Одним із найяскравіших напрямів "економічного імперіалізму", який пов'язаний із застосуванням методології неокласичної економічної теорії для вивчення політичних процесів і феноменів, є теорія суспільного вибору. Започаткований у 60-х роках напрям економічної науки, який вивчав питання оподаткування і державних витрат у контексті проблеми надання суспільних благ, нині розширив сферу свого аналізу, що дає йому право претендувати на статус "економічної теорії політики". Для неї характерні три особливості, які визначають суть аналогічних схем, що розробляються на її основі:
• 1) з використанням тих самих гіпотез, що й у неокласичній економічній теорії, описується поведінка людей у політичній сфері: гіпотези слугування власному інтересу, повноти і транзитивності переваг, раціональної максимізації цільових функцій;
• 2) переваги індивідів здебільшого виявляються у термінах ринкової взаємодії: припускається, що відносини між людьми у політичній сфері можна описати в термінах взаємовигідного обміну;
• 3) у процесі досліджень ставляться питання, аналогічні до тих, які є основними в неокласичній теорії ціни, тобто питання про існування і стабільність політичної рівноваги, шляхи її досягнення та оцінки з погляду принципу ефективності Парето.
Ідеї цієї теорії вперше сформулювали наприкінці XIX ст. представники італійської школи державних фінанасів: М. Панталеоні, У. Маццола, А. де Віті, А. де Марко та ін. Вони першими використали граничний аналіз і теорії ціни для вивчення бюджетного процесу, а також для моделювання попиту та пропозиції на ринку суспільних благ. Представники шведської школи в економічній науці - К. Віксель і Б. Ліндаль у своїх працях також звернули увагу насамперед на політичні процеси, які забезпечували визначення державної бюджетної політики80.
Аналітичний підхід, розроблений італійськими та шведськими економістами, довгий час залишався практично невідомим для дослідників, які працювали у традиціях "основної течії" економічних наук. І тільки завдяки надрукованим у 40-50-х роках XX ст. працям Й. Шумпетера, К. Ерроу, Д. Блека, Е. Даунса міркування про раціональний характер поведінки індивіда в політичній сфері стали активно використовуватись у наукових дискусіях. Об'єднання двох названих інтелектуальних напрямів і стало основою розробки комплексу ідей, відомих нині як теорія суспільного вибору. Завдяки численним працям представників вірджинської школи- лауреата Нобелівської премії з економіки 1986 р. Дж. Б'юкенена (нар. 1919), відомих спеціалістів у теорії суспільного вибору Дж. Бреннана, У. Шсканена, М. Олсона, Г. Таллока, Р. Толлісона та ін., теорія зайняла вагоме місце в економічній науці.
Проблема колективного надання суспільних благ є вихідним пунктом дослідження в галузі теорії суспільного вибору. Ці блага мають специфічні ознаки, які власне і зумовлюють необхідність вироблення особливої процедури прийняття рішень щодо їх виробництва:
• 1) неконкурентність у споживанні (споживання суспільного блага одним індивідом не знижує рівня корисності, що досягається шляхом споживання того ж блага іншим індивідом);
• 2) невинятковість у споживанні (суспільне благо не може бути надано виключно тим членам суспільства, які брали участь у фінансуванні його виробництва).
Фінансування виробництва суспільних благ є добровільною справою, тому що обсяг надання стає нижчим за оптимальний. У цій ситуації "проблема безбілетника" - окремі члени суспільства (або групи) можуть ухилятися від здійснення своєї частки витрат, очікуючи, що потрібні для виробництва суспільного блага засоби будуть надані іншими. Тому обсяг коштів, які спрямовуються на виробництво суспільних благ, буде недостатнім для фінансування того обсягу благ, який забезпечував би максимальне задоволення потреб груп у цих благах81.
Вироблення процедури прийняття обов'язкових рішень про участь членів суспільства (групи) в його фінансуванні - це раціональний шлях вирішення проблеми виробництва суспільних благ. Якщо переваги людей стосовно суспільного блага розрізняються за інтенсивністю (а отже, розрізняють і їх бажання робити свій внесок у виробництво суспільного блага), оптимальним як з погляду етичних цінностей, так і ефективності результату є використання процедури голосування, яка передбачає одноголосність схвалення рішень щодо обсягу надання суспільних благ і розподілу відповідних витрат. Цей фундаментальний висновок належить К. Вікселю. Його учень Е. Ліндаль у книзі "Справедливість оподаткування" (1919) запропонував один із варіантів досягнення одноголосності з питань фінансування надання суспільних благ. Частка індивіда у фінансуванні суспільних благ (інтерпретована як "податкова ціна" граничної одиниці суспільного блага) відповідно до принципу Ліндаля має точно відповідати граничній корисності суспільного блага для нього. В умовах, коли і ставка податку, й обсяг надання суспільного блага є об'єктом переговорів (так звана модель добровільного обміну), визначення рівноваги можна проілюструвати таким чином (рис. 9.2).
Рис. 9.2. Рівновага у моделі добровільного обміну
Криві П. і П2 - суть графіка функцій попиту індивідів 1 і 2 на суспільне благо; - частка податку, який сплачується індивідом 1, 5Р - частка податку, який сплачується індивідом 2. Зменшення частки податку для кожного індивіда (яке може проілюструвати переміщення точки 5 уздовж осі абсцис) зумовлює зростання величини попиту на суспільне благо. Рівновага, за Є . Ліндалем, досягається у точці Е, при обсязі надання суспільних благ (?* і розподілі податкового навантаження у пропорції 05: 5Р.
Недоліки цього правила такі: по-перше, в індивідів може існувати стимул до реальної оцінки граничної корисності су* спільних благ, у результаті чого модель добровільного обміну не в змозі забезпечити оптимальний розподіл податкового навантаження; по-друге, модель Ліндаля виходить із готовності індивіда платити за надання суспільних благ; водночас "готовність платити** може бути обмежена "здатністю платити", пов'язаною з розширенням доходу; по-третє, досягнення одноголосності може бути пов'язане із суттєвими трансакційними витратами (витратами ведення переговорів і виявлення істинних позицій сторін, упущеними вигодами за період, який передував досягненню угоди, і т. ін.). Структура витрат пов'язана з часткою голосів, необхідних для прийняття рішень про надання суспільних благ (рис. 9.3)82.
Рис. 9.3. Витрати відсотка голосування
Крива - графік функції трансакційних витрат, пов'язаних із досягненням згоди; крива СЕ - графік функції витрат, пов'язаних із можливістю прийняття рішення, яке зачіпає інтереси частини індивідів (у випадку голосування за правилами, відмінними від правила одноголосності); крива С_ - графік функції сукупних витрат. Точка М відповідає мінімуму сукупних витрат.
Отже, оптимальним правилом прийняття рішень у кожному конкретному випадку є правило голосування, за якого мінімізується рівень сукупних витрат. При конфігурації графіків витрат, наведеній на рис. 9.2, ніщо не дає підстави думати, що мінімум функції сукупних витрат буде досягнуто при ОМ - 50 %, тобто при використанні правила простої більшості голосів. Оптимальності цього правила буде досягнуто, якщо учасники переговорів високо цінують час, затрачений на прийняття рішення88. Справа в тому, що проста більшість голосів - мінімальна умова несуперечливих результатів голосування (якщо для прийняття рішень необхідно, наприклад, 40 % голосів, то можлива ситуація, коли буде схвалено два взаємовиключних рішення). Водночас отримання суперечливих результатів голосування затягує процес прийняття рішення, а отже, збільшує витрати переговорного процесу. Таким чином, за високої альтернативності вартості часу зростання функції Сы буде спостерігатися тільки праворуч від точки М (при ОМ = 50 %), а ліворуч від цієї точки вона буде спадати: адже чим ближче правило прийняття рішення до правила простої більшості, тим менша вірогідність суперечливих результатів голосування і тим нижчі витрати ведення переговорів. Якщо мінімум функції Сы досягається у точці М при ОМ - 50 %, то і мінімум функцій СЕ буде досягатися в тій самій точці, а отже, правило простої більшості стане оптимальним правилом прийняття рішень.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Теорія суспільного вибору та політичних інститутів“ на сторінці 1. Приємного читання.
