрішнього світу?» Правда, щодо мене не всіх правил дотримувались, у певні місця не заглядали так ретельно, як належить.

Загалом все було ввічливо. Хоча якщо до кого у мене на той момент і була сильна неприязнь, то це безумовно до слідчого Войченка. Він намагався встановити якийсь контакт. Врешті-решт я не витримав і кажу: «Слухай, тобі дали завдання це виконувати — то виконуй. Але не сподівайся, що ти мене уламаєш на якесь порушення закону або на дружні відносини».

Забігаючи вперед, я пам’ятаю, що місяців через три, коли вже справу передавали в суд, він прийшов в СІЗО з останнім томом, де треба підписувати ознайомлення. Я підписав, і він каже: «От у мене совість перед вами чиста, я щодо вас нічого не порушив. І в мене до вас нічого особистого немає».

— Послухай, — кажу, — Войченко, ти для мене не ворог, але ти для мене моральний урод, який не може вважатися офіцером. І не треба себе умовляти в моїй присутності, що ти цього не розумієш. Хіба це не ти особисто викликав мене на допит і водив по всіх поверхах прокуратури на двометровому ланцюгу, а назустріч випускав мого сина, щоб він бачив як ведуть його батька? Цього епізоду було достатньо, щоб я до кінця життя вважав тебе збоченцем. І я хочу, щоб ти про це знав щоразу, як прокидаєшся.

Я розумію, що, можливо, збоку все це виглядає грубо. Мовляв, не можна ображати підневільних виконавців незаконних розправ. Але мені не подобається, коли ми мовчимо чи підбираємо лагідні слова у відповідь на те, як по нас топчуться.

Всі беззаконня світу були б неможливими, якби не було падлюк, готових на все заради кар’єри. Ми не маємо права полегшувати їм життя, не називаючи речі своїми іменами. Хочуть срібляників — нехай, але треба у вічі казати їм, що вони юди.

Ну, він мене допитав і мене перевели в камеру в цьому ж ізоляторі. Коридори порожні, персонал у формі СБУ, тиша. На дверях камер прикріплені маленькі екрани. Камера досить комфортабельна, певно, квадратів дванадцять, розрахована на п’ять-шість осіб. І я дуже здивувався, що був сам, і до мене нікого не підсадили. За всіма технологіями, в перший же день мав би хтось сісти і розказувати мені «жалобниє пєсні».

Два одноповерхових ліжка. Не нари, а саме ліжка. Умивальник, туалет з унітазом. Правда, вода регулюється ззовні, і щоб сходити в туалет, треба натиснути кнопку, щоб тобі включили воду.

Ввечері принесли їжу: гречана каша і навіть якийсь шматок м’яса. Все нормальне, смачне. Пам’ятаю, як на другий день вивели на прогулянку у дворик. Піднімаю голову, а там ґрати і через них видно будівництво Юрою Єнакієвським посеред вкраденої землі дитячого садка СБУ. Отож гуляю цим двориком і думаю: «Прикольна ситуація: міністр внутрішніх справ, який боровся, з «ворами в законі», тепер сидить, а ті самі «вори» спокійно будують об’єкти на території СБУ».

Першої ночі заснув абсолютно спокійно. Тиша була неймовірна. Ніякого пригнічення чи потрясіння я не відчував. Все було дуже спокійно, хоч я прекрасно розумів, що вся країна вже на вухах, і державна машина починала прокручуватися.

На той момент я не віддавав собі звіту, що все це надовго. Питання було лише в тому, де я буду сидіти: тут, у СБУ чи у СІЗО? Прикинув, що тут нормально: їжа нормальна, камера простора, цілком все комфортно.

Потім був перший суд і перше приголомшення. На суді мали обрати міру запобіжного заходу. Приїхали ми у Печерське відділення, і вже під час засідання, хвилин за сорок, ми раптом зрозуміли, що нас зовсім за іншою справою закривають. Тобто затримали мене по одній справі, а суд обирає запобіжний захід по іншій! А в нас нема ні документів, ні матеріалів тієї справи, нічого!

Вловив лише, що приводом для затримання було те, що я не досить активно ознайомлювався з матеріалами слідства.

Я кажу судді: але ж читати справу — моє конституційне право, як же можна арештовувати за це? Нуль. Суддя зачитує заготовлений текст, мене запихають в машину і відвозять назад у СІЗО СБУ. В рішенні суду я лише почув, що місце мого утримання — Лук’янівське СІЗО. О, це все міняє! Ситуація стає динамічною.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «По обидва боки колючого дроту. У записі Мустафи Найєма» автора Юрій Луценко на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Арешт“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Перші сигнали

  • Арешт
  • Тюрма

  • Камера

  • Прогулянки

  • Хабарі

  • Звинувачення

  • Міліція

  • Шмон

  • Стрижка

  • Два світи

  • МВС: знайомство

  • Мова

  • «S.О.S. (врятуйте наші душі)»

  • Посилки

  • Рінат Ахметов

  • Побачення з Іриною

  • Дворик, Корнійчук

  • Лампочка

  • Ірина

  • Баганець

  • Сини

  • Новий рік

  • Бокси

  • Сашко-ворован

  • На ланцюгу

  • День міліції

  • Голодування

  • Шок

  • Карпачова

  • Нова камера

  • Портрет Януковича

  • Літо в тюрмі

  • Тимошенко — Янукович — Ющенко

  • ДТП

  • Кава Чорновола

  • Грузини на виборах

  • Митрополит

  • Черновецький

  • Вирок

  • Лист Міхніка

  • Тюремний «кутюр»

  • Розстрільна кімната

  • Сонячний годинник

  • Янукович

  • Кредо віри (стаття до Дня Незалежності 2012 року)

  • Зустріч з Тимошенко

  • Останнє слово (виступ у Печерському райсуді 16.02.2012)

  • Дід Іван

  • Клітка

  • Різдво

  • Лутковська

  • Москаль

  • Лазня

  • Депресія

  • Помста

  • Звільнення Миколайовича

  • Етап

  • Колонія

  • Правила клізми

  • Армія

  • Виробництво

  • З ким сидів

  • Дзвінки

  • Диски, книги, журнали

  • Дати бій мафії (виступ у Вищому суді)

  • Не пустили Ірину

  • Іру не пустили-2

  • Політика для конвою

  • Макаренко

  • Мама-тато

  • Побачення

  • Музика

  • Протасов

  • Ікона

  • Могильов

  • Діагноз (виступ у Вищому суді)

  • Помилування

  • План нової країни (виступ в Апеляційному суді)

  • Звільнення

  • Мустафа Найєм Замість післямови

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи