Розділ «Клітка»

Найбільший моральний дискомфорт був не від тюрми, не від смороду, а від самотності. Це сталося під час першого судового засідання. Мене привезли до суду і повели в зал, де проходило засідання. Велике світле приміщення, пусто, людей ще немає. Мене заводять в зал, саджають в клітку, закривають і я залишаюсь майже один. В цей час на вулиці мітинг, я чую ці всі звуки, голоси Жені Нищука, Юри Гримчака, інших друзів. І тут починаю розуміти, що зараз зал буде повен людей, які побачать мене у клітці! Це повний спротив твого людського єства, жахливе відчуття, яке я не забуду ніколи. Це гірше, ніж камери спостереження, які фіксують кожен твій рух, навіть в туалеті. Камери можна просто не помічати. А тут ти стоїш перед цими ґратами і не бачити їх не можеш. Я вирішив поводитись так, ніби їх немає. Але це не вдалося. Починають заходити люди, ти простягаєш їм руку для привітання і бачиш у їхніх очах переляк від клітки. Я вже не кажу, що в таких умовах навіть потиснути руку нормально неможливо, вже не кажу про те, щоб обняти Ірину чи поцілувати сина. Тобто ти розумієш, що, по-перше, посадили тебе ні за що, а по-друге, ніхто, жодна людина до рішення суду не може називати тебе винним, але тебе вже тримають у клітці, як звіра! Я до цього звикав досить довго. Ненавиджу клітки! Всі — для пташок, для звірів, для людей, для країни.