Розділ «МВС: знайомство»

Перших півроку працював до 3-4-ої ночі. Треба було не лише розібратися з незнайомою справою, а й змінити дискредитоване керівництво. В перший же місяць 2005-го я зняв не тільки всіх 14 заступників, а й змінив усіх 27 начальників обласних УВС з замами і 900 районних начальників.

Приїхав якось у Черкаси представляти нового керівника. А в цей день троє міліціонерів вели розбійника на відтворення злочину. Раптом він, як був у наручниках, стрибнув з мосту і побіг по замерзлій річці. І провалився. Міліціонери шубовснули за ним, витягли і, поки приїхав службовий бобік, півгодини били його ногами. Побили дуже сильно. їх за це затримали, привели до мене.

— Ви розумієте, що я вас маю посадити? Мовчать.

— Нащо ви його витягували, він же пенсіонерок бив арматурою по голові, забирав усі гроші.

Один піднімає голову:

— Так жалко ж, людина все ж таки.

— А били нащо?

— Так цей во, холодно ж, пане міністре… І от хто вони, наші менти? Герої? Злодії?

Багато залежить від поставлених завдань і контролю за діями підлеглих.

Другий приклад теж став повчальним. Прийшовши на посаду, я, як рівнянин, відразу дав команду провести зачистку від нелегальних копачів бурштину. Є така давня проблема на Рівненщині. Начальник Головного штабу швидко підготував доручення, я його підписав. Але через недосвідченність не звернув уваги, що адресувалося воно УСІМ облуправлінням.

Через місяць почав отримувати рапорти про успіхи в проведенні операції «Бурштин». Коли читав звіти з Житомира і Львівщини, ще якось думав, що, може, й там є поклади. Здивувався рапортам з Київщини і Полтавщини. Але коли вже прийшли переможні реляції з Луганщини, — офігів. Дзвоню місцевому начальнику. Той б’є каблуками об паркет, жваво рапортує: «Панє міністр, всьо успєшно. 134 справи і єщо буде».

А я намагаюсь акуратно вияснити, щоб не сісти в калюжу: а в чому специфіка операції з бурштином у вашому краї?

— А оні с мєждународними звязкамі, панє міністр. С пронікновєнієм у вищі ешелони влади по обє сторони кордону.

Я геть одурів. Але розумію, що доповідає він надто жваво.

— А ти хоч знаєш, що таке бурштин? — питаю раптом.

— Єслі чесно, то нє очень. Ми в словарях подивіліся, нема такого. (А в старих радянських українсько-російських справді було: янтарь — янтар.)

— Ну і що ви зробили?

— Так ми цей, посовєтувались із сосєдями, з Донєцком.

— Знайшли знавців? — веселюся вже я.