Розділ «Янукович»

Вдруге це було під час штурму ним президентської посади у 2009–2010 роках. Ми придумали слоган «СТОП ЗЕК», намалювали профіль, дуже схожий на нього, але коли, наприклад, Ганна Герман питала мене: «А хто ж це?», я завжди відповідав, що ми проводимо антикорупційну боротьбу з різними зеками. Вона каже: «Але ж профіль!». А в цьому профілі я, наприклад, впізнаю педофіла з Київської академії водного транспорту. Якщо ви в цьому профілі впізнаєте свого лідера, то це ж не моя, а ваша проблема. А той профіль дійсно був схожий на обох.

Тоді мені багато хто казав, що я ризикую, бо Янукович це сприймав як особисту образу, і нібито десь навіть сказав, що, мовляв, «я его закрою, пусть побудет зеком». Можливо. Але на той час я вже точно усвідомив: В. Янукович взяв курс на побудову гангстерської корпорації «Донбас», яка мала загарбати всю Україну відверто бандитськими методами. Тож слів не підбирав. Ми програли і я справді наблизився до тюрми ще на один крок.

Чи став я зеком? Ми по-різному сиділи. Для нього тюрма стала школою життя. У ній молодий «баклан» отримав своє бачення цінностей. Для мене тюрма стала випробуванням вже сформованих переконань. Ми різні люди і по-різному сиділи. Хоч я і віджартовуюсь, що вже пройшов президентський мінімум.

Та якщо серйозно, вже зараз оцінюючи свій досвід перебування у в’язниці, я певен, що не тюрма формує людину. Я відсидів практично стільки ж, скільки відсидів Янукович, і не думаю, що мене тюрма сильно змінила. Вона, звісно, впливає на людину, але у сильних людей все одно залишається стрижень, переконання. Мої я уточнив і зміцнив. А у випадку Януковича тюрма з ранніх років сформувала його звички, принципи, погляди на життя. З одного боку, це важке дитинство, в суто побутовому сенсі, яке вплинуло на нього приблизно так, як блокада Ленінграда вплинула на ленінградців. Він все життя буде намагатися компенсувати все, що тоді недоотримав, а потім бачив навколо себе, перебуваючи у середовищі заможних партнерів. Подивіться, у що він вдягається, чим він пишається і, врешті-решт, куди він поселився, коли в нього з’явилась можливість вибору. Він живе у резиденції Володимира Щербицького, який керував урядом УРСР саме в ті роки, коли Янукович був засуджений. В цьому є дуже символічна підсвідома логіка: «Я був принижений системою, а тепер поселився в будинку глави цієї системи». Екс-зек в будинку екс-глави держави. А в клітках — кенгуру і вороги. Інше приниження — це необхідність весь час просити гроші у багатших за нього. Звідси його клептоманія, тяга до мільярдів.

Потім був Майдан — ще одне приниження. Звідси — страх вільних людей, що не вкладаються в зеківську класифікацію лохів і блатних. Тепер він став президентом, і логіка та сама: «Я був принижений тими, в кого є гроші, і тими, хто був на Майдані, але я доведу, що можу обходитись без чужих грошей і керувати тими, хто хотів відкинути мене на узбіччя історії». В цієї людини безповоротно деформована свідомість. Він постійно хоче комусь щось доводити: що він успішний, що він багатий, що всемогутній.

Фактично він хоче перетворити країну на зону, де він — пахан. Це його ідеал.

Я не маю ставлення до Віктора Януковича як до карикатурного бандита. І вперше у мене таке відчуття виникло ще 2004 року під час дебатів Янукович-Ющенко. Ми всі пам’ятаємо, яким недоумком вимальовувала помаранчева команда Віктора Януковича. Але під час дебатів у більшості думаючих людей відвисла щелепа, коли вони побачили іншого Януковича. Давайте визнаємо: так, Ющенко був впевненішим, бо за ним стояв Майдан, але самі дебати по суті він програв. За всіма параметрами: за психологією, картинкою, змістовним меседжем. Він їх програв ущент. І я тоді для себе поставив галочку, що Янукович далеко не примітивний бандюк. Час показав, що в принципі, він здатен вчитися, рости і — головне — приймати рішення.

З нашого боку усі ці роки відбувалось таке тихе самозаколисування. Бо дуже легко вийти на публіку і сказати: «Та хто він такий? Це просто мафія, це просто бандити і ідіоти, а ми такі грандіозні, розумні, працелюбні і сильні». А в реальному житті виявилося, що Янукович насправді є провідником дуже потужної команди хижаків. У них сильна мотивація: безкарно грабуй і отримай частину награбованого. Протиставити цьому можна тільки злагоджену, командну роботу за переконаннями. На жаль, у нас цього ні разу не відбулося. Ми не оцінили ще й різницю підходів. Виявилося, що бандитська система управління сильніша, ніж демократичні процедури. Це не тільки особиста роль Віктора Януковича. Це — модель злочинного світу, коли всіма керує єдиний лідер, який, опираючись на право сильного, змушує всіх виконувати свої ролі, і при цьому змиритися з відсутністю права на самостійні рухи і в роботі, і в грабунку. Така система в країні, де відсутні громадянські інституції, більш життєздатна. Зламати це може лише загальний громадянський спротив, а потім — загальна перебудова системи, виховання нових цінностей в суспільстві.