Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

Філософія родознавства

За давньоруськими літописними джерелами, для виготовлення ідола Перуна й інших язичницьких кумирів використовувалося дерево; голова Перуна була срібною (сивина — ознака змужнілого воїна), а вуса — золотими.

У більшості давньоруських літописів разом з Перуном згадується Хоре (давньорус. Хърсъ), що дає підстави трактувати цю пару божеств як "природні" (грім/блискавка і сонце). Хоре також зіставляється з сонцем (хоча припускається і його зв'язок з місяцем). Ймовірно, Хоре — божество східного походження, відоме на Русі завдяки сарматським або тюркським впливам. Ім'я Хоре передує імені Дажбог — за списком 980 р.

Дажбог (давньорус. Дажъбогъ; Дажбогъ, Даждъбогъ) — важливий персонаж слов'янської міфології, культ якого найбільше пояснює аналогія з античним Аполлоном: Дажбог — син Сварога, Аполлон — син Зевса. Культ сонячного Дажбога простежується у праслов'янських археологічних джерелах І тис. до н. е., де йдеться про святкові ватри, "сонячні колісниці", запряжені лебедями (це ж стосується йАполлона). Згадку про Дажбога подають "Повість минулих літ" (980), "Хроніка" Іоанна Малали (Іпатський літопис під 1144). В останній Дажбог зіставляється з сонцем, подано і про його спорідненість зі Сварогом (як сина і батька). "Слово о полку Ігоревім" двічі згадує руських воїнів як "Дажт-божя вьнука". Хронологічно поява Даж-бога (на підставі іранського бог) вбачається у розширенні контактів зі Скіфією, тобто у VI—IV ст. до н. е. (Б. Рибаков).

Безпосередньо за Дажбогом за списком 980 р. — згадується Стрибог (давньорус. Стрибогь). У "Слові о полку Ігоревім" вітри названі Стрибоговими онуками, які стрілами віють з моря, що, ймовірно, засвідчує атмосферні функції Стрибога. Східнослов'янська міфологія і давньоруські тексти поєднують імена Стрибога та Дажбога, що дає підставу для зближення їх функцій. Значення їхніх імен і етимологія також стосуються багатства: Даж — бог (дати) і Стри — бог (розповсюджувати) долю, благо. Відповідні паралелі простежуються в інших традиціях, зокрема іранській (Baga-) і давньоіндійській (Bhaga-), де згадані імена божеств персоніфікують багатство і його розподіл (розповсюдження).

Божество на ім'я Волос (Велес) згадують слов'янська міфологія і давньоруські джерела, зокрема договір русів з греками 907 р. (за "Повістю минулих літ"). Згідно з Б. Ри-баковим, культ Волоса-Велеса сягає палеолітичного періоду, його характеризує певна трансформація функцій. Прийнятною вважається здогадка лінгвістів про ототожнення цього божества з ведмедем. Очевидно, первісно — це божество мисливської здобичі, "мертвого звіра". Звідси — давній зв'язок Волоса із світом мертвих і певний вияв культу предків, душ померлих. Проте на початках Волос радше постає як земний покровитель мисливців, вдягнутих у звірині шкури, котрі уподібнювалися тим тваринам, на яких полювали. Згодом Велес виступає як "скотий бог", покровитель домашніх тварин, бог багатства. Полісемантизм слова "скот" (лат. pecunia — скот, багатство) вказує на певну історичну епоху, коли головне багатство племені становили стада великої рогатої худоби, тобто на бронзовий вік. У договорі з греками Велес зіставляється із золотом, Перун — зі зброєю. Віщого Бояна називали Велесовим онуком ("Слово о полку Ігоревім"). Це, можливо, засвідчує зв'язок культу Велеса з обрядовими піснями і поезією.

У давньоруському пантеоні подано єдине жіноче божество — Мокош (давньорус. Макошъ). У "Повісті минулих літ" Мокош закінчує список божеств, який відкриває Перун. Як божество Мокош відома у східнослов'янській міфології. Типологічно Мокош подібна до грецьких мойр, германських норн (вони прядуть нитку долі), хеттських богинь підземного царства та ін. Мокош продовжує давній образ жіночого божества або жіночого відповідника громовержця Перуна у слов'янській міфології. За Книгою Буття, п'ятниця — шостий день світотворення, коли Бог створив Людину. Отже, це — день пологів, день Берегині-Рожаниці. Характерно, що після прийняття православ'я образ Мокоші безпосередньо продовжує Параскева-П'ятниця.

Згадується зв'язок Мокоші з давніми землеробськими культами. Відомо, що у землеробських племен Велика Мати мислилась, з одного боку, космогонічно як Прародителька Світу, мати богів і всього сущого, а з іншого — як Мати-Земля, Мати-Сира Земля і відповідно — покровителька врожаю. На давньоруському ґрунті це виявилося в образі богині Макоші (Мокоші). Макош — "Мати врожаю", оскільки слово "кош" означало: віз для снопів, корзину для зерна, плетений амбар для соломи, затон для худоби (Б. Рибаков).

Поряд з іменем Мокоші у повчаннях проти язичництва згадується ім'я Симаргл (давньорус. Семаръглъ, Симаръглъ, Сим — Ръглъ). Воно відоме у східнослов'янській міфології та давньоруських джерелах. Допускається, що ця назва наближена до давнього "Семиглав". Інша гіпотеза пояснює ім'я й образ Симаргла як іранське запозичення, зіставляючи з міфічним птахом Сенмурвом (Тревер, 1993). Симаргл (ймовірно, Симаргл, від слова "сЬмя"?) вважається божеством нижчого порядку. Це — священний крилатий пес, що охороняє насіння і поля. У трипільських розписах його зображено ніби ширяючого навколо молодих рослин. У ті далекі часи охорона засіяного поля від малих тварин (козулі, дикі кози тощо) була необхідною (Рибаков, 1981, с. 432— 436, 599).

Сіл днів творення світу відображено у Біблії. Як оповідає Біблія, Бог явився Мойсею на горі Синай, де наказав синам Ізраїлевим побудувати святилище.

Семиденне творення світу, сім первородних сил божественного втілює семисвічник — менора, один з найдавніших символів єврейського народу.

Розміщувався світильник у Скинії Заповіту, пізніше — в Єрусалимському храмі. Скинія — символічний намет (шатро). Сакральні конотації слова пов'язані з тим, що під час поневіряння у пустелі й пізніше, майже до спорудження Єрусалимського храму за царя Соломона, місцем міфічної присутності Божества для ізраїльтян був особливий намет, де стояла священна Скриня — Ковчег Заповіту.

Світильник (менора) був золотий, чеканний, "його підставка, держало його, вітки, чашечки, бруньки й квітки його були суцільні з ним. Шість віток виходило з його боків: три вітки з одного його боку і три вітки з другого. Три чашечки як мигдалевий цвіт, з брунькою й квіткою на одній вітці, і три чашечки як мигдалевий цвіт, з брунькою й квіткою на другій вітці; і так на всіх шістьох вітках, що були суцільні з світильником. На світильнику ж було чотири чашечки як мигдалевий цвіт, з бруньками й квітками їхніми. Одна брунька під двома вітками суцільна з ним, друга брунька під двома вітками суцільна з ним, і третя брунька під двома вітками суцільна з ним, для шести віток, що були суцільні з ним. Бруньки їхні й вітки були суцільні з ним, усе з одного кусня сутого, кутого золота". Також було зроблено "сім лямп до нього, і щипці, і огарничку до нього з щирого золота. Із талану чистого золота... й усю посудину його" (Вихід, 37, 17—24).

Для виготовлення такого семисвічника (заввишки близько 120—130 см) було необхідно понад 100 кг золота.

Зображали менору на амулетах, культових предметах, надгробних пам'ятках. Семисвічник (менора) завершує меморіал, встановлений на місці масових розстрілів фашистами єврейського населення у Бабиному Яру (Київ) під час Другої світової війни.

Сім гілок світильника символізують сім світил давньої космології: Сонце, Місяць, Марс, Меркурій, Юпітер, Венера, Сатурн.

Згідно з Біблією, у суботу Господь спочивав від усіх справ своїх. Субота — закінчення світотворення, перехідний стан буття, стан спокою. В іудаїзмі субота вважається днем відпочинку.

За євангельською легендою, Ісус Христос воскрес на другий день після суботи, що дало підстави християнам назвати цей день "воскресінням" і вважати його святом.

Зроблено це для розмежування з іудаїзмом, де святковий день — субота.

За Біблією, зібрав Мойсей "усю громаду синів Ізраїля" і звернувся до них: "Ось що заповідав Господь чинити: шість днів робитимете, сьомий же день має бути святий для вас; субота — цілковитий спочинок на честь Господа. Кожен, хто робитиме в цей день, буде караний смертю. Не будете запалювати вогню в цей день суботній ані в одній із ваших домівок" (Вихід, 35, 1—3).

Сім днів тижня становлять коло, яке визначає структуру іудейського та християнського культу.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.
  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література