Проблема регулювання сукупного попиту е основною суперечністю дискусії між прихильниками монетаризму і кейнсіанства, чи то з позиції його стимулювання, чи обмеження. Справді, навряд чи хто з сучасних економістів буде заперечувати важливість цього фактора при формуванні економічної політики. На практиці завжди є проблема, яку саме політику - грошово-кредитну чи фіскальну - треба проводити, але, на нашу думку, не зовсім правильно розглядати монетарну політику як панацею від усіх бід.
За механічного перенесення на український ґрунт різних варіантів у підходах до економічної політики наявна насправді суперечність між прихильниками монетаризму і кейнсіанства
в умовах нормальної ринкової економіки набуває викривленого характеру. Багато українських "кейнсіанців" щиро вірять у те, що дефіцит сукупного попиту - це відсутність грошей у суб'єктів господарювання. Відповідно, їхні рецепти зводяться до тих або інших варіантів збільшення грошової пропозиції і здійснення на підставі цього "монетизації" економіки63. Тим часом самого Дж. М. Кейнса хвилювала прямо протилежна проблема: як примусити витрачати гроші в умовах, коли господарські суб'єкти цього робити не хочуть. Не випадково як основний Інструмент збільшення ефективного попиту він розглядав фіскальну, а не грошово-кредитну політику, яка спрямована на перерозподіл доходів і веде до посилення схильності до споживання, важливого фактора зростання капіталу64.
Не менш суперечливий вигляд в Україні має й монетаристський підхід, якому властиві має досить суворі логічні суперечності в умовах нормальної ринкової економіки. Багато дослідників і на цифровому матеріалі, й на життєвих принципах показували, як більш жорстка монетарна політика в сучасних умовах призводила не стільки до обмеження інфляції, скільки до прогресуючого "дефіциту грошей"56. В умовах українських реалій також "на цифрах" можна продемонструвати, як скорочення державних витрат призводило до того, до чого в нормальних ринкових умовах призвести не може - ще більшого скорочення доходів бюджету. Це було наслідком провокування поширення бартерних угод і неплатежів в українських умовах урізання витрат, що не повинно відбуватися у ринкових економіках, які функціонують за стандартами.
Аналізуючи причину такого явища, не можна не погодитися з А. Найдьоновим, який зауважив, що "наша найважливіша відмінність від нормально функціонуючої ринкової економіки полягає в специфічності реакції госпрозрахункових суб'єктів на сигнали ринку"68.
Усі негативні прояви у вигляді неплатежів, бартеру, відриву фінансової сфери від реального сектору економіки, тисячократне перевищення впродовж багатьох років рівня відсоткової ставки над реальною дохідністю застосування капіталу в економіці, на нашу думку, - це не результат тих чи інших приватних помилок у галузі монетарної чи фіскальної політики, а прояв її глибокої системної деформації.
Є два шляхи подальшого економічного розвитку України:
• 1) якнайкраще адаптуватися до особливостей господарської системи, яка склалася. Економічне зростання після 2000 р. показує, що певні резерви є, але в стратегічному плані такий підхід навряд чи виведе Україну на рівень економічно могутніх держав;
• 2) здійснення комплексу заходів, які примусили б працювати нашу економіку так, як має працювати нормальна ринкова економіка. Як показує досвід дій певних урядів України в такому напрямі, це складніший шлях, проте більш перспективний.
Принципово важливим у сучасних умовах для подальшого розвитку є де-факто визнання урядом викривленості економічної системи, яка склалася, і формулювання комплексних заходів (у вигляді так званих структурних реформ), спрямованих на оздоровлення й удосконалення ринкових інститутів. З монетаристського погляду, головним є завдання наведення порядку в управлінні державними активами. З суто економічного погляду очевидно, що поставлена урядом мета - забезпечення соціально-економічного розвитку, який включає й економічне зростання. Такі категорії і процеси, як бюджет, інфляція, приватизація, обмінний курс, відсоткові ставки, податки тощо, є просто інструментами, що сприяють досягненню цієї головної мети. Вище ми вже намагалися показати, що їх змішування в монетарній політиці може досить дорого коштувати для економіки.
У більш широкому монетаристському контексті, враховуючи, що свобода і демократія - це незалежні цінності, виникає дилема стосовно того, що чому має підлягати. А. Сен підкреслює, що "свобода - не тільки головна мета розвитку, а й один із найважливіших його інструментів"57. З таких позицій лібералізація, яку проповідують монетаристи, правильна, оскільки тут робиться акцент на позитивному зворотному зв'язку між свободою і розвитком. "її (лібералізації. - Авт.) центральна ідея, - зазначає Р. Дарендорф, - це свобода в рамках закону. Потрібно дозволити людям дбати про власні інтереси й цілі, обмеживши їхню свободу лише правилами, які не дозволяють обмежувати свободу інших"68. У цьому контексті в українському економічному полі при втіленні в життя монетаризму роль держави як гаранта має зростати. Але слід пам'ятати, на що вказують і монетаристи, що така синергія виявляється лише в довгостроковій перспективі.
Суттєвим недоліком утілення монетаризму була неясність у вирішенні питання ієрархії структурних реформ. Проте "перестановка ходів" негативно може вплинути на наслідки розвитку. Розглянемо пенсійну реформу. Сьогодні вже майже ніхто не заперечує проти втілення нагромаджувального принципу, проте умова його успішної реалізації - це більш-менш розвинутий фондовий ринок, який надає пенсійним фондам можливість інвестування у відповідні фінансові інструменти. Оскільки в Україні такий ринок перебуває у стадії становлення, то така ситуація примушує пенсійні фонди здійснювати вклади в іноземні цінні папери, але тим самим створюються умови для трансформації українських нагромаджень в іноземні інвестиції, що не відповідає завданню раціонального їх використання для активізації інвестиційної діяльності в Україні. Такою ж мірою це стосується й інших окремих галузей.
Для ефективної дії монетарної політики необхідно посилити роль держави у створенні режиму нормального ринкового функціонування економіки. Це перш за все внесення корективів у права власності, які забезпечать орієнтацію підприємств на максимізацію прибутку в короткостроковому плані й чистої вартості фірми - у довгостроковому. Найважливішою складовою цього завдання має бути формування ефективного ринкового механізму управління, включаючи й приватизацію, державними активами. Досвід України показав, що держава, маючи велику власність, якою не керує, негативно впливає на поведінку решти господарських суб'єктів. В умовах такої некерованості з боку держави, на думку А. Алчіана, "яблукам у суспільному саду ніколи не дають дозріти, це є крайнім прикладом твердження, що існування прав власності, які відмінні від приватних, порушує відповідність використання ресурсів їхньої виявленої ринкової цінності"69.
Не менш важливий аспект успішного прояву монетарної політики і дії ринкового монетарного механізму - необхідність "розчистити" баланси всіх господарських суб'єктів, включаючи державні, від прострочених взаємних заборгованостей. У протилежному випадку готові жити за ринковими правилами підприємства опиняться просто заблокованими. В умовах наявної економічної дезорганізації, на нашу думку, інститут банкрутства неефективний. Проведення в масштабах держави такої великомасштабної операції можна розглядати як різновид грошової реформи. Підкреслимо, що не спосіб стимулювання сукупного попиту, а монетарний інструмент одночасної монетизації економіки є засобом вирішення системного завдання. "Монетизація (капіталізація), - на думку Ю. Пахомова, - визначає попит, а від його масштабу залежить обсяг ринку. Ринок - об'ємний чи необ'ємний - вирішальним чином визначає статус країни як високорозвинутої або такої, що розвивається, могутньої чи слаборозвинутої""60.
В умовах структурних змін, які відбуваються під впливом політики монетаризму, роль держави мас посилюватися для створення відповідних умов і зменшення можливих негативних соціальних наслідків. Адже у самих структурних змінах, притаманних будь-якій економічній системі, немає нічого незвичного. Але одна справа, коли вони охоплюють не більше однієї галузі, а інша - коли вся економіка починає функціонувати за принципово новими правилами, які диктують якісно нову алокацію ресурсів. У такому разі економіка піддається своєрідному різновиду шоку з боку пропозиції, як наслідок, відбуваються серйозні зміни, що зачіпають весь економічний розвиток. На думку Г. Колодко, цьому періоду фундаментальних системних змін, які зачепили саму суть процесу постсоціалістичної трансформації, притаманна своя специфіка. "Багато явищ, які характерні для нього, передбачити було дуже важко. Цим можна пояснювати, нехай частково, великий розрив між надто оптимістичними заявами й очікуваннями з одного боку і реальністю - з іншого"61. На нашу думку, саме в цьому полягає суть явищ, які пережили всі постсоціалістичні країни: зростання інфляції за спаду виробництва, що поглиблюється, адже стагфляційні процеси взагалі можливі тільки в умовах шоків із боку пропозиції. За шоків із боку попиту одночасне прискорення інфляції і поглиблення спаду, як відомо, просто неможливі.
Шокові стани з боку пропозиції значно обмежують ефективність регулювання сукупного попиту. Значна частина вільних потужностей - також результат структурних невідповідностей попереднього виробничого апарату потребам нової економічної системи, а не факторів, які лежать в основі сукупного попиту. Для приведення їх у відповідність потрібні кошти. В умовах досконалої конкуренції для алокації додаткових ресурсів, які з'являються в економіці внаслідок їх невикористання, вводяться в дію ринкові механізми: банки, їх стимули, інформаційні ресурси. Це стало підґрунтям для ідеї сучасних монетаристів щодо необхідності зміщення фокусу монетарної політики з трансакційних функцій грошей на роль монетарної політики в її впливі на пропозицію кредиту62. За відсутності ефективної дії монетарних інститутів трапляються так звані
"переплески" (overshooting), тобто вибувають не тільки ті виробничі потужності, які "приречені", а й частка тих, які за певних умов цілком можуть бути затребуваними. Створення таких умов покладається також на державу та її монетарну політику.
У період подібних структурних змін ресурси не можуть миттєво перерозподілятися відповідно до нових (ринкових) умов діяльності.
У цьому розумінні можна говорити про наявність суперечностей в економіці. Небезпека їх полягає в тому, що тимчасові негаразди можуть мати дуже серйозні довгострокові наслідки. За довготривалості процесу реструктуризації фактори виробництва, які немов би вибули з ужитку тимчасово, можуть назавжди залишитися незатребуваними. Прикладом цього е Україна, значна частина потенціалу якої могла б загалом працювати, але безповоротно втрачена.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сучасні монетаристські підходи до проблеми ролі держави в економіці“ на сторінці 1. Приємного читання.
