На становлення сучасних західних концепцій модернізації "третього світу" великий влив справила теорія переходу до "самопідтримуваного зростання" У. Ростоу ("Самопідтримуване зростання"(1960))|в. Обґрунтовуючи перехід від традиційного до сучасного суспільства, він пропонує виокремити п'ять таких стадій ("Стадії економічного зростання" (1960)):
• 1. Традиційне суспільство, яке структуровано ієрархічно-політична влада належить земельним власникам; 75 % працездатного населення зайнято виробництвом продовольчих товарів; національний дохід використовується непродуктивно.
• 2. Період створення передумов для злету - відбуваються важливі зміни у трьох непромислових галузях економіки (сільському господарстві, транспорті та зовнішній торгівлі).
• 3. Злет - зростання темпів капіталовкладень, помітне збільшення випуску продукції на душу населення, починається швидке впровадження нової техніки в промисловість і сільське господарство (20-ЗО років),т. Для автоматичного, самопідтримуваного зростання потрібно виконати кілька умов: збільшення частки виробничих інвестицій в національному доході (з 5 до 10 % як мінімум); швидкий розвиток одного або кількох секторів промисловості; політична перемога прихильників модернізації економіки над захисниками традиційного суспільства. На думку У. Ростоу, виникнення осередків нової інституціональної структури має забезпечити поширення первинного імпульсу зростання на всю економічну систему (шляхом модернізації капіталу із внутрішніх джерел, реінвестиції прибутків і т. ін.).
• 4. Рух до зрілості - довгий стан технічного прогресу, коли розвивається процес урбанізації, підвищується частка кваліфікованої праці, керівництво промисловістю зосереджується в руках кваліфікованих управлінців - менеджерів.
• 5. Епоха високого масового споживання - відбуваються зрушення від пропозиції до попиту, від виробництва до споживання (сучасне американське суспільство).
У пізніших працях ("Політика і стадії зростання" (1971)) Ростоу додає шосту стадію - "стадію пошуку якості життя", коли на перший план висувається духовний розвиток людини18. Тим самим він намагається намітити перспективи розвитку і сучасного суспільства Заходу.
Це був новий напрям в економіці порівняно з технократичними теоріями першої половини XX ст. Теорія " самопідтримуваного зростання" визнавала провідну роль матеріального виробництва у розвитку суспільства, його обумовленість прогресом продуктивних сил, впливом соціального середовища на їх розвиток. її недоліки були такі: абстрагування від системи економічних відносин - реального базису, на якому тримаються юридична і політична надбудови; абсолютизуючи лише один період розвитку (період модернізації, стадія підготовки, розгортання промислової революції), вона недооцінює інші якісні етапи розвитку продуктивних сил - заміну привласнюючого господарства виробляючим, індустріального суспільства - постіндустріальним; сама промислова революція подається крізь призму соціально-психологічних аспектів, залишаючи в тіні всю гаму соціально-економічних наслідків; достатньо абстрактний характер кількісних критеріїв (частка внутрішнього нагромадження в національному доході перед стадією злету в багатьох країнах була помітно вищою за 5 % - у США в 40-50-х роках XIX ст. вона становила 15-20 %; у Канаді в 1870 р. -15 %, 1890 р. -15,5 % і в 1900 р. -13,5 %. Вона подвоювалась лише у процесі індустріалізації СРСР і ряду східноєвропейських країн). Але, незважаючи на очевидні для багатьох економістів недоліки, концепція переходу до "самопідтримуваного зростання" справила значний вплив на лідерів "третього світу" і була використана у процесі створення нових теорій модернізації - концепцій "великого поштовху" (bigpuck).
Ця теорія стала своєрідним синтезом двох теоретичних концепцій - "хибного кола злиденності" і "самопідтримуваного зростання". Концепція "хибного кола злиденності" (поняття вперше запропонували Г. Зінгер і Р, Пребіш у 1949-1950 pp.) виникла у зв'язку із застосуванням теорії економічної рівноваги для аналізу слаборозвинутих країн. їх недостатній розвиток вчені намагалися пояснити сукупністю взаємопов'язаних економічних і демографічних факторів. В основі різних варіантів "хибного кола злиденності" - співвідношення між зростанням населення і змінами економічних умов. Коливання пов'язане з поліпшенням або погіршенням середнього рівня національного доходу на душу населення. Підвищення якості життя швидко "з'їдається" наступним збільшенням населення. Теорія квазістабільної рівноваги американського вченого X. Лейбенстайна виглядає так: збільшення врожайності -> поліпшення харчування, зменшення голодовок -> падіння смертності -" зростання населення -> дроблення земельних ділянок -> падіння врожайності19. Отже, збільшення середнього доходу на душу населення внаслідок збільшення продуктивності сільського господарства швидко поглинається зростанням населення. Збільшення врожайності приводить до поліпшення харчування, зменшення показника смертності та відповідно збільшення тривалості життя. Проте демографічне зростання населення посилює тиск на наявні в розпорядженні суспільства природні ресурси, перш за все на землю. Відбувається дроблення земельних ділянок і в кінцевому підсумку падіння врожайності.
"Хибне коло злиденності" X. Лейбенстайна схематично можна подати так: на осі абсцис відкладемо середній дохід на душу населення залежно від підвищувальних факторів, а на осі ординат - цей самий дохід залежно від знижувальних факторів (рис. 12.1). Розвиток залежить від глибини впливу на традиційну економіку підвищувальних і знижувальних факторів.
Припустимо, що початковий рівень доходу дорівнює т; якщо вплив підвищувальних факторів сильніший, то відбувається рух, результатом якого є зниження рівня доходу. При цьому підвищувальні фактори лише послаблюють загальне падіння.
Рис. 12.1. Хибне коло злиденності:
Е - точка рівноваги нижчого рівня доходу; Хг - середній дохід на душу населення за умови дії тільки знижувальних факторів; Хг - середній дохід на душу населення за умови дії тільки підвищувальних факторів20
Модель "хибного кола злиденності" американського економіста Р. Нурксе пояснює вузькість внутрішнього ринку і (або) нестачу ресурсів для модернізації. Нестача капіталу призводить до низької продуктивності праці, що зумовлює, у свою чергу, низький рівень доходів. Звідси - слабка купівельна спроможність і, як наслідок, недостатній стимул до інвестування. В умовах обмеженості вкладів і відсутності інтересу до капіталовкладень нестача капіталу відтворюється як типова риса цього
суспільства21.
Б. Кналл та інші вчені пов'язують відсталість з інституціо-нальнимя умовами, зокрема з низькою кваліфікацією робочої сили і нерозвинутістю системи народної освіти та професійної підготовки. Схематично коло можна відтворити так: нестача кваліфікованої робочої сили, нестача спеціалістів-> низька продуктивність праці -> відсталість економіки -" нестача асигнувань -> відсталість системи освіти і професійної підготовки.
Недолік цих теорій такий: причина зливається з наслідками, кожний наступний фактор не пов'язаний чітко казуальним зв'язком з попереднім. Звідси неповнота набору обмежувальних факторів і незавершеність ланцюга, який насправді є не колом, а скоріше спіраллю; аналіз цих ланцюгів як замкнутих кіл не дає змоги поділити зв'язки на первинні й вторинні, обґрунтовує фатальну неможливість зовнішнього поштовху для виходу зі стану квазістабільної рівноваги. Тому логічним продовженням теорії "хибного кола злиденності" стала концепція "великого поштовху" (родоначальник П. Розенштейн-Родан, "Проблеми івлустріалізації Східної і Північно-Східної Європи" (1943))23, а продовжили її розвиток Р. Нурксе, X. Лейбенстайн, А. Хіршман, Г. Зінгер та ін.). Головна увага в їхніх дослідженнях приділялася проблемам первинної індустріалізації, ролі автономних інвестицій, обумовлених економічною політикою держави, спрямованою на зростання національного доходу. Для модернізації країн, що звільнилися від колоніалізму, необхідні великі вливання капіталів, унаслідок чого починається самопідтриму-ване зростання. Мобілізувати їх, на думку авторів, можна ляше шляхом примусових вкладів, які утворюються в результаті кредитно-грошової та податкової політики держави. Неефективність інституціональноїсистеми можна компенсувати імпортом капіталу. Величина ін'єкції має бути достатньою для початку незворотного руху (за X. Лейбенстайном, не менше 12-15 % національного доходу), інакше виникає загроза переходу її на збагачення поточних потреб, що збільшуються внаслідок демографічного зростання. Такий поштовх, з одного боку, підвищить темпи зростання середнього доходу на душу населення (тобто виведе споживача зі стану стагнації - рис. 12.2), а з іншого - розширить кількість суб'єктів господарювання - підприємців, які забезпечать подальше зростання цього доходу (рис. 12.3).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Концепція "самопідтримуваного зростання" та великого поштовху“ на сторінці 1. Приємного читання.
