Другою системо-утворюючою складовою національної інноваційної системи є сфера науково-технічної діяльності, представлена академічною, вузівською, галузевою та заводською наукою. Співвідношення між ними таке: науково-дослідні установи галузевої науки - 57 %, академічної - 26, вузівської - 11 і заводської - 6 %. Ці сектори науки розрізняються за своєю спрямованістю. Науково-дослідні установи Академії наук зосереджені на розвитку фундаментальної науки, хоча за цілою низкою напрямів фундаментальні дослідження доводяться до практичного використання. Вузівська наука теж поєднує фундаментальні дослідження з прикладними. Галузевий, а тим більше заводський сектори науки зорієнтовані на прикладні, в тому числі проектно-конструкторські, розробки та їх впровадження у виробництво.
Сфера науково-технічної діяльності пережила тяжкі часи глибокої і довготривалої кризи. І все ж, наприклад, скорочення науково-дослідних організацій академічної науки, яке відбувалось у перші роки кризи, змінилося їх збільшенням. У результаті у 2003 р. вони становлять 26 % загальної чисельності, хоча в 1991 р. цей показник дорівнював 21,6 %. Найбільше постраждав заводський сектор науки. Кількість його установ за цей період зменшилася зі 104 до 89, а їхня частка - з 7,7 до 6 %, що звузило можливості підприємств у здійсненні ними науково-технічних розробок та впровадженні їх у виробництво.
За більш-менш сталими показниками кількості науково-дослідних установ приховуються глибокі зміни у кадровому складі науки (табл. 5.5).
Таблиця 5.5. Наукові кадри42, тис. осіб
| Показник | 1990 р. | 1995 р. | 2000 р. | 2001 р. | 2002 р. | 2008 р. |
| Кількість спеціалістів, які виконують науково-технічні роботи | 313,1 | 79,8 | 120,8 | 113,3 | 107,4 | 104,8 |
| 3 них: доктори | 3,2 | 4,1 | 4,1 | 4,0 | 4,0 | 4,0 |
| кандидати | 29,3 | 22,9 | 17,9 | 17,4 | 17,1 | 16,8 |
| За сумісництвом | 36,0 | 41,7 | 53,9 | 55,4 | 57,2 | 63,4 |
| 3 них: доктори | 2,9 | 4,2 | 5,5 | 5,1 | 5,5 | 6,1 |
| кандидати | 21,1 | 18,6 | 23,3 | 19,4 | 20,6 | 22,8 |
Як видно з таблиці, чисельність спеціалістів, які виконують науково-технічні роботи, у 2003 р. порівняно з 1990 р. зменшилась утричі, а частка кандидатів наук - майже вдвічі. Несподіваним є той факт, що частка докторів наук у загальній чисельності науковців зросла з 3,2 % у 1990 р. до 4 % у 2002 р. Водночас ці процеси супроводжуються старінням наукового персоналу. Із 11 259 докторів наук у 2003 р. понад 6 тис. мали вік 61 рік і більше, а до 40 років було лише 236 осіб, до 50 - 1849 осіб. Трохи краща ситуація з кандидатами наук. Із 64 372 кандидатів наук осіб пенсійного віку було 17 476, тобто більше ніж кожний четвертий, зате до 50 років майже половина, тобто майже кожний другий. Низька оплата праці та нестача дослідницького устаткування гальмують прихід молоді в науку.
Скорочення кількості спеціалістів, які виконують науково-технічні роботи, зумовило звуження масштабів наукових і технічних, проектно-конструкторських розробок. Причому скорочення чисельності науковців відбулось у всіх секторах науки - академічної, галузевої і вузівської, але економічна криза найбільше позначилася на заводському секторі. Тут на порядок більші втрати кадрів, а кількість виконаних робіт зі створення нових зразків техніки і технології скоротилася майже вчетверо. Це стало однією з важливих причин зниження обсягів інноваційної діяльності в країні, у створенні та використанні нових зразків техніки і технології, а також нових видів продукції.
Причина цих негативних явищ полягає перш за все у вадах економічної політики. Політика радикальної трансформації командної економіки в ринкову ігнорувала інноваційну складову, наївно вважалося, що для науково-технічного прогресу та інноваційного розвитку діяльність держави непотрібна, що ринок і властива йому конкуренція автоматично стимулюватимуть розвиток науки і впровадження її результатів у виробництво. Досвід показав, що це глибока помилка. Навіть у державах із високо-розвинутими ринковими відносинами ринок неспроможний самостійно регулювати науково-технічну діяльність. Тому поряд із ринком і разом із ринком держава відіграє величезну роль в організації та регулюванні науково-технічної й інноваційної діяльності. Це яскраво виявилося у створенні й функціонуванні національних інноваційних систем. Досвід ще раз показав, що науково-технічна сфера ще більшою мірою, ніж економічна, потребує втручання держави, здійснення державою спрямовуючої та регулюючої ролі у розвитку науки і техніки. Тому поєднання ринкового механізму з державним управлінням є неодмінною умовою успішного розвитку науково-технічної сфери, ефективного функціонування і розвитку національної інноваційної системи. Адже саме держава визначає пріоритетні напрями інноваційної діяльності, прогнозує і планує розвиток науково-технічної та інноваційної діяльності, реалізує науково-технічну політику, яка визначає використання науково-технічного потенціалу, організує і спрямовує інноваційну діяльність. Держава законодавчо забезпечує норми і правила інноваційної діяльності, фінансує стратегічно важливі напрями розвитку науки і техніки, контролює ці процеси, координує діяльність секторів науки, фундаментальних і прикладних досліджень, організовує партнерські відносини науки і бізнесу, зростання ролі підприємництва у фінансуванні науково-технічних робіт і впровадженні їх у господарську практику.
Теоретичні дослідження і практичний досвід показують, що вплив науки на суспільно-економічний розвиток корелює з обсягами її фінансового забезпечення. За фінансування в межах 0,4 % ВВП наукові дослідження мають для суспільства тільки культурно-освітнє значення; коли держава витрачає на науку до 0,9 % ВВП, то можна очікувати й появи нових наукових результатів; і тільки за вищих обсягів фінансування наукові дослідження суттєво впливають на економіку48. Якщо врахувати, що протягом перших 10 років ринкової трансформації економіки України частка видатків державного бюджету на наукову і науково-технічну діяльність зменшилася з 0,82 до 0,3 % ВВП, то стають зрозумілими масштаби невідповідності фінансування науки потребам інноваційного розвитку. Лише з початком економічного зростання ситуація почала змінюватися на краще. Але й ці тенденції ще далекі від рівня фінансування науки в розвинутих країнах. Досить сказати, що країни ЄС визначили за мету довести інвестиції в науку до рівня 3 % ВВП.
Хоча в Україні, здається, розуміють необхідність гідного фінансування науки, проте економічна ситуація не дає змоги дотримуватися законодавчо встановлених норм (табл. 5.6). Так, витрати на освіту визначено на рівні не нижчому від 10 % ВВП, тоді як фактично вони коливаються в межах від 4 до 5,6 % ВВП, а фінансування наукової і дослідно-конструкторської діяльності за мінімуму 1,7 % фактично становить 1,36 %. Як наслідок, протягом 1991-2004 рр. стан фінансового забезпечення науково-технічної сфери постійно погіршувався, у результаті як зменшення державних витрат, так і скорочення замовлень на НДДКР. У 2003 р. частина витрат на економічну функцію науки в номінальному вираженні скоротилася у 8,1 раза проти 1990 р., а в реальному -у 14,9 раза44. Все це спричинило недостатню ефективність науково-технічної діяльності (невелика кількість патентів, зареєстрованих торгових марок та низька частка експорту технологій). Разом із тим із переходом до економічного зростання ситуація поступово поліпшується.
Таблиця 5.6. Розподіл обсягу фінансування наукових та науково-технічних робіт за джерелами фінансування45
| Показник | 1995 р. | 2000 р. | 2001 р. | 2002 р. | 2008 р. |
| Всього | 652,0 | 2046,3 | 2432,5 | 2611,7 | 3697,4 |
| У тому числі за рахунок: державного бюджету | 244,9 | 614,5 | 751,6 | 733,3 | 1070,7 |
| власних коштів | 14,6 | 61,3 | 210,4 | 146,7 | 278,5 |
| коштів замовників 3 них: вітчизняних | 233,4 | 765,8 | 789,5 | 933,6 | 1342,8 |
| іноземних держав | 101,9 | 477,1 | 555,3 | 683,1 | 875,1 |
| інших джерел | 57,2 | 107,6 | 125,7 | 115,0 | 80,3 |
Із таблиці видно, що в останні роки обсяги фінансування наукових і науково-технічних робіт зростають. Поряд із державним бюджетом, на який припадає близько третини загальної суми асигнувань, швидко збільшуються власні кошти науково-технічних установ. Справжньою новацією є те, що кошти вітчизняних замовників не лише зростають високими темпами, а й за своїми обсягами істотно переважають державні асигнування. У 2003 р. за фінансування з державного бюджету
• 1070.7 млн грн кошти вітчизняних замовників сягнули
• 1342.8 млн грн. Важливу роль у фінансуванні науково-технічної діяльності в Україні відіграють кошти іноземних держав, які становили у 2003 р. - 875,1 млн грн. Отже, наведені дані свідчать про початок глибоких змін у фінансуванні науки. По-перше, відбувається процес комерціалізації науки, що зумовлює зростання частки власних коштів. По-друге, відбувається досить активний процес диверсифікації фінансових джерел, коли поряд із бюджетними асигнуваннями швидко зростають кошти вітчизняних та іноземних замовників.
На сучасному етапі науково-технічна сфера перебуває у складній ситуації. З одного боку, незважаючи на істотні втрати, Україна має значний науково-технічний потенціал. Станом на 2004 р. кількість учених-дослідників у розрахунку на 1 млн населення в Україні становила понад 2 тис. осіб, тоді як у Японії - 5,3 тис, Росії - 3,5 тис, Канаді - близько 3 тис, Швеції - понад 5 тис, Фінляндії - понад 7 тис46 Україна серйозно відстає за відносною чисельністю технічного персоналу в структурі НДДКР, кількістю наукових і журнальних статей, за експортом технологій. З іншого боку, науково-технічна система сформувалася в умовах адміністративно-командної системи, для якої були характерні великі масштаби наукових і проектно-конструкторських установ, в основному централізоване адміністративне управління й абсолютне переважання державного фінансування. У процесі радикальних політичних і економічних реформ було зроблено певні кроки на шляху адаптації цієї сфери до умов ринкової економіки. Проте і ЇЇ інституціональна структура, і механізми її функціонування не відповідають ринковим умовам. За роки незалежності не було вжито обґрунтованих, стратегічно вивірених заходів, спрямованих на трансформацію науки та її органічне входження в ринкове середовище. Потреба в цьому загострюється в сучасних умовах.
Перехід на інноваційний тип розвитку, нерозривно пов'язаний зі становленням інформаційного технологічного способу виробництва, вносить істотні зміни у місце та роль науки в розвитку економіки і суспільства. Адже інновації стали "ключовою рушійною силою більш продуктивного економічного зростання"47. Відповідно економічне зростання, його темпи і якість визначаються новими технологіями, інноваціями. Для цього потрібні прискорення розвитку науки і техніки, впровадження інновацій у виробництво. Наука дедалі більше підпорядковується потребам розвитку економіки, що значно посилює прямі й зворотні зв'язки між науковими дослідженнями і виробництвом, між виробниками і споживачами знань, тобто між науковими установами і фірмами, корпораціями, зміцнюється взаємодія ринкового механізму і державного регулювання інноваційних процесів. Отже, йдеться не просто про поліпшення діяльності наукових установ і виробничих підприємств, а про їх глибоку взаємодію, про взаємне співробітництво щодо розширення та вдосконалення інноваційної діяльності. Для розв'язання цієї проблеми, створення дійової національної інноваційної системи, необхідний комплекс заходів, які базуються на поєднанні інституціонального та економічного підходів до трансформації цієї системи, тобто охоплюють і організацію науково-технічної діяльності, і механізми реалізації інноваційних процесів, управління, фінансування та стимулювання інноваційної діяльності.
Перш за все це стосується інституційної структури науки, яка не відповідає ринковим умовам. Вона склалася в умовах адміністративно-командної системи і за багато десятиліть існування утвердилась як начебто єдино можлива. Тому глибокі перетворення й у формах власності, й в організаційній структурі економіки (ліквідація більшості галузевих міністерств і т. ін.) не зачепили сферу науково-технічної діяльності, її інституційну структуру. Причому, як було показано, попри велике зменшення чисельності спеціалістів, які виконують науковотехнічні роботи, кількість наукових установ залишилася незмінною, а останніми роками навіть дещо збільшилася. За 1991-2004 рр. кількість організацій, які виконували наукові та науково-технічні розробки, збільшилася з 1344 до 150548. За нинішнього недостатнього рівня фінансування науки збільшення кількості установ погіршує їхнє забезпечення, обмежує можливості розгортання наукових досліджень. Досвід показує, що за таких умов єдино ефективною є концентрація коштів на пріоритетних напрямах розвитку науки.
Незважаючи на всі зміни, основною формою організації науки є науково-дослідні інститути, які, на відміну від розвинутих країн, відособлені й від вищих навчальних закладів, і від підприємств, фірм. Інституційні зміни дотепер обмежуються або укрупненням, або розукрупненням діючих НДІ, вони були і залишаються панівною формою. Китайське керівництво наукою зрозуміло, що НДІ, як правило, є громіздкою, бюрократичною організацією, яка не забезпечує реалізацію принципу відповідності між фінансуванням та його результатами. Адже це один із корінних принципів ринкової економіки, що стимулює зростання ефективності науково-технічної діяльності. Здавалося, згідно з прямолінійною логікою, необхідно ліквідувати НДІ, створити лабораторії і тоді, мовляв, відбудеться наближення до світових форм організації науки. У Китаї, навпаки, пішли іншим шляхом. НДІ об'єднують і створюють наукові центри, що зменшує адміністративне регламентування, робить зв'язки між ученими різних частин центру більш мобільними, дає змогу створювати міждисциплінарні наукові колективи і підпорядковувати їхню діяльність розв'язанню актуальних проблем. Інакше кажучи, ця форма організації науки є гнучкішою, а отже, і дійовішою. Вже на першому етапі реформування науки в Китаї вдалося зменшити чисельність науковців, істотно підвищити фінансування за одночасного посилення його цілеспрямованості, тобто спрямувати кошти на розв'язання конкретних тем і проблем. Фінансування здійснюється на рівні 20-25 тис. дол. на одного співробітника, що значно менше, ніж у розвинутих країнах, але в десятки разів більше, ніж в Україні. Це дає можливість підвищувати оплату праці, поліпшувати матеріально-технічне забезпечення наукових досліджень. Отже, реформування науки - це складний і багатогранний процес. Воно охоплює всі сектори науки: академічну, вузівську, галузеву і заводську.
Щодо Національної академії наук, то її діяльність потребує застосування гнучкіших форм організації науки та її фінансування, що сприятиме поширенню демократизму в організації та управлінні наукою, розвиткові комерціалізації науки, тобто діяльності наукових установ на ринкових засадах і, звичайно, посиленню зв'язку науки з виробництвом та практикою господарювання.
Найбільший кадровий потенціал має вузівська наука, але її роль далеко не відповідає її можливостям. На відміну від Академії наук, у ВНЗ, принаймні провідних, органічно поєднані відомі вчені, значний професорсько-викладацький склад і студентська молодь, що забезпечує неухильне наукове зростання кожної талановитої і працьовитої людини - від студентської лави до маститого професора. На жаль, ці можливості та переваги вузівської науки повною мірою не використовуються. Аналіз показує, що далеко не всі ВНЗ, особливо приватні, реально проводять наукові дослідження і розробки. Але й ті навчальні заклади, де наукові дослідження здійснюються, їх фінансування не лише мізерне, а й нерегулярне. Досвід розвинутих країн показує, що фінансування вузівської науки становить 21 % у країнах ЄС і 14-15 % у Японії і США від обсягів загальних витрат на науку. Дальше піднесення ролі та значення вузівської науки вимагає перебудови організації роботи ВНЗ. Хоча всі розуміють, що вища освіта без розвитку науки неможлива, принаймні неповноцінна, у суспільній свідомості міцно вкарбувалося переконання, що начебто наука зосереджена в Академії наук, а завдання ВНЗ - підготовка висококваліфікованих фахівців. Ця хибна думка знаходить ґрунтовне підкріплення у величезному педагогічному навантаженні, яке істотно обмежує заняття наукою.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Б. Виробництво знань і технологій“ на сторінці 1. Приємного читання.
