Розділ «Помста»

Перші півроку я сильно рефлексував на слова — прокуратури, міліції, Кузьміна, Войченка, Могильова, Януковича… Всі ці щасливі обличчя, цинічні брехливі заяви. І внутрішньо це, звісно, дуже спалювало. Підскакував тиск, пульс доходив до двохсот. Потім у якийсь момент просто відпустило. Я зрозумів, що єдина мета цих всіх слів — це помста мені за відмову скоритися. І чим більше я реагую — тим щасливіші вони.

І тоді мені як відрізало — я перестав злитися, почав сміятися з інквізиторів.

І ще одне, найважливіше. В Дхаммападі, священній книзі буддизму, я прочитав, що помста руйнує душу глупака так само, як алмаз розламує скелю, в якій він зародився.

У мене перед очима був наочний приклад Колєснікова. Я завжди думав: ну невже людина, у якої є все — гроші, влада, невже йому дійсно хочеться тратити час на помсту всім, хто свідчив проти нього, хто приймав рішення по його справі, хто випускав достроково засудженого ним заявника. Пам’ятаю, якраз тоді вийшла книжка Ліни Костенко «Записки українського самашедшого», в якій я вичитав дуже гарну і точну фразу: «Головне в житті — набутися зі своїми». І це правда. В тюрмі ти просто фізично відчуваєш, як між пальців просипається пісок часу.

Я прийняв рішення не мститися. Ці потвори і так вкрали у мене 2,5 роки життя. І я не віддам їм ні хвилини на зведення рахунків. Якщо уявити масштаб цих людей, то це навіть смішно. Ну от, наприклад, Ренат Кузьмін — явний інквізитор системи, який зробив на цьому кар’єру. Я його внутрішньо непогано знаю. Там повна порожнеча. Там палає лише жага до грошей та посад. Забери від нього потік грошей і погони — і все, він нуль, що не становить жодної проблеми нікому. Бо за ним нема ані ідей, ні переконань, ані принципів, він просто зникне. Хоч краще, аби він зник з вироком.