Розділ «Останнє слово (виступ у Печерському райсуді 16.02.2012)»

Тому метою опозиції, усіх патріотів України має стати відновлення сенсу України як спільного проекту людей, як спільного плану дій, як спільної мети про національну і соціальну справедливість. Основні її напрямки — декомунізація, декриміналізація та деолігархізація України.

Це буде важка битва. «Розбещує не влада, а страх втратити владу», — казав Стейнбен. «Все в нашій владі, бо при владі всі наші», — кажуть регіонали.

Без об’єднання зусиль не тільки всіх опозиційних партій, але — паралельно — об’єднання громадських організацій та груп перемога неможлива.

Ми будемо боротися за кожен голос на цих виборах. Але при будь-яких розкладах у майбутній Верховній Раді треба пам’ятати: хоч би що влада намалювала у 2012-му, але в 2015-му цей режим кримінальної олігархії — приречений. У другому турі виборів виграє кандидат від опозиції і стане Президентом. Оточення Януковича має лише один вибір: це буде з Майданом чи без.

Напевно, всі ці мої думки та плани дещо дивно чути в цьому залі, де через декілька днів ми почуємо вирок у справі Луценка. У сьогоднішній Україні навряд чи хто сумнівається у рішенні відправити мене в тюрму. Термін, який просить встановити мені прокуратура, вчергове видає політичний характер цього суду.

Я вдячний всім свідкам, які мали мужність чесно свідчити у цьому суді. Я вдячний журналістам, які 8 місяців були об’єктивним судом присяжних цього процесу. Я вдячний тисячам українців, які писали в листах та в інтернет-пошті важливі для мене слова підтримки.

Користуючись правом вільної людини, я прощаю пана Михайла Клюєва, який під тиском лише йому відомих обставин, єдиний, хто дав брехливі покази проти мене. Бог йому суддя.

Отже, без жодних підстав, без жодних доказів Генпрокуратура пропонує ув’язнити мене на 4,5 роки.

Але, не дивлячись на те, що сьогодні я повністю в руках замовника цієї розправи, не дивлячись на те, що правових механізмів захисту у мене (як і в тисяч українців) немає, — Я ВСЕ ж ВІРЮ! Бо Конфуцій вчив, що наш найбільший тріумф не в тому, що ми ніколи не падаємо, а в тому, що ми підводимося і йдемо далі.

 Я вірю, що мій батько Віталій, мій дід Іван, мій прадід Василь не просто передали мені і моїм двом синам прізвище Луценко, а й зобов’язали бути вільними людьми із почуттям власної гідності у будь-яких випробуваннях.

 Я вірю, що весільні вишиванки моїх батьків, українська школа і львівський політех виховали мене українцем, зобов’язаним відстоювати своє природне право на своїй землі.

 Я вірю, що лідерська участь у політичній боротьбі від «України без Кучми» до Помаранчевої революції вимагає від мене не відступати в боротьбі за вільну демократичну Україну.

 Я вірю, що сотні тисяч рук, які я потиснув на виборах і в звичайні дні, означають наказ на спільну з Юлією Тимошенко боротьбу проти влади злодіїв і брехунів, які вкрали у нас державу.

Ті, хто замовив показову розправу наді мною і Юлією, змусили нас стати прикладом і навіть символом спротиву бандократії.

Час, проведений у тюрмі, був важким випробуванням і для нас, і для наших сімей. Не легше буде і в наступні роки.

Але навіть такою ціною ми приймаємо цей виклик. І я не тільки вірю, а й гарантую — нас не зламати.

Перемога буде за нами.

Слава Україні!