Розділ «Ірина»

7-го лютого в Ірини був день народження. Це було вперше, коли я не зміг її не лише обняти, поцілувати, а навіть привітати. День був вихідний, і на зустріч вона прийти не могла. І знову ж таки, сидиш у камері і думаєш, які ускладнення в її життя ти вніс. Я розумію, що для мене це розплата за політику, але дружина ж тут ні до чого. Вона була проти того, щоб я ішов у МВС і завжди хотіла тихого, сімейного життя. А тут фактично я кинув її на амбразуру. Саму.

При цьому я розумів, що вона там б’ється, не маючи жодних можливостей мені допомогти. Я пам’ятав, коли вона прийшла на перший суд і сказала, що «як пантера, порве кожного, але вирве свого чоловіка». І я часто жартував, мовляв, ти саме тому ходиш в цьому леопардовому пальті? Але, коли серйозно, вона реально билась, як пантера. Не дарма ж у нас спільне на обох «ра» — Ю-ра, І-ра.

І от, з одного боку, тебе розриває ніжність до неї від того, що вона там, а ти тут, і не можеш нічого вдіяти. А з іншого — гордість, що вона така. Й час від часу виникає сумнів, питання, яке має постати в кожного нормального мужчини: а чи заслужив ти це все?

Якось вона прийшла, і ми посварились. Потім було дуже тяжко. Взагалі, ми з Іриною сваримося рідко. Але якщо сваритися, то вже серйозно: з биттям посуду, знищенням великого годинника… Правда, це було лише раз в житті, я вже не пам’ятаю, через що. Вона побила посуд, а я розізлився і розбив напільний годинник, здоровенний такий. Але дуже швидко прощаємо, у нас нема такого, щоб тиждень не розмовляти. Посварились, покричали, сіли, все одне одному сказали, і пішли далі. Хоча частіше — я дуже її люблю — я стараюся промовчати, навіть коли мені здається, що я правий.

А тут вона прийшла на зустріч, я зірвався, почав їй казати, що вони там з адвокатом не те і не так роблять, що треба йти іншим шляхом. Вона каже: «А що я можу зробити?..» А мене це ще більше завело. Вона образилась, нічого не сказала, сльози на очах, пішла. А я повернувся в камеру, ліг, і в душі почалося якесь пекло. Перед очами Ірина, і наступна зустріч невідомо коли. Цілу ніч себе проклинав. Здавалося б, зрозуміло… ну кому я ще маю емоції вилити? А з іншого боку… Коротше кажучи, мудак я — і все.