Розділ «Діагноз (виступ у Вищому суді)»

(виступ у Вищому суді)

Аналізуючи ситуацію в країні, я казав, що різниця нинішньої української дійсності по цей і по той бік ґрат — не така вже й велика. Власне, це різниця між малою і великою тюрмою. Бо Україна, яку будує Партія регіонів, це насмішка, ні — зла пародія на омріяну поколіннями українців державу. Аж гусне кров від разючого контрасту владної сваволі, їхніх набряклих ненавистю до всього українського очей і фальшем їхнього мимрення про розбудову держави. Правий був Альбер Камю, коли писав «Найпекельніше страждання — бачити те, що любиш, в блазенському ковпаку».

Найстрашніша крадіжка за останні три роки влади Януковича — це викрадення у кожного з нас часу для модернізації країни. Світ живе новими технологіями, новими викликами, новими перспективами. Ми ж уже третій рік хто в малій, хто у великій камері, спокутуємо свою вину за демократичний розбрат, за неготовність до послідовної державної політики, наслідком чого став зигзаг в минуле, в страшний і смішний сплав криміналу, хуторянства, авторитаризму і тупості.

Очевидна перевага хапальних рефлексів над процесами головного мозку ретрансльована в дикий капіталізм за суттю і простодушний феодалізм за формою державного управління в Україні. У 936 році король східних франків Оттон проголосив себе імператором. Його «уряд» був сформований з герцога баварського — головного конюха, герцога швабського — головного виночерпія, герцога франкського — головного кухаря і управителя маєтку, а також герцога лотаринзького — головного скарбника. Завдання тієї «команди реформаторів» було цілком знайомим: централізувати фінансові потоки і налагодити передачу посад старшим синам. Ви помічаєте якусь суттєву різницю із сучасною українською владою? Я — лише в тому, що середньовічні герцоги представляли різні племена Священної Римської імперії, а наша влада формує герцогів з одного.

Помиляються ті, хто тішить себе, що в Росії та Білорусі політична ситуація гірша, ніж у нас. Досить вдивитися в механізми режимів, щоб зрозуміти, що в Білорусі насправді є проблема одного несповна розуму екзотичного диктатора і заляканого, в основному покірного, населення. Але ситуацію там легко виправити. В гіршому разі — через похорон державного значення, як у Радянському Союзі, де двигуном історії, як відомо, був катафалк.

У Росії все складніше, бо там править могутній союз силовиків і бюрократії, що використовує надприбутки від продажу газу-нафти і клерикально-ксенофобську ідеологію для підкупу загальної маси маргіналізованого населення. І поки є ресурс на експорт, доти вистачатиме покори. Фактично — це нова генеза Радянського Союзу, все того ж оточеного ворогами острова з незмінним вождем, лише на капіталістичній основі. Як писав сто років тому В.Ключевський: «единорожие и самодержавие».

У нас, в Україні, ситуація найскладніша, бо владу захопив організований клан, що підпорядкував своїм інтересам і силовиків, і олігархів, і кримінал, і бюрократію. По суті, це — мафія. Я знаю, є люди, які попри весь розгул державного рекету щодо загнаного у безправ’я бізнесу, попри бандитський перерозподіл власності і безсоромне повсякчасне пограбування держбюджету, все ж вважають, що назва «мафія» — це занадто. Панове, мудрий Шопенгауер в таких випадках казав: «Хто очікує, що чорти по світу гуляють з рогами, а дурні з калаталами, той завжди буде їхньою здобиччю або іграшкою». Наша влада — це чиновницько-бандитсько-силовий холдинг, який перерозподіляє власність, вбиває «гангстерську ренту» і вибиває незгодних.

Я не погоджуюся з тими, хто в зв’язку з цим каже про загрозу реставрації СРСР в Україні. Наша влада не планує ні носити «брєвно» на суботниках, ні ховатися в спецдачах на нічних банкетах господарів загнаної за колючий дріт країни. Наша псевдоеліта онтологічно інша, вона глибоко ненавидить усі ці комуністичні ігри в братство і рівність, їм хочеться Бріоні замість френча, страусиних пантофель замість чобіт. Їх насамперед цікавить демонстрація всемогутності, розкоші і — головне — чіткі капіталістичні механізми наповнення сімейних сейфів. Їхній шлях — це шлях Трухільо, Дювальє, Сомоси, що на очах перетворює Україну в екзотичний заповідник латиноамериканської системи управління.

Усе це дає можливість сформулювати діагноз нинішньої України: повномасштабний клептократичний авторитаризм.