*3: {Оранта (лат. огапз. огапШ — благаючий) — персонаж, зображений у молитовній позі з піднесеними руками.}
Сім нот музичної гамми, гармонія звуків — і неповторність талановитих музичних творів і виконавців. До здобутків музичного мистецтва належить українська духовна музика. Одним із творців українського хорового стилю у духовній музиці був М. Березовський (1745—1777). Він узагальнив досягнення вітчизняної та західноєвропейської хорової музики у циклічних (багаточастинних) хорових духовних композиціях а капела (італ. а cappella — дослівно каплиця) — хоровий спів без інструментального супроводу.
Структурні принципи хорових концертів М. Березовсь-кого розвинули А. Ведель (1767—1806) і Д. Бортнянський (1751—1825). Духовна музика Д. Бортнянського органічно поєднує традиції українського національного хорового мистецтва, західноєвропейського бароко і класицизму. Твори композитора звучать у церквах багатьох країн світу (Мащен-ко, 1951; Степанченко, 1989).
Натхнення у музиці шукали імпресіоністи. Музика і колір надихали композиторів Р. Вагнера (Німеччина), М. Рим-ського-Корсакова й О. Скрябіна (Росія), композитора і художника М. Чюрльоніса (Литва). Творчість Чюрльоніса вирізняє синестезійність і живописна ритміка (симфонічні поеми — "Ліс", "Море"; живописні цикли — "Сотворіння світу", "Соната моря"). Синестезійність мислення і поетична музикальність властиві творчості українського живописця Олекси Новаківського ("Ноктюрн", "Музика квітів. Каштани і бузок" та ін). Глибоко хвилюючі космічні мотиви музики А.Шнітке (Росія). На думку С. Губайдуліної (Татарстан), своєрідного авангардиста XXI ст., головне у музичній творчості — самотність зосередження, що дає змогу "почути", як звучать рослини, предмети, земля, сонце, людина.
Не випадково музику трактовано як "розталу архітектуру", а архітектуру— як "застиглу музику". Адже "звучить колона, як гобоя звук" (М. Бажан).
Особливий фантазійний хорал, спрямований у майбутнє, вирізняє творчість архітекторів Ле Корбюзьє (Франція), Оскара Німейєра (Бразилія), Кенцо Танге (Японія). Творча фантазія втілилась у "місто-башту" (1200 м заввишки, Італія, Р. Габріель), "дім-дерево" (3200 м, Англія, Фрішмен).
Виразність каменя, в якого "забрали все зайве", — і ба-гатомаїття шедеврів світової пластики. Скульптура — симфонія почуттів, до якої кожен долучає власну мелодію.
Творчість митця промовляє серцем і спрямовується у Вічність, його самовираження — нескінченний пошук Істини.
Що є істина: для митця як людини, для людини як неповторної особистості, для реципієнта (того, хто сприймає твір мистецтва) у системі універсальної цілісності буття і культури?
Мистецтво вирізняє художньо-творче пізнання істини як внутрішньо суперечливого процесу. І саме філософія Людини визначає творчість митця, наповнюючи її онтологічним смислом. Істина для художника — це особистісна морально-етична рефлексія над змістом буття як парадигмальний вибір Добра і Зла.
Тарас Шевченко як філософ засобами художнього слова утвердив істину як творчу духовність ("І Слово було Бог...").
Іван Франко у філософських поемах "Смерть Каїна" та "Мойсей" із гуманістичних позицій розглянув ці вічні образи світової літератури.
До образів Христа, Пілата, Іуди, Розп'яття звертався Микола Ге, трактуючи євангельські сюжети у контексті християнської ідеї самовдосконалення. Примітна у цьому сенсі його картина "Що є Істина? Христос і Пілат" (1890, Третьяковська галерея, Москва).
Вибір між Добром і Злом — світоглядно-етична проблема для митця і кожної людини. Людина як особистість і людська цивілізація функціонують на засадах Добра, співчуття, милосердя. Відомий математик В. Арнольд у праці "Теорія катастроф" сформулював принцип тендітності (крихкості) добра, згідно з яким для утвердження добра потрібна комбінація багатьох складових. І, навпаки, достатньо однієї негативної риси або дії, щоби виявилося зло.
Відтак важливо засобами мистецтва виховувати естетичну привабливість Добра, усвідомлення моральної сутності вчинку.
Культура і мистецтво становлять духовно-творче підґрунтя гуманітарно-ціннісного розгортання людської сутності. Це враховує об'єктивні тенденції акмеологічної (грец. акте — вершина, розквіт) оптимізації людського буття, оскільки для кожної людини важливо досягти успіху в різних галузях життєдіяльності. Акмеологія — нова галузь гуманітарної науки, яка досліджує найвищі досягнення людини (умови, закономірності, проблеми тощо) у процесі її життєвого шляху (М. Рибаков).
Процес соціалізації особистості суттєво оптимізує поєднання навчання і виховання з духовністю родинних традицій як актуальними формами комунікативної взаємодії поколінь.
Сім поколінь роду (за українською національною традицією) — й актуалізація історичної пам'яті, самоусвідомлення особистості у системі національної і світової культури.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.“ на сторінці 2. Приємного читання.
