Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

Філософія родознавства

Імена — як загальне надбання людства — радше загальнолюдські. Вони функціонують у зовсім різних аспектах. Переважно незмінною або переробленою залишається фонема імені, а корінне значення втрачається (або набуває нового змісту). Таке ім'я Іфлат (перських євреїв) — перероблення грецького імені Платон.

Зменшувальні, пестливі, насмішкуваті й інші життєві видозміни кожного імені потрібно розуміти як різні пристосування цього імені до відтінків відносин у межах одного народу і одного періоду.

Проте в певні часи втрачається чуття монументальної форми цього імені як непосильно величної для цього часу; суспільство не має потреби в одвічних силах відомого імені. І тоді, разом із зубожінням самого життя, одвічні імена, зокрема імена духовно зобов'язувальні, стають суспільству незрозумілими і далекими, змінюючись непотрібними переробками, або зовсім забуваються.

Тепер по-чужому звучить ім'я Іоанн, воно витіснено переродженням своїм — іменем Іван. У своїй онтологічній висоті Іоанн — це син грому, замкнена блискавка, страх Божий і мудрість Божа. Появляється Іван — ім'я як збіднений зліпок первісного імені. Ім'я Іван запозичується іншими народами, наприклад, німцями (Jwan).

Те, що власне називається іменем, становить осердя особистості, її найсуттєвішу форму: втілюючись, ця форма обростає другорядними ономатологічними символами, які своєю сукупністю і спільно з головним символом утворюють повне ім'я особистості.

Називання по батькові підкреслює в імені духовний зв'язок з батьком, прізвища — з родом. Відтінки індивідуальності виявляються і формулюються різними особливостями сполучення імен.

Декотрих людей вирізняє вплив матері, а присутність батька постає ніби між іншим, не онтологічно. І якщо їх називають по батькові, то лише для збереження коректності; природніше називати по імені, або по імені й прізвищу.

І, навпаки, у деяких людей особисто індивідуальний момент настільки губиться в побутовому і родовому, що природно іменувати їх лише по батькові.

Зокрема, у селянстві, де злитість роду і суспільства особливо міцна, а індивідуалізація виражена слабо (подібно до героїчної гомерівської Греції), встановлюється звичай іменувати поважних людей лише по батькові.

Додаткові імена західного світу в протестантів і, особливо, у католиків, а також складні імена арабів та інших народів, як і наші прізвиська, мають одне призначення: диференціювати ім'я і надати можливість вираження найтонших відтінків, які залежать від окремих самобутніх чинників становлення особистості.

Очевидно, давність прізвищ, знатність роду або надзвичайні історичні події, пов'язані з пам'яттю роду, поєднують у представників такого роду безліч яскраво виражених індивідуалізуючих чинників, тому наявність різних імен у складному імені такої особистості є органічною.

Ім'я неможливо адекватно перекласти іншою мовою. Воно має співтворчо відновитись в іншій мові, проте обов'язково буде іншим аспектом того самого іменного типу. Однак через цей аспект можливо прозріти вихідний духовний тип імені, який стоїть над усіма окремими аспектами, але який у них виявляється щораз своєрідно забарвленим.

Остаточна втрата імені суспільно завжди означала громадську й історичну смерть, повне зникнення з горизонту історії.

Натомість входження в історію, закріплення у ній свого місця, своєї реальності завжди визначалось як "утворення собі імені", вищий ступінь якого — створення вічної пам'яті імені соборною свідомістю Церкви і, нарешті, — Богом. Пам'ятаний Богом імен означає вічне існування цих "Я", а повний розрив з буттям рівнозначний забуттю Богом імені або знищенню його в Книзі життя.

Ж. Деррида в "Ессе про ім'я" зазначив, що надання імені радше має відношення до дарування того, чого не мають (як у відповідних роздумах Плотіна про Благо). Тут важлива рефлексія над собою — автобіографічна, рефлексія над ідеєю або іменем Бога (Деррида, 1998).

Власні назви досліджує окрема галузь мовознавства — ономастика (грец. onomastikos — який стосується імені, найменування або onomastike — мистецтво давати імена; опота — ім'я ). Окремий розділ ономастики становить антропоніміка (грец. antropos — людина, опота — ім'я), яка вивчає антропоніми (власні імена людей): особові імена, форми по батькові, прізвища, прізвиська, псевдоніми.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).
  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література