1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

Українська етносоціологія

Втім, вважаємо, є підстави припускати, що протягом восьмирічного (1930-1938) відтинку чисельність етнічних українців Західної України, які, як відомо, не зазнали голодомору, могла зростати приблизно тими самими темпами, що й протягом 1926-1930 pp., і скласти на початок 1939 р. 8,072 млн осіб (8,012 млн + 0,03 млн •2). Відтак, як можна пересвідчитися, різниця між цією і “радянськостатистичною” розрахунковими величинами складає 3,64 млн осіб (8,072 млн відняти 4,432 млн). Саме приблизно на цю величину більшовицькі статистичні маніпулятори станом на 1939 р. штучно зменшили чисельність етнічних українців Західної України і, відповідно, збільшили чисельність етнічних українців УРСР (без Західної України). Тому більш реальною видається та чисельність етнічних українців УРСР, яка на початку 1939 р. складала 20,028 млн осіб (23,668 млн мінус 3,64 млн).

Таким чином, навіть з таких (тобто здійснених на підставі обмежено-доступних даних) розрахунків випливає наступне (див. табл. 10.1): якщо вилучити дані за 1930 р. (як це й було зроблено радянськими “статистиками”), то чисельність етнічних українців УРСР (без Західної України) протягом 1926-1939 pp. начебто зросла на 0,45 млн осіб. Але якщо використати хоча б один доступний показник за 1930 р. (тобто 31,317 млн осіб) і здійснити наведені нами перерахунки, то більш реальним видається твердження, що протягом 1930-1939 pp. чисельність етнічних українців УРСР (без Західної України) зменшилася на 3,277 млн осіб (23,305 млн мінус 20,028 млн). Зрозуміло, що реальні втрати українства були значно більшими.

Принагідно вважаємо за важливе зазначити, що, попри те що на відтинку 1926-1939 pp. реальна чисельність етнічних українців в УРСР істотно зменшилася, загальна чисельність, а також частка (%) у складі населення УРСР (включно із Західною Україною) як етнічних росіян, так і решти етнічних меншин стабільно зростала. Зазначену тенденцію наочно представлено в табл. 10.2 (яка є основною для цієї лекції, і створена нами частково з використанням відповідних даних табл. 10.1, а загалом – на підставі статистичних даних з таких джерел (див. “Використана література” (с. 407-408) [18, с. 339, 341, 343, 345, 357, 381, 382; 19, с. 14, 28, 39, 52, 81, 82; 20, с. 140; 21, с. 26; 22, с. 32; 23, с. 49; 24, с. 380; 25-30; 31, с. 32].


2. Зміни у виявах мовної складової


Отже, виникає питання: “Які спотворення у свідомості етнічних українців спричинила винищувальна політика антиукраїнської влади, принаймні протягом 1926-1939 pp.?” Звернувшись до даних табл. 10.2, маємо визнати не випадковим те, що у той час як загальна чисельність етнічних українців між переписами населення в УРСР 1926 та 1939 pp. зменшилася від 31,2 до 28,1 млн осіб (тобто на 3,1 млн осіб), чисельність тих серед них, які вважали рідною українську мову, невідповідно зменшилася від 29,4 млн осіб (що складало 94,1 % від загалу українців у 1926 р.) до 24,7 млн осіб (що складало 87,9 % від загалу українців у 1939 р.), тобто – на 4,7 млн осіб. Відповідно, якщо в 1926 р. частка серед етнічних українців тих, які не вважали українську мову рідною, складала 1,84 млн осіб, або 5,9 %, то у “післяголодо- морному” та “післярепресивному” 1939 р. така частка вже збільшилася майже удвічі і складала 3,4 млн осіб, або 12,1 %.

Таблиця 10.2

Тенденція звуження сфери застосування української мови серед етнічних українців УРСР/України протягом 1926–2001 pp.

Роки переписівЧисельність населення України, млнЧисельність (млн) та частка (%) у складі населення УкраїниЧисельність (млн) та частка (%) серед етнічних українців України тих, які
етнічних українціветнічних росіярешти етнічних меншинвважають рідною українську мовуне вважають рідною українську мовувважають рідною російську мову
1926 (без Зах. України)29,51523,218 (78,67 %)2,677 (9,06 %)3,62; (12,27%)??1,28 (5,5 %)
192639,031,22,7075,09329,361,841,29
(вкл. Зах. Україну)(80,0 %)(6,94%)(13,06%)(94,1 %)(5,9 %)(4,13%)
1930 (без Зах. України)31,59123,305????1.3
1930 (вкл. Зах. Україну)41,77631,317 (74,96 %)3,331 (7,97 %)7,128; (17,06%)?9?
1939 (без Зах. України)30,946; 28,86823,668 (76,48 %) 20,0284,175; (13,49%)3,103; (10,03%)??9
1939 (вкл. Зах. Україну)40,45328,1; (69,46 %)4,886; (12,08%)7,467; (18,46%)24,7 (87,9 %)3,4; (12,1 %)9
195941,86932,159 (76,81 %)7,091; (16,94%)2,619; (6,26%)30,072 (93,51 %)2,087 (6,49 %)2,076 (6,46 %)
197047,12735,284 (74,87 %)9,126; (19,37%)2,717 (5.77 %)32,257; (91,42%)3,027 (8,58 %)3,018; (8,55%)
197949,60936,489 (73,55 %)10,472 (21,11 %)2,648; (5,34%)32,494; (89,05%)3,995; (10,95%)3,987; (10,93%)
198951,45237,419 (72,73 %)11,356 (22,07 %)2,677 (5,2 %)32,825; (87,72%)4,594; (12,28%)4,578; (12,23%)
200148,24137,542 (77,82 %)8,334; (17,28%)2,366 (4,9 %)31,986 (85,2 %)5,556; (14,8%)5,5; (14,65%)

Виділені дані розрахунків і перерахунків.

Ці мільйони українців геть не являли собою асимільовані (або, принаймні, – напівасимільовані) маси. Адже зміна етнічної самоідентифікації зазвичай відбувається тоді, коли певний етнофор або невелика група певних етнофорів опиняється, в якості іммігрантів, у потужному іншоетнічному середовищі і коли процес асиміляції відбувається природним чином. І лише внаслідок тривалої (протягом кількох поколінь) асиміляції (яка, безумовно, включає в себе кровне змішування з етнічною більшістю) вже віддалені нащадки початкових асимілянтів остаточно втрачають відчуття своєї належності до етносу своїх предків, єдності з цим етносом. Натомість ці нащадки набувають духовної (ментальної) єдності з оточуючою етнічною більшістю, фактично стають її часткою, тому й мова, що була для початкових асимілянтів чужою, стає для їхніх асимільованих нащадків рідною. Таких етномовно-асиміляційних метаморфоз зазнали, зокрема, сучасні представники слов'янського метаетносу – болгари, які понад тисячу років тому прийшли на Балкани як тюркомовний етнос.

Проте поняття “асиміляція” є здебільшого неприйнятним, коли ми маємо намір осмислити зміни виявів мовної ознаки етноментальності українців у період панування так званої “радянської влади”. Зазначені зміни можна зрозуміти лише з огляду на ті звірячі методи тотального етноциду, що вони застосовувалися на захоплених більшовицькими загарбниками українських етнічних землях (600 тис. кв. км) до значної частини велетенського українського етносу, який, до речі, на початку XX ст. компактно проживав на власній (причому – найбільшій у Європі) етнічній території площею приблизно в 1 млн кв. км [32]. Адже штучно асимілювати такий етнос більшовицька влада була не в змозі.

Тому головний зміст етнічної свідомості значної частини етнічних українців України на час завершення міжпереписного періоду (1926-1939) можна позначити як стан “етнічного жаху”, і говорити про якусь “об'єктивність”, тим більше, – “наукову обґрунтованість” відповідних “статистичних” даних, не випадає. Тут доречніше говорити про те, що українці на своїй рідній землі почали боятися бути українцями. Гадаємо, що саме під цим кутом зору і слід оцінювати деформаційні зміни у виявленні мовної ознаки української етноментальності. Адже цілком зрозуміло, що, за умов тотального винищування титульного українського етносу колоніальною більшовицькою владою, питання про те, яку мову етнічні українці вважали рідною, набувало політичного характеру лояльності до пануючого режиму.

Резюмуючи, зазначимо, що цей режим, знищуючи мільйони етнічних українців-селян, добре розумів, що разом з ними він фактично знищував ту мову, до якої вже як до материнської пильно придивлялася індоєвропейська спільнота і яку усвідомлювали, як таку, вдумливі українські вчені-мовознавці. Але, на думку ідеологів радянського режиму, українці не повинні були набути такий могутній етнічний символ, як трипільсько-санскритський. Отже, вже у 1934 р. (тобто одразу після Голодомору 1932-1933 pp.) ідеологічний радянський часопис “Мовознавство” переможно констатував, що “запеклий ворог українського мовознавства – буржуазна індоєвропеїстика – в основному розгромлена” [33, с. 4].

“Тавро "українського фашизму" було накладено на все мовознавство, на всі наукові видання Інституту української наукової мови і Науково-дослідного інституту мовознавства”. “Таким чином, у 1933 році більшовицькі вожді, стероризувавши українство шляхом штучно організованого голодомору і застосувавши репресії проти інтелігенції, підірвали потужну соціальну базу української мови, після чого змогли повернутися до старої імперської практики асиміляції” [34].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування
  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки