Розділ «ДТП»

Повертаємося з суду, на дорогах бардак, все обмерзло. Та десь метрів за п’ятсот від суду на повороті нас заносить, і, ледь не перевернувшись, автозак об щось б’ється! Глухий такий удар. Зупинились, кричу водію: «У що?!» А водій — молодий зовсім хлопець, Коля переляканим голосом каже: «Джип!». Розумію, що ДТП. Але ж пригод там не так вже й багато, питаю: «Номери хоч донецькі?». Каже: ні. «Нездара ти, Коля, — кажу, — не можеш прицілитися, чи що?» Але розумію, що насправді ситуація унікальна. З одного боку, в них — повний кузов зеків, і серед них важливий клієнт, якого вони мають чітко за графіком доставити у СІЗО. А з іншого — далі їхати не можемо, бо це означатиме покинути місце аварії. Піднімається шухер, викликають наряд, щоб пересадити мене в інший автозак, а це означає, що я маю вийти і нехай на дуже короткий проміжок часу опинюсь на відкритому повітрі. Звісно, перше, що приходить до голів будь-якому конвою, що все це дуже схоже на план втечі. Тож піднімають всіх на вуха, викликають посилений наряд, ставлять у фрунт цілий райвідділок і вимагають перекрити всю вулицю. Але під час цієї метушні з переляку називають не ту адресу! Замість Дегтярівської називають вулицю Білоруську. Пішла команда, і вони, згідно з інструкцією, перекривають і оточують вулицю, приїжджають на місце, а там ніякого автозаку немає! Йде сигнал «втеча», у раціях дикий галас, піднімають три сусідні райвідділи і оточують уже весь район.

Все це весело, але на вулиці зима і дуже хочеться в туалет. Я вже почав нервуватись, кажу: «Ідіоти, ми ж стоїмо у п’ятиста метрах від СІЗО, хай пришлють інший автозак!» Врешті-решт таки відправили до нас машину. Конвойний каже: «Юрію Віталійовичу, ми виходимо на вулицю, вам доведеться одягнути оцю чорну шапочку і натягнути її на очі». Кажу: «Ви що, здуріли, чи фільмів передивились?!» А вони мені: «Розумієте, вас можуть впізнати». Я сміюсь: тобто людина в чорній масці без прорізів на обличчі їх не налякає, а Луценко їх налякає. Коротше, відмовився я від маски, повели так. А в цей час вже з’ясувалась плутанина з адресами і всі, кого мобілізували, перекинулись до місця аварії. Виходимо, а там — сотні міліціонерів, мигалки — все як у кіно!

Потім влаштували за цим епізодом розслідування. Цілу ніч допитували водія Колю, чи не був це скоординований план втечі. З’ясували, що в тому місці, де нас занесло, зранку прорвало трубу, вона залила всю площу і вкрила льодом. А наступного ранку до мене приходить начальник караулу, каже: «Юрію Віталійовичу, я вас дуже прошу, у вас завтра суд — не розповідайте про ДТП пресі, бо хлопця знімуть з роботи». Я пообіцяв. Їдемо в суд, бачу — Коля весь блідий — вони не вірили, думали, що я все-таки підніму скандал. Але я тримав слово і на всі питання журналістів, чи вчора з вами щось сталося, відповідав, що це повна брехня, все нормально. Коля був страшенно вдячний, його залишили, і він вже відвозив мене весь час. Ми з ним лиш домовились, що відтепер я його називатиму Шумахером.