Імена — як загальне надбання людства — радше загальнолюдські. Вони функціонують у зовсім різних аспектах. Переважно незмінною або переробленою залишається фонема імені, а корінне значення втрачається (або набуває нового змісту). Таке ім'я Іфлат (перських євреїв) — перероблення грецького імені Платон.
Зменшувальні, пестливі, насмішкуваті й інші життєві видозміни кожного імені потрібно розуміти як різні пристосування цього імені до відтінків відносин у межах одного народу і одного періоду.
Проте в певні часи втрачається чуття монументальної форми цього імені як непосильно величної для цього часу; суспільство не має потреби в одвічних силах відомого імені. І тоді, разом із зубожінням самого життя, одвічні імена, зокрема імена духовно зобов'язувальні, стають суспільству незрозумілими і далекими, змінюючись непотрібними переробками, або зовсім забуваються.
Тепер по-чужому звучить ім'я Іоанн, воно витіснено переродженням своїм — іменем Іван. У своїй онтологічній висоті Іоанн — це син грому, замкнена блискавка, страх Божий і мудрість Божа. Появляється Іван — ім'я як збіднений зліпок первісного імені. Ім'я Іван запозичується іншими народами, наприклад, німцями (Jwan).
Те, що власне називається іменем, становить осердя особистості, її найсуттєвішу форму: втілюючись, ця форма обростає другорядними ономатологічними символами, які своєю сукупністю і спільно з головним символом утворюють повне ім'я особистості.
Називання по батькові підкреслює в імені духовний зв'язок з батьком, прізвища — з родом. Відтінки індивідуальності виявляються і формулюються різними особливостями сполучення імен.
Декотрих людей вирізняє вплив матері, а присутність батька постає ніби між іншим, не онтологічно. І якщо їх називають по батькові, то лише для збереження коректності; природніше називати по імені, або по імені й прізвищу.
І, навпаки, у деяких людей особисто індивідуальний момент настільки губиться в побутовому і родовому, що природно іменувати їх лише по батькові.
Зокрема, у селянстві, де злитість роду і суспільства особливо міцна, а індивідуалізація виражена слабо (подібно до героїчної гомерівської Греції), встановлюється звичай іменувати поважних людей лише по батькові.
Додаткові імена західного світу в протестантів і, особливо, у католиків, а також складні імена арабів та інших народів, як і наші прізвиська, мають одне призначення: диференціювати ім'я і надати можливість вираження найтонших відтінків, які залежать від окремих самобутніх чинників становлення особистості.
Очевидно, давність прізвищ, знатність роду або надзвичайні історичні події, пов'язані з пам'яттю роду, поєднують у представників такого роду безліч яскраво виражених індивідуалізуючих чинників, тому наявність різних імен у складному імені такої особистості є органічною.
Ім'я неможливо адекватно перекласти іншою мовою. Воно має співтворчо відновитись в іншій мові, проте обов'язково буде іншим аспектом того самого іменного типу. Однак через цей аспект можливо прозріти вихідний духовний тип імені, який стоїть над усіма окремими аспектами, але який у них виявляється щораз своєрідно забарвленим.
Остаточна втрата імені суспільно завжди означала громадську й історичну смерть, повне зникнення з горизонту історії.
Натомість входження в історію, закріплення у ній свого місця, своєї реальності завжди визначалось як "утворення собі імені", вищий ступінь якого — створення вічної пам'яті імені соборною свідомістю Церкви і, нарешті, — Богом. Пам'ятаний Богом імен означає вічне існування цих "Я", а повний розрив з буттям рівнозначний забуттю Богом імені або знищенню його в Книзі життя.
Ж. Деррида в "Ессе про ім'я" зазначив, що надання імені радше має відношення до дарування того, чого не мають (як у відповідних роздумах Плотіна про Благо). Тут важлива рефлексія над собою — автобіографічна, рефлексія над ідеєю або іменем Бога (Деррида, 1998).
Власні назви досліджує окрема галузь мовознавства — ономастика (грец. onomastikos — який стосується імені, найменування або onomastike — мистецтво давати імена; опота — ім'я ). Окремий розділ ономастики становить антропоніміка (грец. antropos — людина, опота — ім'я), яка вивчає антропоніми (власні імена людей): особові імена, форми по батькові, прізвища, прізвиська, псевдоніми.
Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).“ на сторінці 2. Приємного читання.
