Розділ «Армія»

Тюрма і табір давалися мені легко, бо я мав досвід служби в Радянській Армії, котра, як відомо, не зловживала комфортом і демократією. Я служив у військах урядового зв’язку КДБ СРСР, ВЧ 04151. Попав після третього курсу, не зважаючи на військову кафедру. Причина — демографічна яма, діти дітей війни. Весь зв’язок полягав у тому, що їдеш у мороз вглиб степу, замерзають спочатку ноги, потім — руки, потім доходить до середньої точки організму, потім машина зупиняється, йде бійка за лопату, бо це єдиний спосіб зігрітися; розгрібаєш сніг, окопуєшся і розтягуєш антену. На все це норматив — сорок п’ять хвилин у протигазі, тридцять — без. Далі береш на спину котушку і біжиш, тягнучи сорок п’ять метрів кабелю туди і назад, потім береш котушку і біжиш на дев’яносто метрів так само — туди, назад; потім сто тридцять п’ять метрів. І так, поки не прокладеш лінію у три кілометри! Підключаєш її до стаціонарного вузла урядового зв’язку, закручуєш муфту — є зв’язок!

Але я пройшов там велику школу. Моїм головним вчителем був старший прапорщик Руденко. Якось заходить в казарму, дивиться, як застелені ліжка, і каже: «Что за херомантия у вас в отсеке?» Усі мовчать. Там же як: все має бути рівненько, на двох крайніх ліжках стоять солдати, натягують нитку, і по цій нитці всі вирівнюються. А я ж студент-розумник, кажу: «Товарищ старший прапорщик, «херомантия» — не от слова «хер», а от слова «хирос», что по-гречески означает «судьба»». Ну й почалось: «Ваша фамилия, рядовой…» — «…Луценко». — «Ваша судьба, рядовой Луценко, — места общего пользования — три наряда вне очереди». Дресирував довго.

Але в кінці служби ми були великими друзями, я навіть став заступником командира взводу. Але то була велика школа дисципліни. Якщо я прийшов розгульним студентом, то пішов звідти людиною, яка вміла підпорядковуватись і тримати плече. Правда, підпорядковувався тільки, коли усвідомлював мету, а «копай от меня и до забора» — я так не можу.