Зростання ролі та значення людського капіталу є важливою складовою закономірного процесу переходу від людини економічної до людини творчої, що нерозривно пов'язано зі становленням інформаційного (постіндустріального) суспільства19. Всі ці процеси є центром еволюційної економіки, що істотно модифікує предмет і метод цієї теорії, покликаної розкрити шляхи і методи забезпечення всебічного розвитку людини, її розумових і фізичних здібностей. Одночасно розвиток людини, нарощування людського капіталу є мірою економічного зростання, удосконалення економічних і соціальних умов праці та життя людини. Інакше кажучи, людина, ЇЇ розвиток є рушійною силою суспільно-економічного прогресу й одночасно саме людина є мірилом успішності тих нововведень та вдосконалень, які плануються або здійснюються.
Зміна співвідношення між людиною і суспільством, перетворення людини на головний фактор суспільно-економічного прогресу супроводжується глибокими змінами у самій людині, "переростанням" людини економічної (homo economicus) в людину творчу (homo creator). Методологічною основою пізнання глибоких змін у сучасному суспільно-економічному розвитку е створена К. Марксом теорія і методологія періодизації історії на основі економічного принципу (доекономічна, економічна і постекономічна стадії).
Згідно з цим підходом, азійський, античний, феодальний і буржуазний способи виробництва К. Маркс визначає як "прогресивні епохи економічної суспільної формації"20. За всіх відмінностей їх об'єднує те, що це "царство необхідності", коли виробництво матеріальних благ і задоволення матеріальних потреб людей визначали основний зміст життя. Саме тому тут панують матеріальне виробництво, матеріальні інтереси та матеріальна мотивація. Отже, економічна епоха - це той тип суспільного господарства, який підготовляє основні матеріальні передумови для переходу суспільства на якісно нову, постекономічну стадію цивілізації. Постекономічне суспільство, за визначенням К. Маркса, - це "царство свободи". Воно "починається в дійсності там, де припиняється робота, що диктується нужденністю, зовнішньою доцільністю, тобто за природою речей воно лежить по той бік сфери власне матеріального виробництва. По той бік його починається розвиток людських сил, які є самоціллю, істинне царство свободи, яке, однак, може розквітнути лише на цьому царстві необхідності як на своєму базисі"21.
Постекономічна трансформація суспільства нерозривно пов'язана з такими глибокими процесами, як становлення нового технологічного способу виробництва, перетворення інформації і знань на головний виробничий ресурс, перехід від людини економічної до людини творчої. Ці процеси розпочинаються ще в глибині індустріальної епохи.
Розвиток техніки і технології виробництва, його комплексної механізації й автоматизації зменшують частку важкої фізичної праці та збільшують чисельність висококваліфікованих робітників та інженерно-технічних працівників. Цьому процесу сприяє розвиток загальної, професійно-технічної, вищої освіти. Ще на початку XX ст. виробництво задовольнялося робітниками з початковою освітою. У другій половині обов'язковою стала середня освіта. А нині нові робочі місця у розвинутих країнах, як правило, заміщуються працівниками з вищою освітою. Частка розумової праці у матеріальному виробництві зростає.
Цей процес значно посилюється з перетворенням сфери послуг у панівну сферу економіки. Адже її галузі - наука, освіта, культура та ін. - пов'язані з швидким зростанням кількості спеціалістів із вищою освітою - науковців, учителів, лікарів, інженерів та інших висококваліфікованих спеціалістів. Як наслідок, нематеріальне виробництво, тобто виробництво послуг, ще більшою мірою, ніж матеріальне, зумовлює зростання частки, підвищення ролі та значення розумової праці. А це, у свою чергу, створює умови для розвитку творчого характеру праці.
Справа в тому, що без розумової праці, тобто без ґрунтовної освіти, творча праця, як правило, неможлива. Разом із тим розумова і творча праця - це не одне і те ж. Адже і розумова праця може бути рутинною, нетворчою. Наприклад, облікові працівники, маючи вищу освіту, фактично виконують одноманітну, рутинну роботу. Комп'ютери істотно змінюють характер праці, підвищують науково-кваліфікаційний рівень працівників, хоч іноді виконання обов'язків і на комп'ютері може мати не творчий, а технічний характер, наприклад, передрукування текстів, певні підрахунки і т. ін. Тому підвищення науково-технологічного рівня виробництва, технічної озброєності праці, з одного боку, і зростання всіх видів освіти - середньої, професійно-технічної і вищої - з іншого, є необхідною умовою зростання частки, підвищення ролі та значення розумової праці в економіці і суспільстві та перетворення її на творчу працю. Творчий характер праці - це вищий ступінь у розвитку праці, яка стає внутрішньою потребою людини. Інакше кажучи, розвиток людини, її фізичних і розумових здібностей досягає рівня, коли творчість, творче ставлення до роботи стає органічною потребою для людини, способом її життєдіяльності. Творчість, творча праця, творча діяльність - це функціональна ознака нового суспільства.
При цьому треба мати на увазі, що творча праця існує здавна, але вона виявлялась головним чином у літературі, мистецтві та деяких інших видах людської діяльності, водночас мало торкаючись господарського життя. На сучасному етапі підвищення інтелектуалізації праці створює передумови для поширення творчості, для перетворення її на господарську реальність. Адже творчість - це інтелектуальна діяльність, спрямована на примноження нових знань свідчення внутрішнього зростання та вдосконалення людини, підвищення її активності і на виробництві, й у суспільному житті. Це набуває втілення у підприємництві, інженерно-конструкторській та управлінській творчості, у дедалі ширшому проникненні у виробництво дизайнерської, рекламної та інших видів творчості. Інакше кажучи, творчість стає поширеною реальністю й у господарському економічному житті.
Проблеми інтелектуальної праці стали настільки актуальними, що виникла потреба їх кількісного вимірювання і порівняльного аналізу країн світу за цим показником. ООН розробила і застосовує індекс інтелектуальних активів (Па), який будується на врахуванні таких показників: повний термін шкільного навчання в країні; чисельність молоді у віці до 15 років, яка здобуває освіту; рівень надання населенню інформації за допомогою інформаційно-комуні надійних технологій (ПСТ) та преси, в тому числі Інтернету, телефонного зв'язку, газет, журналів. Не важко побачити, що показник далекий від досконалості. Наприклад, в епоху інформації і знань особливо зростає роль вищої освіти, тобто підготовки висококваліфікованих фахівців, які здатні не лише використовувати якісно нову комп'ютерну, інформаційну техніку і технології, а й створювати нові зразки, розробляти складне програмне забезпечення. У багатьох країнах світу ведеться облік людей із вищою освітою, що дає реальну картину і найбільшою мірою характеризує ступінь готовності країни до економіки і суспільства знань. Але, як не прикро, автори індексу інтелектуальних активів повністю обійшли проблеми вищої освіти, і водночас висунули показники середньої освіти, яка ще не так давно була визначальною для розвитку економіки і суспільства. Хоча цей показник недосконалий (адже це одна з перших спроб), він застосовується однаковою мірою для всіх країн, а тому становить певний інтерес, як погляд на країни світу в цьому аспекті.
За цим індексом перше місце займає Норвегія (На = 0,8), друге місце -Швеція (lia = 0,749) і третє - Фінляндія (lia - 0,714). Водночас найбільш могутні країни не входять до п'ятірки лідерів. СІНА займають 10-те місце (lia - 0,618), Японія - 7-ме (Па = 0,8), Великобританія - 9-те (Па "" 0,644), Німеччина - 14-те (Па = 0,59), Франція - 17-те (Па = 0,529), але й ці країни не за всіма показниками займають високі позиції. Вони виділяються за кількістю користувачів Інтернету, коефіцієнтом охоплення телефонним зв'язком, проте у них порівняно з лідерами (першою п'ятіркою країн) нижчі коефіцієнт охоплення молоді освітою, забезпеченість засобами масової інформації та телекомунікаціями. Наприклад, у США серед розвинутих країн найнижчий рівень охоплення пресою (357 газет на 10 тис. населення).
За цим індексом Україна посідає дуже високе 44-те місце (lia 8=5 0,176). Тому особливий інтерес становить порівняльний аналіз нашої країни за складовими цього індексу з показниками лідерів (табл. 3.2)22.
Таблиця 3.2. Індекс інтелектуальних активів (Україна і провідні країни Європи)
| Країни | Па | Термін навчання у школі, роки | Молодь до 15 років* яка здобуває освіту, % від населення | Кількість газет на 1 тис. осіб | Кількість Інтернет-кориетувачів на 10 тис. осіб | Кількість телефонних ліній на 100 осіб |
| Європа-5 | 0,704 | 15,92 | 18,17 | 426,8 | 4897 | 68,53 |
| Україна | 0,176 | 11,50 | 17,05 | 54,0 | 180 | 21,61 |
Як видно, Україна займає досить пристойне місце за індикатором "молоді у віці до 15 років, яка здобуває освіту". Це показник майбутніх інтелектуальних активів, і він дуже близький до світових лідерів. Хоч меншою мірою, але й термін навчання у школі у нас менший, проте розрив далеко не такий як за іншими показниками. За кількістю газет на 1 тис. осіб ми відстаємо майже у 8 разів, за кількістю інтернет-користувачів на 10 тис. населення у 27 разів, за кількістю телефонних ліній більше ніж утричі. Нарешті, якщо взяти всі складові у комплексі, тобто індекс інтелектуальних активів в цілому, то ми відстаємо від світових лідерів у 4 рази. Хоча деякі автори всупереч реальній ситуації говорять про близькість України до суспільства знань, до інтелектуальних активів світових лідерів, конкретні індикатори свідчать про серйозне відставання. Перед країною стоять нагальні завдання щодо вдосконалення шкільної освіти, подальшого підвищення її ролі у розвитку людини. Надзвичайно актуальними залишаються проблеми комп'ютеризації країни, особливо системи освіти, сільської школи, поширення використання персональних комп'ютерів, що дасть змогу збільшити кількість користувачів Інтернету.
Хоч Україна перебуває на індустріальній стадії, проте, згідно з принципом природного-історичного розвитку суспільства та його економіки, процеси, властиві майбутньому суспільству, зароджуються і розвиваються в надрах попереднього суспільства. Це правило стосується різних елементів суспільства, але, напевно, особливою мірою людини. Перш за все це процеси інтелектуалізації праці, які відображають не лише науково-технологічний рівень виробництва, а й структурні зрушення в економіці країни. Так, у промисловості частка працівників, які закінчили вищі навчальні заклади всіх рівнів акредитації, становить 40,1 %, у сільському господарстві - 19,7 %. Водночас у галузях охорони здоров'я та соціального забезпечення це частка дорівнювала 64,3 %, освіти - 69,4 %28. Ще переконливішими є дані про частку працівників із найвищим освітнім показником, тобто вищою освітою III та IV рівнів акредитації ВНЗ: у сільському господарстві їх 6,2 %, на транспорті та у зв'язку - 12,9, у промисловості - 15,6, в охороні здоров'я - 20,5, освіті - 48,6 %м. Як видно, значна частка високоосвічених працівників наочно доводить, що процеси інтелектуалізації навіть на індустріальній стадії є реальністю. Майбутньому суспільству притаманне панування сфери послуг, тобто нематеріального виробництва. Наведені дані свідчать, що вже нині провідні галузі сфери послуг (освіта, охорона здоров'я і соціальне забезпечення) набагато переважають галузі матеріального виробництва за часткою працівників Із вищою освітою. Одночасно це є запорукою подальшого швидкого зростання ролі цієї сфери в житті країни. Адже інтелектуалізація праці - це не лише показник ступеня освіченості та культури працюючих. Перш за все це економічний показник, який доводить, що праця у сфері послуг є ефективнішою. Це набуває вияву в більшій частці доданої вартості у послугах порівняно з матеріальними благами. Так, у 2002 р. у цілому в народному господарстві частка доданої вартості у ВВП становила 37,7 %, а в деяких галузях була ще меншою. У добувній промисловості вона дорівнювала 31,3 %, в обробній - навіть 24 %. Водночас у цілій низці галузей цей показник перевищував середній по нашій країні. Наприклад, у результатах будівництва додана вартість дорівнювала 40,3 %, сільського господарства - 44, а на транспорті і у зв'язку, в галузях, які найбільше пов'язані з використанням інформаційно-комунікаційних технологій на сучасному етапі - 55 %. І все-таки галузі сфери послуг вирізнялися дуже високою часткою доданої вартості. В охороні здоров'я і соціальній допомозі цей показник дорівнював 51,8 %, а в освіті - майже 70 %85. Вища ефективність праці є основою подальшого швидкого зростання цих галузей, зміни співвідношення між матеріальним виробництвом і сферою послуг на користь останньої. Причому, ще раз підкреслимо, це не механічний процес, а результат значного зростання науково-технологічного рівня матеріального виробництва, всієї економіки.
Різна ефективність праці, яка визначається за часткою доданої вартості у створюваному ВВП у різних галузях, з усією гостротою ставить проблему відповідності ефективності праці та розмірів її оплати. Цілком зрозуміло, що за нинішніх умов, коли в структурі економіки основну частку становлять галузі важкої промисловості (металургійна, вугільна, хімічна), де поряд з ефективністю праці великий вплив на розміри заробітної плати має такий фактор, як важкі та шкідливі умови праці, не можна абсолютизувати співвідношення між ефективністю праці та її оплатою. Але не можна його й ігнорувати, як це має місце нині. Адже неозброєним оком видно, що низька оплата праці є в освіті, охороні здоров'я, у сільському господарстві, які або посідають перші місця за часткою доданої вартості (освіта, охорона здоров'я), або значно перевищують середні показники по народному господарству. Тому заходи, спрямовані на підвищення оплати праці та соціального забезпечення саме в цих галузях, які здійснюються протягом 2005 р., спрямовані на пом'якшення цієї невідповідності та створення кращих умов для розвитку цих надзвичайно важливих галузей і сфер економіки. Треба усвідомити, що наближення рівня оплати праці до її реальної ефективності має стратегічне значення. Історичний досвід США і Японії незаперечно доводить, що стимулювання людей із вищою освітою, значні доплати за освіту, якнайширше їх залучення у виробництво є необхідною умовою прискорення економічного розвитку, науково-технологічного вдосконалення виробництва і підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Саме завдяки цьому США і Японія займають передові позиції у розвитку економіки і забезпечують перемогу в конкурентній боротьбі. Відомо, що Великобританія століттями була лідером суднобудування і "володаркою морів". Але вона перевищила роль практиків, досвідчених майстрів, тоді як Японія взяла курс на високоосвічених працівників, що стало однією з головних причин перемоги Японії у конкурентній боротьбі з Великобританією в галузі суднобудування. Тому й у нас мають діяти як стимул доплати за освіту, що є важливою умовою нарощування людського капіталу.
Перехід від людини економічної до людини творчої набуває втілення у глибоких змінах у житті, поведінці та світогляді людей у розвинутих країнах, про що ще недавно не можна було навіть мріяти. Як ми вже зазначали, століттями людина була економічною. Вона не лише виступала одним із факторів виробництва, а й уся її життєдіяльність визначалася матеріальними інтересами. Напевно, саме в СПІА цей дух матеріального збагачення втілився в "американський спосіб життя": діловитість, підприємливість, економічний успіх. І саме в СІНА тепер виявляється, що поряд із матеріалістами, тобто людьми, для яких у житті є головним матеріальний інтерес, виникла і набула швидкого поширення категорія постматеріалістів, тобто тих, хто орієнтується на постматеріальні цінності. "Як правило, - пише Р. Інглегарт, - постматеріалісти мають кращу роботу, солідну освіту і більш високі доходи, ніж матеріалісти; однак для цінностей, на які орієнтуються постматеріалісти, характерна відмова від акценту на економічний успіх. Вони приділяють другорядну увагу економічному зростанню порівняно з якістю життя, а у своєму особистому житті роблять акцент не стільки на обов'язкову зайнятість і високий дохід, скільки на роботу цікаву, осмислену, яка здійснюється у контакті з близькими їм за духом людьми"26. Поширення постматеріалістичних орієнтацій є свідченням зростання уваги людей до способу та якості життя. Американці та західноєвропейці зробили важливі кроки в бік постматеріалізму між 1970-1988 рр. і, як вважає Р. Інглегарт, "цей процес буде продовжуватися".
У період проведення обстежень, у 1970-1971 рр., пише він, матеріалісти мали переважну більшість порівняно з постмате-ріалістами: співвідношення між ними становило приблизно 4 до 1. Воно різко змінилось уже до 1988 р., коли на 4 матеріалісти припадало 3 постматеріалісти. До 2000 р. чисельність матеріалістів мала перевищувати чисельність постматеріалістів дуже незначно. Це може стати поворотним моментом у співвідношенні між двома типами різних ціннісних орієнтацій: постматеріалісти мають вищий рівень освіти, характеризуються більшою цілеспрямованістю і виявляють вищу політичну активність, ніж матеріалісти. Тому їхній вплив у багатьох питаннях, скоріше за все, перевищуватиме вплив матеріалістів27.1, що для нас особливо важливо, такий відомий соціолог, як Р. Ін-глегарт, чітко формулює глибокий внутрішній зв'язок цих процесів із закономірними стадіями прогресу людства: "матеріалістичні орієнтири набули поширення завдяки становленню індустріального суспільства, однак ми дотримуємося гіпотези, що в довгостроковій перспективі перехід до постіндустріального ладу знову виведе духовні цінності на перший план"28.
Тенденції, які вже виявились у розвитку людини у США, мають для нас велике значення. Щоб Україна не втратила можливостей, пов'язаних з інтелектуальним рівнем і духовністю людини, щоб розвиток людини, накопичення людського капіталу стали дійовим фактором подолання нашого відставання, економічного і соціального піднесення країни, необхідно розвиток людини поставити в центр політики держави і послідовно поліпшувати умови життя людей, поєднуючи матеріальне забезпечення і духовне зростання, професійно-технічне і культурне зростання, матеріальне стимулювання і моральне заохочення. Навіть у сучасних умовах, коли значна частина населення ще живе за межею бідності, не можна все зводити лише до матеріального забезпечення, хоча це першорядне завдання. "Не хлібом єдиним живе людина". Розв'язання цієї складної і болючої проблеми має органічно поєднуватися зі зростанням духовності і культури людей. Нарощування людського капіталу є запорукою перетворення людини економічної на людину творчу, гарного майбутнього України.
На Заході вже давно розкрили логіку розвитку людини та її праці. На перших етапах цивілізації, у тому числі на індустріальному, реалізовувалися фізичні можливості людини, тобто можливості перш за все людського тіла. Поряд із примусовими методами, які широко застосовувалися, була створена ціла наука "тейлоризм", яка за допомогою раціоналізації рухів у процесі праці забезпечила значне зростання її продуктивності. Одночасно багато робилося для якнайповнішого використання людського розуму, що набуло втілення у велетенському розвитку науки і техніки, науково-технічному вдосконаленні виробництва. За цих умов примус не міг спрацьовувати, були розроблені та швидко вдосконалювалися методи заохочення, стимулювання, які стали потужним фактором прогресу науки, техніки і виробництва. На цій основі підвищилися освітній, професійний рівні працівників, були створені досить сприятливі умови життя та праці. В останні десятиліття на перший план вийшли проблеми духу людини, її гідності, свободи і рівності. Без того, щоб бути справжньою людиною, щоб користуватися матеріальними і культурними благами, без забезпечення її рівності, прав і свобод, розвитку її здібностей, людина не може ні нормально жити, ні тим більше самовіддано працювати, активно виявляти себе і на виробництві, й у суспільному житті. Добробут людей, професійно-технічний рівень, усе життя людини мають наповнюватися і доповнюватися людськими стосунками, духом поваги до людини, високою духовністю. І як боляче усвідомлювати, що всупереч потребам розвитку суспільства досить широко порушуються права і свободи людини! Про це свідчить величезна і дедалі зростаюча кількість звернень людей до органів влади, до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Європейського суду з прав людини. На порушення громадянських прав скаржаться пенсіонери та інваліди, державні службовці, засуджені, працюючі та безробітні. Все це підриває довіру до влади, свідчить про зневажання людей, породжує апатію і байдужість. Для подолання цих негативних явищ не потрібні великі кошти. Необхідно зробити так, щоб кожен чиновник глибоко усвідомив, що порушуючи права і свободи людини, зловживаючи службовим становищем, зневажаючи людей, він вчинює найтяжчий злочин, який має нещадно каратися законом. У країні мають утверджуватися дотримання громадянських і політичних прав, створюватися умови для самореалізації людини, її всебічного розвитку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Перехід від людини економічної (homo economicus) до людини творчої (homo creator)“ на сторінці 1. Приємного читання.
