Розділ «Новий рік»

Вже потім Ірина розповіла, що на Новий рік вона приходила під СІЗО разом із сином, друзями, і вони влаштували мені салют. Але в камері я цього не чув.

В тюрмі свята не відчуваєш. Навпаки — це найтяжчі дні, особливо коли свята довгі — три-чотири дні. Бо в цей час до тебе не можуть приходити рідні — персонал же теж святкує. Також нема і вигулів. І взагалі — тиша. У звичайні дні є хоч новини якісь — хтось повернувся із суду, у когось «свіданка», у когось допит, щось розповідають. А тут мертва тиша.

По телевізору — маразм а-ля рюсс. Дивитися цей совок неможливо. Тож повечеряли сирною бабою, запили газованою водою, поздоровили один одного з Новим роком і лягли, навіть не дочекавшись курантів та виступу гаранта.

Ну й лягли. Зрозуміло, я не спав. За вікном гавкають собаки. Десь там нагорі лампочка, яка ніколи не вимикається. А мені звідкись дістали роман-газету з першою, другою і п’ятою частинами Пікуля «Фаворит». Останній раз я його читав, здається, у сімдесятих роках. І от хлопці сплять, а я намагаюсь читати оту белетристику і згадую попередні роки.

У тюрмі час має інше значення. Його треба не використати, а пережити. Це міняє ставлення.

Взагалі, в тюрмі найлегше сидіти тому, у кого є що згадати і хто може планувати майбутнє. Ну й, звісно, почуття гумору і стала звичка до книжок. Без спогадів, гумору та книжок можна поїхати мозгами. Тому молоді пацани, які не мають історії, ніколи нічого не планували, і не читають, дуже швидко втягуються в жуйку телебачення і блатні поняття. Телевізор і старші по «хатах» швидко занурюють їх у злодійську романтику. Тож буквально за півроку вони стають іншими, приймають правила тюрми за свої, стають зеками. Це називається отюремлення.