Розділ «Літо в тюрмі»

Насправді літо в тюрмі навіть гірше, ніж зима. Взимку холодно, але можна одягнути светра, одного, другого, можна ковдрою накритися, а зверху ще й пальто накинути, бо вікна ж немає — шибка вибита і протяг гуляє. А влітку, навпаки, спека, духота страшна і ти від неї нікуди сховатися не можеш. Не можна навіть обливатися холодною водою, бо вже є цивілізований унітаз, але душову зробити ніде. А в душ водять тільки один раз на тиждень.

За правилами підйом о шостій, але насправді це нічого не означає — можеш лежати, в СІЗО нікого не чіпають. Це в таборі жорсткий режим, а в тюрмі все спокійніше. Хоча буває по-різному. Скажімо, в інших областях о шостій виганяють з матрацами й усіма речами на проділ. Приходять люди в масках і починається шмон. У нас цього не було, але й тихо не було, бо о шостій рівно прокидались малолітки — вони ж там відбували свій термін, їх же в табір не везуть.

Рівно о шостій вони врубують музику на повну потужність — так щоб чула вся тюрма. Спочатку було прикольно: думав, усе як у молодості. Але потім виявилось, що в них одна й та сама платівка, та ще й пісні йдуть в одному й тому ж порядку. Ну, це просто можна застрелитися! А потім ще включається жіночий корпус і взагалі починається вакханалія попси.

Хоча була й інша музика. У дворику були диваки, які під час прогулянки співали арії. Був хлопець з клікухою Свєрчок. І от він своїм тоненьким голосом співає спочатку арію, а йому з вікон кричать: «Сверчок! Сверчок, давай нормальний музон!..» І йдуть замовлення. «Розенбаума давай! Висоцького давай!» І він співав! Співав і Висоцького, і Розенбаума, і Пласідо Домінго.

Дуже добре співали грузини. Хтось починає у дворику, хтось підспівує з вікон, і виходить таке хорове акапельне виконання. І півтюрми затихає і слухає, пробирає. І все це на фоні звуків перестальтики тюрми: постійного гавкання собак, тасування п’яти тисяч в’язнів, пересування автозаків.

І заснути вночі неможливо — все липке, лежиш мокрий. Плюс до голови лізуть думки — часу ж багато. Ти сідаєш на ліжко, мордуєшся і мимоволі починаєш думати про прочитане за день — філософське та історичне, в голові все скручується. Ну уяви собі — навколо бурхлива зеківська ніч з перекличками та кониками, а ти думаєш над теорією екзистенціалізму, про час і волю Гайдеґґера! І тут раптом — раз! — виринаєш із цього, й дивишся навколо… Дивні відчуття. І ти подумки повертаєшся до Гайдеґґера.