Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

Філософія родознавства

Нині є надія на відтворення рельєфу відповідно до початкового проекту і призначення Парку пам'яті (збереглися слайди рельєфу, що виготовив Семен Райхман).

Кожна країна має некрополі, де поховано видатних людей, куди нащадки приходять вшанувати їх пам'ять.

Алея для почесних поховань є в Києві на Байковому кладовищі (виникло 1833). Зокрема, на його старій частині розміщена могила української поетеси-філософа Лесі Українки. На Новому Байковому цвинтарі — горельєфний портрет першого президента України, автора понад 1800 наукових праць Михайла Грушевського (скульптор І. Макогон, архітектор В. Кричевський).

У Львові з 1786 р. функціонує Личаківський некрополь з численними художніми пам'ятками різних епох (скульптури, надгробки, монументальні каплиці, гробниці, мавзолеї). Личаківський меморіал — своєрідний пантеон видатних особистостей різних народів: українського (тут поховані Маркіян Шашкевич, Іван Франко, Олекса Новаківський, Іван Труш, Соломія Крушельницька, Олена Кульчицька та ін.), австрійського, польського, вірменського, російського. Тепер це — історико-культурний музей-заповідник "Личаківський цвинтар".

Згідно з етичним принципом стоїків "пам'ятай про смерть" ("memento тотї"), кожен вчинок необхідно сприймати як останній, тому потрібно уникати вчинків, виправити які внаслідок смерті неможливо.

Відомо, що Александр Македонський заповів поховати себе з відкритими долонями, оскільки людина відходить в інший світ з порожніми руками.

Одна з давніх моральних настанов зобов'язує: добру справу зробив — білий камінь поклади, зло скоїв — поклади чорний.

Отже, яку пам'ять людина залишає після себе — залежить від неї самої, від її справ і вчинків.

Рано чи пізно кожен має відповісти на запитання: "Що ти зробив для людей?" У цьому — спроба філософсько-етичного осмислення сутності буття, втілена Рафаелем в знаменитій "Сикстинській мадонні" (1513; Дрезденська картинна галерея. Німеччина).

Кожна людина вибудовує власне життя у площині питань світоглядного і морального змісту: "Я — для Себе?", "інші — для Мене?", "Я — для Інших?".

Залежно від вибору власної позиції, утворюється певна культурна і ціннісна реальність, отже, — мета і сенс людського буття. Вичерпну відповідь з цього приводу дав видатний швейцарський педагог Генріх Песталоцці(1746— 1827). На його надгробному пам'ятнику викарбовано: "Все для інших, нічого для себе".

Свій вибір зробив польський педагог і письменник Януш Корчак, який під час Другої світової війни разом з дітьми з Будинку сиріт увійшов у газову камеру табору смерті вТреблінці (Корчак, 1983).

Очевидно, важливо осягнути оптимістичну сутність і духовну цінність життя. Адже "... немає смерті. Є тільки різні виміри буття", — стверджує Ліна Костенко. На дорозі життя радість і сум ходять поруч, життєві стежки вишиті "червоними і чорними нитками". В інший світ відійде і найрідніша людина — мати, яка стане "замріяним полем на всі покоління й віки" (В. Крищенко). Тому потрібно вміти пережити і розділити горе, підніматися вище і з гідністю йти далі (Василюк, 1991).

Загальновизнано, що тривалість життя людини становить близько 85—90 років, довгожителів — 115—120 років. Історично життя має тенденцію до збільшення. Так, його тривалість становила: у первісних людей — близько 18 років; у римлян — 23; Середньовіччя — 35; XIX ст. — 44; XX ст. — близько 70 років.

Дослідники акцентували на евристичному потенціалі науки у вивченні феномена смерті. Йдеться також про певний досвід поєднання зусиль медицини, природничих наук та ідей християнського богослов'я (Сілуянова, 1998; Тищенко, 2001; Калиновський, 2002), актуальність проблем біоетики і геронтології (Юдін, 1998; Прохоров, 2001).

З позицій геронтології важливе оптимізуюче значення має продовження творчого періоду життєдіяльності людини як найстабільнішого. Людині властиве прискорене й уповільнене старіння. Доведено, що старіння значно уповільнюється внаслідок більшої активності життєвих функцій. У процесі еволюції виникли механізми, які дають змогу подовжити стабільність активного життя людини. Для цього потрібні повноцінне харчування, якісна питна вода, а головне — оптимістичне світовідчуття, позитивна психічна енергія розширення сфери інтересів і спілкування, інтелектуальне середовище, гармонізація соціально-економічних, культурологічних і емоційно-психологічних чинників. Людина має відчувати себе соціально захищеною і потрібною.

На різних вікових стадіях людина спроможна утверджувати себе як творчу індивідуальність. Можна навести численні приклади активності людського духу, всі вони підтверджують закономірність: творчість людини — це матеріалізована духовність у культурі.

Особистісне буття людини у площині "Я — для Інших!" — реалізується як самоцінність творчості, проростає як пам'ять поколінь і духовний діалог з предками і нащадками, нацією і світом.

Проблемно-пізнавальні завдання

• 1. Поясніть символіку "світового дерева" у контексті міфологічної моделі світу,

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.
  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література