Концепція самозабезпечення та колективної опори на власні сили азіатської та африканської економічної думки

Сучасні економічні теорії

Значний внесок у розвиток африканської економічної думки, починаючи з 70-х років, зробили: Фуада Мурса, Ісмаїл Сабрі Абдалла, Мішель Камель (Єгипет); Гішам Мутаваллі (Сирія); Абд-аль Азіз Беляль, Фатх Аллах Валал (Марокко); Абд-аль Латіф Ашінг, Абд аль-Хамід Барахім (Алжир); Закі Хейрі, Казім Хабіб, Мукаррам Талабані (Ірак), економісти Кувейту, ОАЄ, ЙАР та інших африканських країн42. На відміну від ісламістської альтернативи центральною проблемою їх досліджень є економічна залежність африканських країн від індустріально розвинутих держав і шляхи забезпечення подальшого їх розвитку.

Загальною для їхніх праць була критика політики Заходу і ТНК в арабському регіоні. Економічне, фінансове і культурне панування Заходу, на їхню думку, призвело до переміщення центру прийняття рішень з арабського світу на Захід. Пропонувались різні шляхи подальшого розвитку арабських країн, але всі вони зводились до концепції "колективної опори на власні сили". Ліворадикали вважали необхідним "розрив зв'язків" з індустріально розвинутими країнами. На думку Саміра, оскільки "нафтове процвітання 70-х років XX ст. втрачено через вплив Заходу, необхідно підтримувати тільки ті зв'язки із Заходом, що вигідні арабському світові, роблячи опору на власні сили'*43. На відміну від нього, А. Барахімі вважав, що характер міжнародного поділу праці можна змінити тільки через активну участь у ньому, борючись за його демократизацію, а не розривом зв'язку зі світовим господарством, навіть вибірковим44.

У праці "Масштаби і перспективи арабської економічної інтеграції" (1980) А. Барахім дає об'єктивний аналіз невдач у реалізації інтеграційних проектів і пропонує нову модель поетапної регіональної економічної інтеграції. З урахуванням економічних зв'язків, які історично склалися, найперспектив-ніша інтеграція економіки в чотирьох субрегіонах: 1) Алжир

• Туніс - Марокко - Мавританія - Лівія; 2) Єгипет - Судан

• Сомалі; 3) Ірак - Ліван - Сирія - Йорданія; 4) Саудівська Аравія - ОАЕ - Катар - Бахрейн - Оман. На думку А. Барахімі, незважаючи на труднощі, зумовлені необхідністю глибоких структурних змін в економіці цих країн, передумов для інтеграції більше, ніж факторів, що їй протидіють45. Проте більшість арабських учених, не заперечуючи можливості регіонального підходу, вважають, що досягнення економічної незалежності вимагає зусиль всіх арабських країн.

Узагальнення поглядів арабських економістів на вирішення проблеми незалежного розвитку країн арабського регіону набуло втілення в матеріалах симпозіуму, організованого Центром досліджень арабської єдності у квітні 1986 р. в Аммані.

Арабські вчені були майже одностайні в тому, що саме єдність арабського світу має забезпечити максимально можливий високий матеріальний і духовний рівень усього народу. Основний зміст моделі цього розвитку - опора на власні сили в галузі технологій, які забезпечують основні потреби африканського світу й арабську безпеку в рамках цивілізаційних особливостей. Основний засіб такого розвитку - розвиток здібностей людей в арабському світі, соціально-політична організація, яка б забезпечувала ефективну участь у виробництві й прийнятті рішень та гарантувала б їм справедливу частку в суспільному продукті. Єдиним простором, який забезпечує високий рівень незалежності, є арабська батьківщина. Крім того, необхідна дієва політична сила, здатна мобілізувати й повести за собою людей. Боротьба за незалежність має включати боротьбу проти панівних еліт всередині системи, що певною мірою вимагає розриву зі світом капіталістичної системи, яка панує над соціально-економічним становищем не тільки в арабському регіоні, а й у всій Африці.

Кінець XX - початок XXI ст. пов'язані з масштабною ломкою основних ідейних і політичних орієнтирів в арабському регіоні. Як національна трагедія були сприйняті в більшості арабських країн результати війни в Перській затоці 1990-1991 рр., що у березні 2003 р. відбилося мовчанням з приводу окупації Іраку військами блоку НАТО. Вся увага арабських учених, як і півстоліття тому, прикута до ідеї арабської єдності, хоча ця ідея так само далека від своєї реалізації, як і в період виникнення46. Слід лише зазначити, що арабська економічна думка має свій предмет дослідження, має чіткі обриси і, відповідно, займає важливе місце у потоці світової економічної думки.

У сучасних умовах значна частина африканських економістів виступає за створення умов африканської єдності. Сама по собі ідея створення Африканського Союзу не нова. Свого часу такі відомі діячі постколоніальної Африки, як Кваме Нкрума, Секу Туре і Модібо Кейта, пропонували утворити Сполучені Штати Африки. Цей план тісно пов'язаний з ідеологією панафриканізму, і певною мірою він набув відображення у створенні в травні 1963 р. Організації африканської єдності (ОАЄ), яка, незважаючи на всі труднощі та суперечності серед її учасників, зробила значний внесок у розвиток економічних зв'язків між суверенними африканськими державами. У травні 2001 р . на зустрічі на найвищому рівні в Лівії був підписаний Договір про створення Африканського Союзу (АС). Відповідно до нього 53 члени ОАЄ заявили про своє входження до АС.

У досягненні єдності АС є низка перешкод. Так, антагонізм важ Магрибом і Тропічною Африкою, який має глибокі соціально-економічні й історичні корені, не сприяє планам утворення єдиної Африки. Для країн Магрибу - Марокко, Алжиру, Тунісу, Лівії і Мавританії, які в 1989 р. утворили Союз Арабського Магрибу, характерним є євроцентризм. У1994 р. ці країни проголосили своєю головною метою встановлення якомога тісніших зв'язків з ЄС. Єгипет, Туніс і Марокко уже стали асоційованими членами ЄС.

Африканський Союз передбачає, як і ЄС, економічну, а з часом і політичну інтеграцію країн Африки. План створення АС передбачає також повну ліквідацію кордонів між африканськими країнами, скасування усіх митних бар'єрів, створення єдиного Центрального банку і єдиної фінансової системи, введення загальної валюти, утворення загальноафриканського парламенту і суду, єдиної армії, вибори країни, яка головуватиме в Африканському Союзі та Всеафриканському парламенті, в якому кожна країна буде представлена сімома депутатами, незалежно від її площі та чисельності населення. Африканські країни вибрали хороший приклад для наслідування, проте слід пам'ятати, що ситуація на Європейському та Африканському континентах дещо різна.

Слід зауважити, що сама проблема антагонізму між Магрибом і Тропічною Африкою створює основу для активного зближення Чорного континенту з Європою. Ідея європейської інтеграції має історичні корені. В античний період цей єдиний етноцентральний регіон представляв Римський світ, який об'єднував середземноморські прибережні держави Африки, Близького Сходу і Європи. За Юлія Цезаря західна частина цього обширного регіону практично стала зоною функціонування єдиної валюти - римського денарія. Інтегруюча сила грошей

643

стала основою економічного об'єднання Римської імперії. Значно пізніше гроші як інтеграційний фактор використовувались у рамках так званих монетних конвенцій і союзів - "угод між державами" про стандартизацію ваги і проби монет та їх взає-моприймання.

У сучасний період ще відчутні значні відмінності, породжені роками колоніального панування. Африканська інтеграція на сьогодні не має під собою якого-небудь загального економічного чи культурного соціального фундаменту. Обсяг зовнішньоторговельних зв'язків африканських країн зі своїми метрополіями незрівнянно більший за їх торговельний обмін одна з одною: на частку міжафриканської торгівлі припадає менше 5 % від загального товарообігу континенту, тоді як у Європі цей показник перевищує 80 %. Розвиток цього обміну ускладнюється високою собівартістю місцевої продукції, яка орієнтована на європейські ринки, структурою виробництва багатьох країн, звичкою споживача до товарів метрополії, існуванням митних і валютних преференцій для західноєвропейських держав. До цього слід додати, що населення континенту складається з кількох рас і великої кількості етнічних і майже 1000 мовних груп.

Нещодавно 8 із 16 країн - учасниць Економічного співтовариства держав Західної Африки (ЕКОВАС) поставили своєю метою ввести у 2004 р. колективну валюту - афро47. Проте це питання залишається на порядку денному і нині. Згадаємо Європу, якій для введення єдиної валюти знадобився досить тривалий період часу, оскільки необхідно було привести основні економічні показники до більш-менш однакового рівня, і це вдалось не всім державам. Говорити про який-небудь, хоча б приблизно однаковий, рівень економічних показників на Африканському континенті, де найбільше суверенних держав, причому для яких характерні значні соціально-економічні й політичні відмінності та відмінності в рівні економічного розвитку, просто не доводиться.

Ідея Євроафрики виникла після Першої світової війни і мала великий резонанс та досить багато прихильників. Ця ідея має економічні основи. Враховуючи обмеженість людських і природних ресурсів Європейського континенту, для подальшого розвитку Європи необхідна Африка. В цьому альянсі роль економічного ядра відводилась німецько-французькому союзу, а Африка була б ресурсопостачальним додатком до економічного розвитку Європи. Концепція Євроафрики нерозривно пов'язана з ідеями представників німецької геополітичної школи 20- 40-х років. Гї лідер К. Хаусхофер прогнозував, що геополітичні процеси в післявоєнному світі будуть визначатися домінуванням меридіональної експансії з Півночі на Південь. У 50-ті роки А. Цішка випустив свою книгу під назвою "Африка - доповнення Європи", в якій також підтримував концепцію Євроафрики. Цю ідею підтримували і західнонімецькі концерни, які намагались заволодіти невичерпними ресурсами Чорного континенту.

Стратегічні інтереси США примусили переглянути ставлення до Африканського континенту. На думку експертів ООН, споживання енергії у світі в цілому до 2015 р. порівняно з початком XXI ст. збільшиться на 50 %. На той період використовуватимуться 80 % розвіданих світових запасів нафти і 90 % газу. Ця залежність буде посилюватися пануванням у нафтодобувній галузі економічних інтересів США, які нині є найбільшим світовим споживачем нафти і майже 60 % використовуваної нафти одержують з іноземних джерел (у тому числі з Близького Сходу)48. Тому США намагаються загальмувати процес зближення Європи і Магрибу. Для цього активно використовується західносахарська карта, а також надто міцні позиції в країнах регіону проамериканських настроїв країн Арабського Сходу, чиї фінансові можливості є найважливішим геополітичним фактором впливу на цілий ряд євроафрикаяських проектів, як, наприклад, Алжир - Марокко - Іспанія - Франція - Німеччина. Можливо, події навколо Іраку зможуть змінити цю ситуацію.

Проте, якою б не була доля цього інтеграційного об'єднання, стає зрозумілим, що майбутнє Європи як самостійного глобального актора нерозривно пов'язане з реалізацією в тому чи іншому варіанті проекту створення Євроафрики. Безумовно, успіхові цього проекту може сприяти достатньо інтенсивна інституціоналізація Африканського Союзу, але без створення адекватної фінансово-економічної бази і необхідних соціокультурних передумов це не матиме успіху. З іншого боку, утвердження геополітичної самостійності Європи є найважливішою передумовою успіху планів африканської інтеграції. Це усвідомлюють і вчені-економісти Африканського континенту.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Концепція самозабезпечення та колективної опори на власні сили азіатської та африканської економічної думки“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Частина І. Становлення еволюційної парадигми економічної теорії

  • Й. Шумпетер - засновник еволюційної економічної теорії

  • Розділ 2. Методологічні основи еволюційної економічної теорії

  • Глобальні закономірності та їх роль у методології

  • Методологічні проблеми створення нового суспільства

  • Внутрішній механізм формування суспільства

  • Реальний шлях руху до нового суспільства

  • Розділ 3. Людина в системі еволюційної економічної теорії

  • Категорія "людський капітал": сутність та історичне місце

  • Перехід від людини економічної (homo economicus) до людини творчої (homo creator)

  • Розділ 4. Науково-технологічна сфера,сутність, структура, закономірності розвитку

  • Інформація і знання як якісно новий фактор виробництва

  • Інформатизація та інноваційний тип розвитку економіки

  • Технологічні уклади: сутність та особливості розвитку

  • Технологічний спосіб виробництва: сутність і роль у суспільно-економічному розвитку

  • Розділ 5. Механізм функціонування і розвитку еволюційної економіки

  • Основні напрями формування еволюційного господарського механізму

  • Формування національної інноваційної системи

  • А. Виробництво товарів і послуг

  • Б. Виробництво знань і технологій

  • Частина II. Основні напрями та проблеми розвитку новітніх економічних теорій

  • Еволюція теорії глобального монетаризму

  • Розділ 7. Теорія трансформації економіки і суспільства

  • Особливості трансформації економіки Китаю

  • Теоретичні основи трансформації економіки України у світове господарство

  • Розділ 8. Сучасний монетаризм

  • Сучасні монетаристські підходи до проблеми ролі держави в економіці

  • Критичний аналіз заходів монетаристської політики

  • Розділ 9. Теорії визначення і вибору економічної політики

  • Економічні теорії громадянського суспільства

  • Теорія суспільного вибору та політичних інститутів

  • Теорія політичної ренти

  • Загальна економіко-політична рівновага і хабарництво

  • Розділ 10. Теорія неоінституціоналізму

  • "Інституціональні пастки" трансформаційного періоду

  • Теорія участі працівника в управлінні та прибутках

  • Розділ 11.Теорія трансакційних витрат

  • Трансакційна теорія фірми і бюрократичних структур бізнесу

  • Ресурсно орієнтований підхід у теорії фірм

  • Розділ 12. Теорії економіки "третього світу"

  • Концепція "самопідтримуваного зростання" та великого поштовху

  • Латиноамериканські концепції периферійного розвитку

  • Концепція самозабезпечення та колективної опори на власні сили азіатської та африканської економічної думки
  • Розділ 13. Альтернативні теорії сучасного економічного розвитку

  • Ісламістські фундаменталістські та реформістські доктрини економічного розвитку

  • Індуїзм як підвалини специфіки економічної думки Індії

  • Феномен економічної теорії Японії

  • Частина III. Злети і падіння альтернативних макроекономічних теорій (50-90-ті роки ХХ ст.)

  • Стандартні макроекономічні теорії

  • Розділ 15. Неокласичний синтез - основа сучасних економічних теорій

  • Здобутки неокласики

  • Розробка предмета економічної теорії

  • Неокласика і нова інституціональна економічна теорія: взаємний розвиток та взаємодія

  • Еволюція, наукова революція, теоретико-методологічний синтез

  • Розділ 16. Альтернативні напрями сучасної макроекономічної теорії

  • Відмінності між теоріями ортодоксального кейнсіанства й ортодоксального монетаризму

  • Нова класична школа

  • Посткейнсіанство

  • Критика теорії раціональних очікувань

  • Нове кейнсіанство

  • Розділ 17. Сучасні теорії постіндустріального (інформаційного) суспільства

  • Відмінності основних підходів до трактування постіндустріального та інформаційного суспільства

  • Конвергенція марксистської та постіндустріалістської теорій

  • Системні ринкові перетворення і постіндустріалізм

  • Розділ 18. Сучасні економічні теорії розподілу багатства і доходів

  • Розділ 19. Сучасні економічні теорії: єдність і багатогранність

  • Економічний мейнстрим: за і проти

  • Рекомендована література