З погляду представників неокласичної економічної теорії економічна політика формулюється і здійснюється поза економічною системою, відповідно до намагань чиновників максимізувати суспільну функцію добробуту. Високий рівень досконалої конкуренції забезпечує як безособистісний характер усіх ринкових угод, так і прийняття "ідеальним" чиновником рішень на основі об'єктивних меритократичних критеріїв, не зазнаючи впливів особистих, етнічних або сімейних зв'язків. На противагу цьому в рамках теорй "суспільного вибору" всі заходи державної економічної політики розуміються як ендогенні для економіко-політичної системи, оскільки їх визначення відбувається ттід впливом запитів суб'єктів політичного ринку
(виборців, членів груп тиску), які одночасно є суб'єктами (В. Гетіч і С. Вайнер, "Економічна ефективність, політичні інституції і політичний аналіз** (1993))49. Тому практика хабарництва може забезпечити заміщення деперсоналізованої меритократичної процедури деперсоналізованою процедурою, яка ґрунтується на підкупі, або зміцнити систему персональних привілеїв, які ґрунтуються на тісних особистих зв'язках. Така концептуальна схема становить аналітичне ядро теорії "ендогенного визначення економічної політики", в якій головна увага приділяється поведінці суб'єктів політичного ринку, що максимізують власні цільові функції, і накладеним на них обмеженням (перш за все інформаційним та інституціональним).
Розвиток цього напряму теорії асоціюється перш за все з працями Дж. Стіглера "Теорії економічного регулювання" (1971) і С. Пельцмана "До питання загальної теорії регулювання" (1976)50, та працями М. Кларка, Дж. Гардінера, М. Олсона, X. Хаймера та ін., які дали розгорнуту характеристику впливу галузевих груп тиску і хабарництва на прийняття рішень стосовно регулювання сфери їх діяльності. Пізніше такий підхід було поширено на аналіз широкого кола проблем як галузевого, так і макроекономічного регулювання, за одночасного ускладнення структури взаємодії між суб'єктами політичного ринку.
Як ендогенний розглядається визначений параметр державної політики (наприклад, обсяг бюджетних субсидій, ставки податку, величина зовнішньоторговельного тарифу, сума субсидій визначеної галузі), якщо його вибір можна пояснити раціональною максимізуючою поведінкою індивідів". Такий підхід дає можливість поширити метод аналізу загальної і часткової рівноваги як на політичну сферу, так і на всю економіко-політичну систему.
Єдиним способом оцінки наслідків хабарництва є його по рівняння із системою, в якій його немає. У цьому випадку оцінка реальних факторів хабарництва буде залежати не тільки від індивідуальних етичних уявлень стосовно самого феномену хабарництва, а й від того, до яких змін набору рішень, що приймаються (у бік більшої чи меншої деперсоналізації й об'єктивності), вони приводять, а також від того, як саме - позитивно чи негативно - оцінюються ці зміни. Проте про важливість такого аналізу свідчить наявність крайніх поглядів: одні дослідники, наприклад, давання хабарів у слаборозвинутих країнах розглядають як пережиток глибоких коренів племінних звичаїв, а інші, серед яких М. Кларк, X. Хаймер, вважають, що хабарі підривають традиційну систему відносин і сприяють економічному розвиткові країни.
На політичному ринку виборні члени представницьких органів турбуються про своє переобрання, але разом із тим вони зацікавлені у підвищенні своїх доходів. Візьмемо звичайну ситуацію виборців України, які мають досконалу інформацію про те, як саме голосують законодавці, але не можуть безпосередньо відстежувати факти хабарництва. У випадку повної залежності переобрання законодавця виключно від того, за які рішення він голосує, навіть якщо політик вільний від моральних пересудів проти отримання хабарів, їх розміри мають бути принаймі достатніми, щоб забезпечити йому компенсацію зниження шансів бути переобраним. За інших рівних умов можна очікувати, що політики, які погоджуються на отримання хабарів найменшого розміру, повністю впевнені або у своїх шансах на переобрання, або у своїй поразці, оскільки в обох випадках зменшення підтримки електорату здатне лише незначною мірою вплинути на підсумковий результат. Звідси можна зробити висновок, що за такого рівня значимості питання, яке розглядається для електорату, чим менший розрив у популярності між певним політиком і його конкурентом, тим вищий мінімальний розмір хабара, який він погодиться прийняти.
Схематично характер завдань, які розв'язуються в рамках наведеного прикладу групами тиску і суб'єктами прийняття політичних рішень, зображено на рис. 9.8 і 9.9.
Рис. 9.8. Оптимальні витрати на лобізм
Оптимальний розмір витрат на лобізм, за якого досягається рівність граничних витрат і вигід впливу на процес вироблення державних рішень, визначають групи тиску.
Рис. 9.9. Визначення економічної політики партій
Крива Ь - графік функції зменшення популярності політичної партії у виборців у разі здійснення політики, вигідної групі тиску; крива О - графік функції приросту популярності партії у виборців за рахунок політичної реклами, кошти на які дає група тиску. При оптимальному значенні параметрів економічної політики Р* досягає рівності граничного зменшення і граничного приросту кількості голосів, на отримання яких може розраховувати партія.
Те саме стосується не тільки політичних діячів, а й цілих фракцій і партій. Група тиску здійснює лобізм на користь проведення вигідної для неї економічної політики або прийняття вигідного для неї законодавчого акта, причому оптимальній стратегії її поведінки відповідає такий обсяг витрат на лобізм, коли його граничні витрати і вигоди збігаються (під вигідним розуміється приріст доходів у результаті проведення сприятливої державної політики). У свою чергу, стратегія політичних дій полягає у знаходженні балансу між інтересами груп тиску і виборцями. Партія влади, здійснюючи сприятливу для груп тиску політику (наприклад, вводячи імпортні тарифи, контроль за цінами та ін.), завдає шкоди виборцям. Водночас вона отримує від групи тиску ресурси (хабарі), які можуть бути використані нею в кампанії політичної реклами для підвищення своєї популярності у виборців. Оптимальним є таке значення параметрів економічної політики, за якого граничне скорочення популярності дорівнює її граничному приросту. Аналогічне значення може бути використано і щодо політичних партій, які ведуть боротьбу за перемогу на чергових виборах і розкривають у процесі передвиборної кампанії цільові параметри своєї майбутньої економічної політики.
Окремі сучасні економісти розглядають діяльність суб'єкта прийняття політичних рішень у рамках ділового циклу як джерело циклічних коливань в економіці. Найбільшою популярністю серед наявних моделей користується модель, викладена у праці У. Нордхауза "Цикли політичної діяльності" (1975)62. Метою політичних партій, згідно з цією моделлю, є перемога на виборах, а популярність партії влади залежить від стану економіки в період, який передував виборам. За дотримання цих передумов справедливими є такі висновки автора: 1) партія влади в міру наближення дати виборів намагається проводити "популярний" курс стимулювання економічного зростання, у тому числі за рахунок активної грошово-кредитної і бюджетної політики; 2) партія - переможець на виборах вимушена відразу проводити "непопулярний" курс боротьби з інфляційними наслідками політики, яка проводилась у період передвиборної кампанії. В економіці виникає циклічний процес: безпосередньо перед виборами спостерігається прискорення економічного зростання і (з невеликим часовим лагом) збільшення інфляції, а в період після виборів темп інфляції падає, і, як наслідок дефляційної політики, знижуються й темпи економічного зростання.
Недоліком такої моделі було припущення про "короткозору" поведінку виборців, які не в змозі розпізнати егоїстичної поведінки політиків і передбачити середньострокові наслідки "популярної" політики. Тому модель Нордхауза вдосконалювалася шляхом урахування здатності виборців до "навченості". Факт більшої поінформованості політиків, ніж виборців, у галузі економічного розвитку дає їм змогу підвищувати свою популярність, стає ключовим у можливому виникненні політичного ділового циклу.
Праця Д. Гіббса "Політичні партії і макроекономічна політика" (1977)63 та інші утворюють основу альтернативному напряму в моделюванні політичного ділового циклу. Характер економічної політики залежить від політичного спрямування партії влади - "ліві" чи "праві". Перші зацікавлені перш за все в боротьбі з безробіттям (навіть за рахунок зростання інфляції), другі більше уваги приділяють недопущенню інфляції (навіть за рахунок зростання безробіття). Д. Гіббс пов'язує це з традиційною орієнтацією - "лівих" на підтримку найманих працівників, а "правих" - на підтримку великого бізнесу, де впливові позиції займають кредитори (які в першу чергу страждають від інфляції). Згідно з моделлю Гіббса, як бачимо, коливання в економіці генеруються зміною "правих" і "лівих" урядів, причому наслідки політики, яку вони проводять, відчутні протягом усього терміну їх повноважень. У досконаліших моделях такого роду передбачається, що економіка адаптується до "шоків", викликаних зміною урядів, а тому їх наслідки виявляються лише протягом обмеженого часу.
Реальна практика за результатами емпіричних досліджень А. Алесіна і Н. Роубіні ("Політичні цикли в країнах ЄС" (1992))м, більше відповідає моделі Гіббса, а не моделі Нордхауза. Разом із тим в останні роки інтерес дослідників дедалі більше переміщується від моделей політичного ділового циклу до загальніших моделей ендогенного визначення державної макроекономічної політики.
Одним із найбільш вагомих результатів практичного вико ристання такої моделі є концептуальна доведеність суперечності між економічною ефективністю, яка визначається за критеріями Парето, і політичною ефективністю, умовою якої є максимізація кожною категорією суб'єктів політичного ринку своєї цільової функції у рамках обмежень, що накладаються аналогічною поведінкою інших суб'єктів. За висловом М. Олсона, "невидима рука" економічного ринку збільшує багатство народів, а "невидима нога" політичних ринків - його знижує65. Дослідники теорії одностайні утому, що послаблення негативних наслідків орієнтації економічної політики на запити груп тиску можна досягнути тільки за допомогою спеціальних конституціональних обмежень, про що йшлося вище.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Загальна економіко-політична рівновага і хабарництво“ на сторінці 1. Приємного читання.
