Державне регулювання діяльності монетарних посередників, на думку окремих дослідників, - "це встановлення державного обмеження для забезпечення стабільного і безпечного функціонування банків та створення умов для досягнення банківською системою макроекономічної ефективності"77.
Посилення ролі держави в умовах реалізації монетарної політики в трансформаційних економіках обумовлюється й переходом на початку 90-х років XX ст. деяких країн до використання бімонетарних систем (термін уведений М. Лукшою)78.
Окремі монетаристи називають такий процес "неофіційною доларизацією", "тіньовою доларизацією", "доларизацією de facto. Визнання негласного засобу платежу визначалося надійністю іноземної валюти. До переходу ЄС на єдину валюту найпопулярнишими замінними валютами були німецька марка й американський долар. За даними Бюро економічного аналізу, ФРС США та німецького Бундесбанку, у 2002 р. за кордоном перебувало близько 50 % американських банкнот і від ЗО до 69 % німецьких марок80.
Відмова від національної валюти на користь зарубіжної через високу інфляцію, на жаль, як показав досвід України, часто не вирішує проблему, а навпаки, поглиблює її. В Україні спостерігалася свого роду самоскручувальна спіраль: інфляція - втеча від знецінених грошей у бік твердої стабільної валюти - скидання національної валюти - девальвація - зростання номінальної заробітної плати - інфляція. Якщо центральний банк не збільшує обсягу грошової маси для компенсації витрат зростання цін, то виникає криза ліквідності. Обидва явища - зростання темпів інфляції і криза ліквідності - порушили нормальне функціонування грошового обігу в економіці, сприяли її переходу на бартер.
Не менші бар'єри виникають у процесі заміщення національної валюти іноземною для інфляційного фінансування бюджетного дефіциту у зв'язку з утратою сеньйоражу для країни-реципієнта на користь країни-донора. А. Фрідман і А. Вербиць-кий оцінили такий збиток: 10-відсоткове збільшення масштабів обігу зарубіжної валюти зумовило 50-відсоткове зниження частки сеньйоражу у ВВП (за умови високих початкових масштабів обігу зарубіжної валюти)81. Таким чином, населення країни, вибравши зарубіжну валюту для підтримання свого добробуту, тим самим поглиблює економічну нестабільність і підштовхує уряд країни до прийняття радикальних рішень у галузі монетарної політики.
Питання про те, як і коли запроваджувати конвертованість валюти в країнах із перехідною економікою, для багатьох українських та зарубіжних економістів до сьогодні дискусійне.
Аналізуючи світовий досвід, С. Борнсов вважає, що поступовий рух країн із перехідною економікою до конвертованості валюти має розпочинатися з запровадження зовнішньої конвертованості. На його думку, "зовнішня заборгованість стимулює активність зарубіжних інвесторів, знімає проблему репарації ввезених капіталів і вивезення отриманих прибутків; складається більш-менш стійкий міжнародний попит на таку валюту з відповідним сприятливим впливом на валютний курс і валютний стан країни; створюється і зміцнюється престиж валюти в очах світової спільноти... [вона] вимагає значно менших економічних і фінансових перетворень і валютних витрат, оскільки контингент нерезидентів зазвичай невеликий порівняно з вітчизняними власниками валюти"82. Можна додати, що такий підхід знімає і таку гостру проблему країн із перехідною економікою, як доларизація економіки та створення "комфортних" умов для "втечі" нагромаджень населення і підприємств за кордон.
Значна частина західних монетаристів не робить акценту на суб'єкті валютних конверсій, а сходиться на думці, що для успіху реформ у країнах із перехідною економікою обмежена форма конвертованості має поширюватися лише на операції щодо капітальних рахунків. Це дає змогу запобігти масовому відпливу капіталу. На думку Р. Маккіннона, у період переходу до ринку, якщо підприємствам дати можливість "вільно брати кредити і відкривати депозити на Заході", позиції вітчизняної банківської системи будуть підірваними88.
Незважаючи на відсутність чітких теоретичних орієнтирів цієї проблеми, здійснюючи ринкові реформи, більшість країн трансформаційної економіки як перший крок на шляху до створення умов для обігу своїх валют віддали перевагу введенню внутрішньої конвертованості. На думку монетаристів і прихильників реформ, у валютній сфері цих країн відмова від державної монополії на валютні операції, лібералізація зовнішньої торгівлі й одночасна ліквідація системи великої кількості валютних курсів можуть сприяти не тільки створенню інститутів валютного ринку внутрішньому обігу валют, а й використанню їх для розміщення на депозитах банків. Це могло б сприяти інтеграції "чорного" валютного ринку в реальну економіку. Крім того, продаж частини валютної виручки експортерами має на меті забезпечити формування валютних резервів цих країн. Останні, на думку А. Гальчинського, "розширюють можливості Національного банку з регулювання обмінного курсу валютного ринку шляхом здійснення інтервенцій при тимчасових коливаннях попиту і пропозиції, що підвищує забезпеченість критичного імпорту необхідними валютними ресурсами і є надійним засобом страхування життєздатності економіки країни у разі можливого скорочення надходжень валюти"84.
Реалізація цієї концепції на практиці мала особливості в кожній країні й дала неоднакові результати. У країнах Західної Європи вона значно результативніша, ніж у країнах Центральної і Східної Європи пострадянського простору. Останні, крім Республіки Білорусь, до середини 90-х років приєдналися до статті 8 Угоди МВФ, формально вводячи конвертованість валюти за поточними операціями платіжного балансу і відкриваючи доступ на валютний ринок як нерезидентам, так і резидентам своїх країн. За відсутності обґрунтованої макроекономічної програми і підготовчих заходів таке поспішне введення конвертованості валюти призвело до драматичного падіння курсів національних валют, загострення проблеми інфляції, доларизації економік, відпливу капіталів потенційних інвесторів, а також втрати контролю за експортно-імпортними операціями. У деяких країнах конкурентоспроможність національного виробництва різко знизилася, внутрішні ринки були заповнені імпортними споживчими товарами.
Відомо, що навіть розвиток інтеграційних процесів ЄС углиб (формування з 1 січня 1999 р. на підставі Маастрихтського договору 1992 р. Економічного і валютного союзу - ЕВС) і розростання інтеграційного об'єднання вшир (збільшення з 1 травня 2004 р. кількості членів до 25 держав) суттєво посилює роль державного регулювання. Така тенденція зумовлюється необхідністю дотримання оптимального співвідношення форм і методів регулювання інтеграційних процесів на національному, міждержавному та наднаціональному рівнях. Це співвідношення перебуває у постійній динаміці, тому, як зазначає В. Піщик, "роль державного регулювання посилюється, а його форми ускладнюються в міру переходу до більш зрілих стадій валютної інтеграції і втягнення в цей процес нових, менш розвинутих країн"86.
Виділимо фактори, які, на думку монетаристів, вимагають обов'язкового втручання держави в їх розвиток з урахуванням національних інтересів:
• 1. Загальновизнаною є необхідність залучення іноземного капіталу в національну економіку держав трансформаційної економіки, але важливо на державному рівні забезпечити захист національних ринків від зовнішнього негативного впливу, який пов'язаний, зокрема, з напливом "вільних" грошей, а також із можливим їх відпливом у майбутньому. Тому стабільність національної економіки і фінансового сектору має спиратися: по-перше, на важелі, які запобігають дестабілізаційному впливу короткочасних "вільних" грошей; по-друге, на системні механізми формування інвестиційних ресурсів.
• 2. Внаслідок зростання волатильності основних курсових співвідношень і котирувань світового фінансового ринку передбачити міжнародний рух фінансових потоків стало складніше, що зумовлює необхідність проведення такої монетарної політики, яка б значно сприяла зростанню стійкості національних грошових і валютних ринків. У сучасний період більше 10 країн використовують режим валютного керування, причиною введення якого в більшості з них була некерована інфляція. Численні дослідження показали, що інфляція у країнах, що розвиваються, за режиму валютного керування на середньому рівні становить 6 % на рік, що значно нижче за інфляції при плаваючому курсі (близько 50 % на рік) та інших "прив'язаних" обмінних курсах (близько 20 % на рік)86.
• 3. Значна лібералізація руху капіталів на національному ринку несе з собою додаткову загрозу економічного й політичного тиску на країни. Тому завдання держави - не допустити стану, коли "потенційно багата країна внаслідок ліберальних реформ відчужена від свого багатства і діє так, немовби воно їй уже не належить"87.
• 4. Лібералізація руху капіталу може призвести до зниження конкурентоспроможності національної банківської системи і фінансового сектору в цілому. На думку монетаристів, у такій стратегічній галузі економіки, як фінансова, ключові позиції має займати національна грошова влада і національний бізнес. При цьому "грошовим владам потрібно повністю використовувати наявний у них набір важелів і механізмів, які сприятимуть зміцненню економіки і забезпечать ефективне регулювання фінансової сфери"88. Такий підхід також зменшить відцентрові сили в СНД, породжені, на думку дослідників, "слабкістю національних валют і відсутністю дієздатної системи розрахунків"89.
Збільшення кількості країн, які намагаються забезпечити конвертованість своїх валют, у тому числі за капітальними операціями, - об'єктивний процес. Він зумовлений потребою розширення сфери вигідного застосування "надлишкового" в розвинутих країнах капіталу за порівняно низьких виробничих витрат у країнах, які трансформують економіку до ринкових умов. Водночас можна констатувати, що більшість держав не має можливості ефективно використовувати капітал або встановити контроль за його рухом. Вони залишаються на позиціях часткової оборотності, проводячи загальну лінію на поступову лібералізацію валютного законодавства. При цьому донині не вирішено найгостріших проблем захисту національної економіки від надлишкового припливу зарубіжного капіталу. "Тому, - на думку П. Жукова, - на практиці валютні курси розвинутих країн із конвертованою валютою, як і дохідність вкладів, значно більше залежать не від самого торговельного балансу, а від ставки відсотка, що і робить можливим довготривалий дефіцит (профіцит)'*90. Цим пояснюється той факт, що у світовій практиці переважають держави, які, зафіксувавши обмінний курс своєї валюти до долара США, не заявляють про офіційну прив'язаність національних грошових одиниць до нього (наприклад Китай) або підтримують режим плаваючої девальвації національної валюти стосовно долара США (наприклад Індія)91.
Представники грошової влади країн із трансформаційними економіками опиняються у цих умовах перед вибором: зберігати додаткові конкурентні переваги національної економіки за рахунок штучного здешевлення внутрішніх факторів виробництва через механізм зниження обмінного курсу, допускаючи тим самим перекоси в галузевій структурі економіки, чи дати можливість сформуватися ринковому обмінному курсу відповідно до основних макроекономічних показників (це може привести до часткової трансформації моделі інтеграції національного господарства в систему міжгосподарських зв'язків). Під впливом тягаря проблем, які нагромадилися в країнах із трансформаційною економікою і зростаючим тиском США на своїх торговельних партнерів у напрямі підвищення курсів їхніх валют щодо долара, нині більшість із цих країн має зробити такий вибір, серед них й Україна.
Не заперечуючи позитивного аспекту наслідків різних варіантів курсової політики, аналітики часто залишають поза увагою негативний вплив девальвації на рівень внутрішнього попиту. Стримувальні ефекти девальвації виявляються в тому, що споживчий та інвестиційний попит на імпортовану продукцію внаслідок її подорожчання скорочується, причому це скорочення не можна компенсувати розширенням попиту на продукцію вітчизняного виробництва. За таких умов обсяги внутрішнього поглинання (тобто споживчих та інвестиційних витрат в економіці) зменшуються.
На думку окремих монетаристів (М. Монтес і В. Попов), "штучне зниження валютного курсу дає змогу стимулювати експорт, виробництво і заощадження шляхом обмеження імпорту та споживання"92. Українські та російські дослідники виокремило механізми депресивного впливу на сукупний попит. Такими механізмами є:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сучасні монетаристські підходи до проблеми ролі держави в економіці“ на сторінці 3. Приємного читання.
