Розділ «Тюремний «кутюр»»

В тюрмі їжу розносять по «хатах», їдальні там немає. Розносять засуджені з «чорних хат» із невеликими термінами. Тобто людину засуджено на два-три роки, рік він вже відсидів і лишається в тюрмі на підсобні роботи: кухарі, прибиральники, електрики, столярі та інші.

Найблатнішою вважається робота баландьора, а ще краще баландьор дієти. Бо дієтчикам носять спеціальну їжу, дієтичну — згущенку, варені яйця та масло! Що це за дієта, не знаю, але призначає її лікар. Мені, наприклад, таке призначали після голодування — тобто коли взагалі нічого не можна було їсти, не те що масло та згущенку. Я забирав свою «дієту» на тиждень вперед — сам, звісно, не їв, але співкамерники були щасливі.

Баландьор — це, як правило, молодий хлопчина, років двадцяти з хвостиком, який розносить їжу у здоровенній п’ятдесятилітровій пластиковій бочці, в якій учора могли бути оселедці, а сьогодні суп чи каша, сморід стоїть страшний. Взагалі, дві третини Лук’янівського СІЗО — це пацанва десь двадцяти — двадцяти п’яти років, їх іще називають «ножичками». Сидять, як правило, за дев’ять грамів наркоти.

Це те, що я колись скасував, а зараз знову почали використовувати. Дев’ять грамів — це мінімальна доза, за яку можна було брати і саджати. Коли ми прийшли, по-перше, відмовились від того підкидання — коли проти людей не могли нічого зібрати, їм підкидали мінімум наркоти і в’язали. Ми це скасували. Але головне, щодо наркотиків — ми почали оцінювати не за кількістю затриманих осіб, а за вагою затриманих речовин. Тобто не палички — скільки справ, а скільки кілограмів. Ну а це вже зовсім інші стосунки! Тобто ти мені подавай не 150 кримінальних справ по мінімалці 9 грамів, а 150 кг конфіскованих речовин. Цей нюанс багато змінив: брати почали не доходяг, які мали дві дози на компанію, а реальних збутників. А коли я пішов — знову вся тюрма забита «ножиками» з коноплею, по дев’ять грамів…

Так от, щодо баландьора. Повертаюсь якось у камеру, а там роздають їжу. А я вже звик до того, що стоїть бочка, смердить так, що краще пробігти мимо. Я не жартую! Поруч неможливо навіть дихати тим, що вони роздають. А тут проходжу і попри сморід застигаю, бо в мене культурний шок. Стоїть баландьор, у нього в руках здоровенний армійський черпак. Але видно, що до дна той черпак не дістав би — довжини йому явно не вистачало, ошпарив би руку. І він до цього черпака дротом прикрутив ніжку від дерев’яного стільця. Причому не простого стільця, а такого віденського, з візерунками! Лук’ян-кутюр!