Нині є надія на відтворення рельєфу відповідно до початкового проекту і призначення Парку пам'яті (збереглися слайди рельєфу, що виготовив Семен Райхман).
Кожна країна має некрополі, де поховано видатних людей, куди нащадки приходять вшанувати їх пам'ять.
Алея для почесних поховань є в Києві на Байковому кладовищі (виникло 1833). Зокрема, на його старій частині розміщена могила української поетеси-філософа Лесі Українки. На Новому Байковому цвинтарі — горельєфний портрет першого президента України, автора понад 1800 наукових праць Михайла Грушевського (скульптор І. Макогон, архітектор В. Кричевський).
У Львові з 1786 р. функціонує Личаківський некрополь з численними художніми пам'ятками різних епох (скульптури, надгробки, монументальні каплиці, гробниці, мавзолеї). Личаківський меморіал — своєрідний пантеон видатних особистостей різних народів: українського (тут поховані Маркіян Шашкевич, Іван Франко, Олекса Новаківський, Іван Труш, Соломія Крушельницька, Олена Кульчицька та ін.), австрійського, польського, вірменського, російського. Тепер це — історико-культурний музей-заповідник "Личаківський цвинтар".
Згідно з етичним принципом стоїків "пам'ятай про смерть" ("memento тотї"), кожен вчинок необхідно сприймати як останній, тому потрібно уникати вчинків, виправити які внаслідок смерті неможливо.
Відомо, що Александр Македонський заповів поховати себе з відкритими долонями, оскільки людина відходить в інший світ з порожніми руками.
Одна з давніх моральних настанов зобов'язує: добру справу зробив — білий камінь поклади, зло скоїв — поклади чорний.
Отже, яку пам'ять людина залишає після себе — залежить від неї самої, від її справ і вчинків.
Рано чи пізно кожен має відповісти на запитання: "Що ти зробив для людей?" У цьому — спроба філософсько-етичного осмислення сутності буття, втілена Рафаелем в знаменитій "Сикстинській мадонні" (1513; Дрезденська картинна галерея. Німеччина).
Кожна людина вибудовує власне життя у площині питань світоглядного і морального змісту: "Я — для Себе?", "інші — для Мене?", "Я — для Інших?".
Залежно від вибору власної позиції, утворюється певна культурна і ціннісна реальність, отже, — мета і сенс людського буття. Вичерпну відповідь з цього приводу дав видатний швейцарський педагог Генріх Песталоцці(1746— 1827). На його надгробному пам'ятнику викарбовано: "Все для інших, нічого для себе".
Свій вибір зробив польський педагог і письменник Януш Корчак, який під час Другої світової війни разом з дітьми з Будинку сиріт увійшов у газову камеру табору смерті вТреблінці (Корчак, 1983).
Очевидно, важливо осягнути оптимістичну сутність і духовну цінність життя. Адже "... немає смерті. Є тільки різні виміри буття", — стверджує Ліна Костенко. На дорозі життя радість і сум ходять поруч, життєві стежки вишиті "червоними і чорними нитками". В інший світ відійде і найрідніша людина — мати, яка стане "замріяним полем на всі покоління й віки" (В. Крищенко). Тому потрібно вміти пережити і розділити горе, підніматися вище і з гідністю йти далі (Василюк, 1991).
Загальновизнано, що тривалість життя людини становить близько 85—90 років, довгожителів — 115—120 років. Історично життя має тенденцію до збільшення. Так, його тривалість становила: у первісних людей — близько 18 років; у римлян — 23; Середньовіччя — 35; XIX ст. — 44; XX ст. — близько 70 років.
Дослідники акцентували на евристичному потенціалі науки у вивченні феномена смерті. Йдеться також про певний досвід поєднання зусиль медицини, природничих наук та ідей християнського богослов'я (Сілуянова, 1998; Тищенко, 2001; Калиновський, 2002), актуальність проблем біоетики і геронтології (Юдін, 1998; Прохоров, 2001).
З позицій геронтології важливе оптимізуюче значення має продовження творчого періоду життєдіяльності людини як найстабільнішого. Людині властиве прискорене й уповільнене старіння. Доведено, що старіння значно уповільнюється внаслідок більшої активності життєвих функцій. У процесі еволюції виникли механізми, які дають змогу подовжити стабільність активного життя людини. Для цього потрібні повноцінне харчування, якісна питна вода, а головне — оптимістичне світовідчуття, позитивна психічна енергія розширення сфери інтересів і спілкування, інтелектуальне середовище, гармонізація соціально-економічних, культурологічних і емоційно-психологічних чинників. Людина має відчувати себе соціально захищеною і потрібною.
На різних вікових стадіях людина спроможна утверджувати себе як творчу індивідуальність. Можна навести численні приклади активності людського духу, всі вони підтверджують закономірність: творчість людини — це матеріалізована духовність у культурі.
Особистісне буття людини у площині "Я — для Інших!" — реалізується як самоцінність творчості, проростає як пам'ять поколінь і духовний діалог з предками і нащадками, нацією і світом.
Проблемно-пізнавальні завдання
• 1. Поясніть символіку "світового дерева" у контексті міфологічної моделі світу,
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.“ на сторінці 2. Приємного читання.
