Розділ «Кава Чорновола»

Пам’ятаю, як вперше конвой нишком пригостив своєю кавою. Взагалі, такі кроки дуже надихали, бо розумів, що ти не просто зек, і навіть цей конвой все одно ставиться до тебе як до свого міністра. Або коли, наприклад, вони мене попереджали, що в боксах є туберкульозні, і просили перечекати у їх дежурці. І таке було. Потім вже я налагодив поставку і кави, і печива, і ковбаси, й ми часто їли разом. А коли мене пригостили кавою, згадав чудову історію. В часи, як я був міністром, мені написав листа колега по уряду, міністр регіонального розвитку Василь Куйбіда, і по-земляцьки попросив допомогти встановити пам’ятну дошку В’ячеславу Чорноволу в одному з райвідділів Львівської області, де вперше утримували В’ячеслава Максимовича. Ну, думаю, чому б ні, справа добра і я собі можу це дозволити. Допоміг. Через деякий час приходить наступний лист: «Дуже дякую, що прислали дошку, але розумієте, там приміщення ще австрійське, з дуже красивим шатровим черепичним дахом, який треба поремонтувати, бо ця нова дошка дуже погано виглядає на старому облущеному будинку…» Ну, думаю, добре, чому б і ні, правду ж каже. Пошукали гроші, знайшли, віддали на ремонт. Проходить час і знову лист: «Дякуємо за допомогу в ремонті, але знаєте, там навколо дуже стара бруківка, і було б добре її поремонтувати, бо воно якось некрасиво: новий дах, повністю пофарбована будівля райвідділу, дошка пошани, а дороги нормальної немає…» Я вже не витримав, дзвоню йому, кажу: «Василю, ти б зразу сказав, райвідділ треба ремонтувати з нуля! В мене ж нема таких грошей!» Але потім якось ухитрилися, і таки відремонтували і бруківку, і дорогу. Ну й от, день відкриття райвідділу, зустрічають дуже тепло. А вже після церемонії до мене підходить ветеран, який випросив автомобіль для райвідділу з міністерського резерву. Галичани найвміліші прохачі! А потім він розповів, як тут утримували Вячеслава Чорновола. Каже: «Ми вже тоді розуміли, що він політичний, і ми йому передавали прямо в ізолятор каву, три рази на день. А він нам розповідав про свої плани незалежної країни. А яка тоді була кава, у Радянському Союзі? Польська «Інка», кавовий напій з буряків». Тож коли в підвалі Печерського суду конвой передавав каву мені, я згадав цю історію. Я, звісно, далеко не Чорновіл, але потрапив у ту саму ситуацію вже в ніби незалежній Україні. Думаю, часи змінилися, кава вже краща, а в тюрмах все одно залишаються політичні.