Розділ «Янукович»

1

Вперше з Віктором Януковичем ми перетнулися 2002-го року. Починалася кампанія «Україна без Кучми», і Йосип Вінський вирішив сам стати вождем повстання й відправив мене на Донбас. Він вважав, що той, хто тримає мегафон, — той і лідер акції. Життя показало, що це не зовсім так, але мене відправили на східний фронт: призначили першим секретарем Донецького обкому Соцпартії, доручивши організувати там демонстрації не гірші, ніж у Києві.

Щоб зрозуміти, що це означало, треба знати, що на той момент у Донецьку після згасання шахтарського руху не було жодної демонстрації або мітингу, напевно, вже років з десять.

Проте за пару місяців нам вдалося знайти достатню кількість ідейних людей та організувати досить міцний і активний осередок. І за день до першої демонстрації на мене вийшов помічник Януковича — Едуард Прутнік з пропозицією зустрітися. Янукович на той момент був ще губернатором Донецької області, хоча всі знали, що він вже готується їхати в Київ, бо його готують до прем’єрства. А найбільшим ворогом Януковича на той момент був Віктор Медведчук, який робив усе, аби його дискредитувати, і всі ці намагання щодня виливались на телеекрани.

І от мене запрошують зустрітися. Ну, думаю, чого ні — я народний депутат, він — губернатор, з огляду на роботу в регіоні нам явно було про що поговорити. Дуже чітко пам’ятаю той день. Він мене зустрів прямо у дверях адміністрації. Каже:

— Ну, как вам у нас на Донбассе?

— Замечательный город, — кажу, — вызывает уважение. В отличие от Києва в шесть утра на улицах масса людей — рабочий город, запах угля, руды… Вот только плакаты дурацкие.

— В смысле?

— Ну, у вас везде написано: «Донбасс никто не поставит на колени. В. Янукович».

— А что тебе там не нравится?

— Ну, что он так и будет валяться на земле. Может, пусть хотя бы на колени встанет?

Він замовк, дивиться прямо в упор, потім каже:

— Шутки у тебя дурацкие!

— А у тебя дурацкие лозунги.

— А почему ты мне «тыкаешь»?

— А ты почему?..

Він знову замовкає. Потім ми ще кілька разів так слово за слово один одного промацали, потім вже перейшли на «ви» і поговорили абсолютно нормально. Тоді йому не всі теми давалися так легко, як зараз, і він почав говорити зі мною про те, що йому близьке — проблеми шахт. Очевидно, Янукович вважав, що перед ним хлопець з намету, і він таким чином зможе продемонструвати авторитет. А я все ж таки побув і головним конструктором шеститисячного заводу, і заступником голови Рівненської обласної адміністрації з економіки, і навіть трішки заступником міністра науки і технологій. Тож коли ми розговорились, виявилось, що і я непогано знаю шахти, і в курсі проблем з рентабельністю, і реорганізацією, і з об’єднанням шахт. Він був трохи здивований, і ми дійсно якийсь час говорили про абсолютно неполітичні речі. Але і я був здивований, бо очікував побачити вже політика, може навіть політикана, а Янукович справив на мене враження завгара. Як він буде керувати країною? Я тоді ще не знав, що його ключовий ресурс — мафія.

А потім вже прямо перейшов до справи. Каже: «Вот завтра у вас будет демонстрация, но вы же в курсе, что мы её не допустим?» Кажу: «Да, в курсе». — «Вы знаете как?». Кажу: «Да, знаю». А в нас була інформація, що в натовп демонстрантів вони збираються випустити своїх людей, які на самому початку кинуть декілька пляшок по вітринах дорогих магазинів, і нас одразу ж мають скрутити. Я це розповів, він каже: «Ну, вот видишь, все знаете, а пробуете заниматься ерундой». І посміхається. Але ж і ми готувались. Кажу:

— Віктор Федорович, але ж ви не спитали мене, хто буде очолювати демонстрацію.