1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

Українська етносоціологія

Припущення від'ємного міграційного сальдо етнічних росіян

Тоді логічним, мабуть, могло б бути припущення, що після набуття Україною в 1991 р. незалежності етнічні росіяни почали масово емігрувати до своєї етнічної Батьківщини – Росії, і від'ємне міграційне сальдо щодо них склало 2,566 млн осіб. Адже, як відомо, “одразу після розпаду СРСР із країн Центральної Азії "додому" переселилися аж п'ять мільйонів росіян – на пограниччя з Казахстаном і Поволжям” [60].

Однак перш ніж перевірити і це припущення, нагадаємо, що, дійсно, загальну динаміку як додатного, так і від'ємного приросту населення міста, регіону, країни, континенту тощо визначають, як відомо, ґрунтуючись на даних не тільки про народжуваність і смертність, а й на даних про дію такого чинника, як міграція. У зв'язку із цим маємо зауважити, що у статистичних щорічниках Мінстату, а з 1997 р. – Держстату України дані про міграційне сальдо (різницю між кількістю прибулих і вибулих) по Україні за період 1989-2001 pp. надаються неповно – відсутні дані за 1996, 1998 та 2001 pp. Що ж до розгорнутих даних (кількість прибулих, кількість вибулих, напрямки міграції) за вказаний період, то вони взагалі подані лише за п'ять років: 1993, 1995,1997,1999 та 2000. До того ж всі дані як у першому, так і в другому із вказаних форматів подаються без диференціації мігрантів за етнічною належністю. Тому й тут доводиться вдаватися до опосередкованих розрахунків.

Почнемо з фіксації того факту, що загальноукраїнське міграційне сальдо на відтинку 1989-2001 pp. дійсно створилось як від'ємне, тобто кількість вибулих з України перевищила кількість прибулих до неї. За відсутності повних (тобто по всіх роках розглядуваного періоду) статистичних даних ми вираховуємо загальний розмір цього сальдо як різницю між загальною величиною зменшення чисельності населення України у 2001 р. порівняно з 1989 р., що складає 3 млн 211 тис. осіб (див. табл. 10.2), і величиною від'ємного природного приросту населення на відтинку 1989-2001 pp., що складає мінус 2 млн 763 тис. осіб (див. табл. 10.4). Як можна легко встановити, ця різниця дорівнює 0,448 млн осіб (від 3 млн 211 тис. відняти 2 млн 763 тис.).

Якщо припустити, що 3/4 від цих 448 тис. осіб (тобто 336 тис. осіб) складали етнічні українці (що в цілому відпові дає їхній питомій вазі у складі населення України), то тоді більш реальна орієнтовна чисельність представників титульного етносу України станом на 1 грудня 2001 р. (тобто напередодні перепису) могла остаточно складати навіть не 35,353 млн осіб, а ще на 336 тис. осіб менше, тобто 35,017 млн осіб. Це на 2,525 млн осіб менше (від 37,542 млн відняти 35,017 млн), ніж було встановлено потому, за результатами перепису у грудні 2001 р.

Стосовно ж решти від'ємного міграційного сальдо на відтинку 1989-2001 pp. розміром у 112 тис. осіб (від 448 тис. відняти 336 тис.), то воно могло утворитися етнічними росіянами разом з іншими етнічними меншинами. Власне, тут, як і у випадку з природним приростом, ми можемо виходити з того розрахунку, що на відтинку 1989-2001 pp. етнічні росіяни складали приблизно 80 % всього загалу етнічних меншин України. Тоді на їхню частку від'ємного міграційного сальдо, напевне, може припадати 89,6 тис. осіб (80 % від 112 тис). В цілому ж станом на 1 грудня 2001 р. чисельність етнічних росіян України могла порівняно з 1989 р. зменшитися приблизно на 550 тис. осіб (460 тис. осіб + 90 тис. осіб) і складати орієнтовно (див. табл. 10.2) 10 млн 850 тис. осіб (від 11,4 млн відняти 550 тис. осіб).

Отже, й те припущення, що все зменшення чисельності етнічних росіян на 2,566 млн осіб (тобто на ту величину, що була залишком після вилучення результатів їхнього від'ємного природного приросту) є результатом від'ємного міграційного сальдо, нашими розрахунками теж не підтверджується. Бо лише приблизно 90 тис. осіб, тобто маловідчутну частку цього зменшення чисельності етнічних росіян в Україні на відтинку 1989-2001 pp. (тобто – протягом 12 років), можна віднести на рахунок їхньої еміграції. Результати наших розрахунків в цілому збігаються з тим статистично встановленим фактом, що впритул до перепису населення Російської Федерації у 2002 р. до цієї держави “з країн Балтії та України масової міграції росіян фактично не було” (курсив автора. – Ред.) [18, с. 27].

Припущення етнічної реідентифікації українців

Отже, по-перше, є потреба з'ясувати, завдяки ж чому Всеукраїнським переписом у грудні 2001 р. чисельність етнічних українців України була встановлена як така, що дорівнювала 37,542 млн осіб, а не 35,017 млн осіб, тобто виявилася приблизно на 2,525 млн осіб більшою за встановлену нашими розрахунками фізично наявну напередодні перепису кількість (від 37,542 млн відняти 35,017 млн)? І, по-друге, завдяки чому Всеукраїнським переписом у грудні 2001 р. чисельність етнічних росіян України була встановлена як така, що дорівнювала 8,334 млн осіб, а не 10,85 млн осіб, тобто, як ми встановили, – фізично наявній напередодні перепису кількості, і виявилася приблизно на 2,516 млн осіб меншою за неї (від 10,85 млн відняти 8,334 млн)?

То в який же інший, вже і нееміграційний, спосіб станом на 2001 р. все ж таки відбулося зменшення чисельності етнічних росіян в Україні на зазначені 2,516 млн осіб? Відповідь, вважаємо, лежить майже на поверхні.

Так, на думку сучасного українського етнолога Анатолія Момрика “обидва переписи, останній радянський 1989 р. та український 2001 р., показали, що кількість росіян у країні скоротилася на три мільйони. Спочатку це, безумовно, викликало певний шок, заявки про вимирання росіян тощо. Але ж причина тут була проста. Три мільйони з ... спільноти росіян змінили свою ідентичність”. Тому “варто говорити про проблему подвійної ідентичності в Україні, а не про вимирання російського етносу” (курсив автора. – Ред.). Адже “практично всі, хто за часів СРСР визнавали себе росіянами, насправді були ними лише частково. Практично ж, як свідчили соцопитування, більшість з них була народжена в україно-російських сім'ях, або перебувала в змішаному шлюбі” [60]. Подібної думки дотримується й український етнополітолог Валентин Крисаченко, який вважає, що “зменшення чисельності (російської) меншини відбулося не стільки за рахунок еміграції росіян, ...скільки рішенням про українську самоідентифікацію тих "росіян", які вільно чи невільно були в попередні часи позбавлені власної національності та ідентифіковані "росіянами"” (курсив автора. – Ред.) [20, с. 240].

Тобто, як можна зрозуміти, в обох вчених йдеться про етнічну реідентифікацію українців. Погоджуючись в цілому із їхнім висновком, маємо, зокрема, разом з тим чітко підкреслити, що, за нашими розрахунками, реально таку реідентифікацію могли здійснити не 3 млн, а лише не набагато більше ніж 2,5 млн осіб. Адже не можна не помітити, що наші, навіть досить орієнтовні, розрахунки виводять нас на дві величини, що фактично співпадають за своїм розміром, а саме: статистично встановлена чисельність етнічних росіян України виявилася приблизно на 2,516 млн осіб меншою, а статистично встановлена чисельність етнічних українців України – на 2,525 млн осіб більшою за фізично наявні напередодні перепису їхні відповідні кількості. Що ж до причин етнічної реідентифікації, що її здійснили 2,5 млн українців у грудні 2001 р., то, на нашу думку, це рішення даного загалу людей було прийняте переважно під впливом набуття ними статусу громадян НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ.


2. Позірність парадоксу у виявах мовної складової української етноментальності


Але чи відбулася в Україні станом на 2001 р. разом з етнічною реідентифікацією й певна етномовна реідентифікація українців?

Анатолій Момрик, відповідаючи, зауважує, що згідно з переписами 1989 та 2001 pp. “в Східній Україні начебто відбулася спонтанна русифікація. І насамперед відсоток україномовних українців різко скоротився на Донбасі. Але ж усе далеко не так просто. Поміркуймо: адже пропорція змінилася саме за рахунок отих трьох мільйонів росіян, які переінакшили ідентичність на українську. Вони-то залишилися російськомовними” (виділення й курсив автора. – Ред.). І взагалі “панівною мовою в східних регіонах залишається російська” [60].

Дійсно, позірна парадоксальність ситуації, що її було зафіксовано станом на грудень 2001 р. (див. табл. 10.2), полягала в тому, що, попри те, що на відтинку 1959-1989 pp. питома вага етнічних українців у складі населення УРСР постійно зменшувалася, а на відтинку 1989–2001 pp. вона, навпаки, помітно зросла, – попри все це тенденція зменшення як чисельності, так і питомої ваги серед етнічних українців тих, які вважали українську мову рідною, продовжувала діяти. Так, вони, ці етнічні українці, складали 93,5 % свого етнозагалу у 1959 р.; 91,4 % – в 1970 р.; 89,1 % – в 1979 р.; 87,7 % – в 1989 р. і, нарешті, 85,2 % – в 2001 р. (див. табл. 10.2 та 10.5). Отже, як бачимо, протягом 10-ти років незалежності зазначену тенденцію зламано не було. Так само як і відповідну тенденцію зростання серед етнічних українців як чисельності, так і питомої ваги тих із них, які не вважали рідною українську мову (їхня частка збільшилася від 12,28 % у 1989 р. до 14,8 % у 2001 р.), і водночас майже всі вони вважали рідною мову російську (їхня частка збільшилася від 12,23 % у 1989 р. до 14,65 % у 2001 р.) (див. табл. 10.2).

Певна річ, більш зрозумілою здавалася б така ситуація, коли в Україні протягом 10 років її незалежності істотно зросли як чисельність етнічних українців, так і питома вага серед них тих, які вважали українську мову рідною, а чисельність і питома вага тих, які вважали рідною російську мову, навпаки, – суттєво зменшилися. Оскільки ж нічого із щойно припущеного не сталося (див. табл. 10.5), то виникає потреба розглянути загал етнічних українців України як мовно гетерогенний. Саме таку спробу здійснює Володимир Скляр, коли стверджує, що “за

Таблиця 10.5

Історичне звуження сфери застосування української мови на користь російської мови серед етнічних українців УРСР/України

РікПитома вага етнічних українців у складі населення УРСР/України, %Частка серед етнічних українців УРСР / України тих, які вважають рідною українську мову, %Частка серед етнічних українців УРСР / України тих, які вважають рідною російську мову, %
19268094,14,1
195976,893,56,46
198972,787,712,23
200177,885,214,65

ставленням до рідної мови українців можна розподілити на дві групи: україномовні та російськомовні. Перші власну національну мову зберегли, а другі її втратили, зросійщились”, являючи собою “фактично росіян за мовою та національною самосвідомістю,, які мали лише українське етнічне походження” (курсив автора. – Ред.) [18, с. 160,161].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності
  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки